У нинішньому світі є багато того, що може дезорієнтувати людину. Наприклад, старим, як світ, гріхам, дається нове ім’я, яке не відлякує людину, а, навпаки, навіть приваблює її до себе. Маю на увазі конкретну річ – спокусу. Коли скажемо “спокуса” – цілком ясно, що це означає. Але якщо це слово переодягнемо на модний лад – “жити на широку ногу” – це сприймаємо трохи інакше, хоч ідеться про ту саму річ.
В духовному житті мусимо зважати на спокуси. Оскільки вони сьогодні пропонуються під таким маскуванням, у такому рафінованому вигляді, мусимо й ми бути всебічно озброєними: “Спізнай, прийми рішення, побори сам себе і витримай до кінця!”
Спокусу потрібно пізнати. Деколи відразу зрозуміло, що перед нами спокуса. Однак є випадки, коли не знаємо, чи йдеться про спокусу. Тоді нам потрібно запитати себе. Які плоди принесе це моє рішення, це моє діло, ця моя путь?[1] Це запитання потрібно поставити собі немов перед Богом, у світлі євангельських правд, щоб не впливала на нього наша воля, уява чи фантазія.
Прийняття рішення йде в злуці з постановою побороти себе тоді, коли ми спокусу “розшифрували” і вирішили чинити їй опір. У цей час побороти себе означає відкинути дорогу, яка обіцяє уявне тілесне або духовне задоволення.
Витримати – це мабуть те найважче, бо відкинута спокуса повертається знову й знову і ще з більшою наполегливістю.
* * *
Важливо витримати. Про це свідчить таке оповідання:
Старий дерев’яний корабель борознив хвилі океану. Від постійних атак солоної води дерево і дьоготь поволі слабшали, аж накінець корабель продіравився, і досередини почала протікати вода.
Екіпаж відрами виливав воду і ганчірками затикав діри, як тільки міг. Але вода знаходила собі нові шляхи і щоразу її ставало все більше і більше. Екіпажу з великим трудом вдавалося втримати корабель на хвилях.
Моряки з часом змучилися, декотрі ранені вже й потонули.
– Як врятувати нам корабель і себе, коли замість одного виллятого відра натікають два? – були в розпачі моряки і поступово переставали викачувати воду. Спочатку один-два покинули свої відра, потім інші: аж врешті всі відра валялися. Що більше моряків здавалося, то глибше корабель занурювався у воду, то більше людей топилося. Накінець цілий корабель пішов на дно.
Зовсім недалеко – на відстані двох миль – світило сонце на пальмовому узбережжі.
Якщо в боротьбі зі спокусою нам уже буде здаватися, що зовсім не маємо сил чинити опір, – тоді погляньмо на нашого Спасителя і Його спокусу в Гетсиманському саді. Диявол приготував Йому дійсно важку спокусу: “Для кого хочеш жертвуватися? Для кого хочеш терпіти? Для тих дванадцяти галилейських мужів? Один Тебе зрадив, троє спокійно і байдуже сплять, а решта радить раду, як і де втекти. Чи для будучих єретиків, які, заперечуючи Твоє Божество, відведуть від Тебе багатьох? А, може, для єпископів і священиків, які зрадять і покинуть Тебе? Чи для людей, які будуть топтати Твої ідеали, замість любови будуть ненавидіти один одного, в ім’я хреста будуть вбивати і грабувати? Для кого хочеш жертвуватися?”
Спокуса дійсно була сильною… Спаситель мусив докласти багато зусиль, щоб її перемогти. Кривавий піт – це ознака великої боротьби. Спаситель, однак, виходить з неї переможно. Сказав “так” волі Свого Отця, сказав Своє “так” людству.
Чи, пам’ятаючи про цю боротьбу нашого Спасителя, не знайдемо в собі сили, щоб сказати “ні” спокусі і “так” Богові? Напевно знайдемо!
Кожен мусить сам вибороти свою перемогу над спокусою. Але рішуча і витривала боротьба в злуці з Христом принесе кожному з нас остаточну перемогу, а з нею – і майбутнє життя. Амінь.
[1] Отці радять запитувати себе: “Яка користь з того чи того помислу для вічного життя? Чи конечний він для мого спасіння?” Якщо ні – помисел однозначно походить від злого духа.