1. ТАЙНА ДОБРА І ЗЛА

Звідки походить зло?

Люди постійно ставлять собі це питання; втім усі переконані, що проблема зла становить для нас неабияку тайну. Ще перед виникненням християнства з’явилися три основні відповіді на зазначене питання:

  1. Космічний дуалізм. У світі існують два види сил, які по черзі поборюють одні одних: добрі боги і погані боги, світло і морок. Добро є сильнішим, проте його боротьба зі злом триватиме вічно.
  2. Антропологічний дуалізм. Добро і зло існують у самій людині. Їхня боротьба виражається в протистоянні плоті та духа. Жадання плоті приводять нас до зла, дух же підіймає нас догори. Прямуючи вгору, людина може послабити вплив плоті, зміцнюючи в такий спосіб дух.
  3. Моральний дуалізм. До зла призводить не плоть сама по собі, а “пристрасті”. Чеснота, отже, полягає в тому, щоб долати пристрасті й жити відповідно до вимог розуму.

Чи можна погодитися з поясненням, яке пропонує космічний дуалізм?

Наведена вище концепція, типова для східних античних релігій, проявляється в казках, які можна вважати найдавнішими літературними творами людства. У них зустрічаються добрі феї, злі відьми і сміливі принци, які стають на герць із драконами. Діти охоче слухають такі оповідки, тому що в них добро і зло чітко розмежовані, а в кінці завжди засвідчується віра в перемогу добра. Проте за своєю суттю ця концепція суперечить християнському одкровенню. Все суще створив Бог, а все, що створив Бог, є добре. Тож не можна допускати існування ні певної злої сили, яка незалежна від Бога й одночасна з Ним, ні якогось створіння, злого від самого початку з огляду на свою природу.

У нашій плоті, за свідченням апостола Павла (див. Рим. 7), криється гріх; плоть протиставлено духові. Як розуміти це протиставлення?

Справді, у Біблії і в аскетичній літературі “плоть” названо джерелом зла. Однак це слово не повинне вводити нас в оману. “Плоть” не означає людське тіло; цей термін вживається в моральному сенсі для визначення сукупности спокус, викликаних гріхом, який уже оселився в нас. Ще її називають “хіттю”, про яку кажуть, що вона від гріха походить і до гріха призводить, але сама по собі не є гріхом. Тому було б помилкою вважати, що наше тіло, матеріяльна складова людини, є злом. Тіло Христа святе, і ми покликані освячувати своє тіло в злуці з Ним.

Як і античні філософи-стоїки, християнська мораль спонукає поборювати пристрасті. Тож чи слід вважати пристрасті злом?

Термін “пристрасть” має два значення. У позитивному сенсі, коли йдеться про природні нахили, воно вказує на чуттєве бажання, в якому немає нічого поганого, наприклад: бажання їсти, коли відчувається голод; радість, яку приносить рух; прагнення одружитися, коли настає відповідна нора, і т. ін. У негативному ж сенсі “пристрасть” свідчить про надмірні почуття, які виходять з-під контролю і ведуть нас до зла.

Проте пристрасті аж ніяк не становлять гріха самі по собі. Завдяки Божій благодаті людина має свободу і силу подолати свою схильність до зла. І якщо у виняткових випадках пристрасті виявляються настільки сильними, що людина втрачає силу волі або перестає усвідомлювати різницю між добром і злом, то вона припускається гріха “матеріяльно”, як висловлюються моралісти. Але перед Богом такий гріх є виправданим з огляду на надзвичайну слабкість людини.

Що згідно з християнським вченням слід вважати “злом”, і хто відповідає за його появу у світі?

Справжнім злом є тільки гріх, тобто плід добровільної згоди зі злом, на яку пішла сама людина. Отже, тільки людина відповідає за зло, що оволодіває її серцем і через неї потрапляє у світ. Святі писали гомілії на тему “Бог не є причиною зла” (св. Василій Великий). Вони звертаються до людини із такими словами: “Не покладай вини ні на Бога, ні на диявола, ні на світ, ні на плоть та її пристрасті; звинувачуй тільки себе!”. Св. Іван Золотоустий написав трактат під назвою “Ніхто, крім нас самих, не може завдати нам шкоди”. Це твердження видається доволі сумним, але тільки на перший погляд, бо є й інша сторона медалі: якщо ми самі спричинюємо зло, то, отже, ми ж маємо намагатися його й виправити.

Але ж у світі стільки нещасть, до яких ми не маємо жодного відношення!

Святі розрізняють зло, так би мовити, “фізичне” і зло “моральне”. Моральне зло – це гріх. Фізичне зло – це хвороби, смерть, стихійне лихо, переслідування і т. ін. З’ясовуючи походження фізичного, неминуче дійдемо до первородного гріха, скоєного Адамом. Воно є своєрідною карою. Власне тому воно в підсумку служить добру, потрібно тільки сприймати його в дусі покаяння. Страждання спонукають нас шукати у світі своє остаточне щастя, звертаючись при цьому до Бога.

Попередній запис

Криниця серед пустелі або: Бути для інших чимось великим

Наступний запис

2. ЗМІЙ У РАЮ СЕРЦЯ