«Але ви приступили до гори Сіонської, і до міста Бога Живого, до Єрусалиму небесного, і до десятків тисяч Анголів, і до Церкви первороджених, на небі написаних, і до Судді всіх до Бога, і до духів удосконалених праведників, і до Посередника Нового Заповіту до Ісуса, і до покроплення крови, що краще промовляє, як Авелева» До євреїв 12:22-24.
Їдучи своїм авто, я несподівано опинився в імлі. Це була непроглядна хмара, сповнена яскравого блиску, що мінився барвами: золотими, пурпуровими, бурштиновими. Здавалося, що хмара пульсує, коли крізь неї проходив якийсь звук. Мені довелося немовби продиратися крізь неї.
Десь позаду мене чулися людські голоси. Якісь люди метушилися на відстані кількох сантиметрів від мене. Чулося завивання сирен і звуки великої метушні. Тоді-то я й почув слова: “Він мертвий”.
ДОРОГА КРІЗЬ ХМАРУ
Якась сила потягла мене крізь хмару, а десь за хмарою мені вчувався спів. Він звучав, немов вияв великої радості. А мене оповив цілковитий спокій.
Тоді я відчув запах, а також смак, які були подібні на запах і смак полуниць з вершками.
Я рухався в хмарі впродовж декількох хвилин, хоч, можливо, це хмара рухалася крізь мене. Після цього я повернувся вправо і переді мною відкрилася надзвичайна картина.
У ПРИТВОРІ НЕБА
Зустріч з рідними
За кілька метрів від мене стояли дві жінки. Не знаю чому, але я був певен, що вони дуже похилого віку, хоча за виглядом їхніх облич їм можна було дати десь між 20-ма і 30-ма роками. Були красивими. Вони обіймали одна одну і виглядали щасливими, вглядаючись кудись у сторону.
– Він іде. Бачу його, він наближається.
Несподівано з того боку появилася постать якогось чоловіка. Якусь мить він виглядав дуже здивованим. Не розумів, де він. А коли побачив цих жінок, відразу їх упізнав. Вони ж обидві обійняли його і радісно почали славити і прославляти Бога. Це була надзвичайно щаслива зустріч.
Зустріч пастора зі своїми вірними
Праворуч від себе я побачив групу десь з п’ятдесяти людей. Вони також славили і величали Господа. Багато-хто стояв із піднесеними вгору руками. Інші обіймали один одного, кажучи: “Бачу його, він наближається”.
Виглядало, що вони чекали на свого пастора, який щойно помер. І той справді несподівано виринув із хмари. Спочатку він мав вигляд дуже старої людини. Проте щойно він вдихнув повітря Неба, всі ознаки старості зникли з його обличчя, а його змарніле, висохле тіло стало міцним і здоровим. Старий пастор набув вигляду тридцятирічного чоловіка. Він знову став молодим і перебував під глибоким враженням від цієї переміни. Коли ж він зрозумів, що потрапив у Небо, його охопила велика радість. “Я хочу побачити Ісуса, – промовив пастор. – Де Ісус? Я хочу побачити свого Господа». Багато людей його обіймали і раділи разом із ним.
“Це ти, брате! Вітаю, сестро!” – звертався він до людей, які називали його по-імені. Потім він знову повторив: “Я хочу побачити Ісуса”.
Хтось відповів йому: “Ісус чекає тебе на твоїй стежині трохи далі. Ти зустрінешся з Ним. Він завжди там перебуває. Його не доведеться чекати”.
Зустріч матері й дитини
Потім мою увагу привернула інша група, десь близько тридцяти осіб. Вони стояли відразу біля хмари, чекаючи на когось дуже особливого. Відчувалося, що всі вони радісно схвильовані.
Без сумніву, всі вони померли багато років тому згідно з земним обліком часу. Проте тут здавалося, ніби все відбулося щойно вчора. Серед тих, хто чекав, я побачив тих, які могли бути дітьми для очікуваної людини. Стояли також сестра і чоловік, які багато років тому стали мешканцями Неба.
“Він тут”, – промовив хтось із очікуючих. Одна з жінок тримала на руках маленьку дитину. Проте дитина могла говорити і розуміла все, що відбувається довкола. Раптом дитина голосно вигукнула: “Мамо, мамусю! Це моя мама. Ісус сказав, що я можу залишитися дитиною, а мама долучиться до мене в Небі”.
Яка ж велика Божа любов!
Цієї ж миті з хмари вийшла стара згорблена, зсохла і поморщена жінка. За мить після входження у сферу Неба вона вже стояла твердо і рівно. Її суха згорблена постать стала такою рівною і пружною, як тільки можна собі уявити. За одну мить це знову була молода і красива жінка, одягнена в сяючу білу сукню.
Кожен з присутніх засіяв радістю, коли дитинка опинилася в неї па руках. Вони розлучилися під час пологів. Жінка пережила концентраційний табір. Дитина ж померла.
Одначе Бог, у Своєму безмежному милосерді, знав, що нічого не втрачено. Божа любов є настільки великою, що ніхто не в змозі її осягнути. Вона справді є поза нашою спроможністю розуміння й осягнути її можна лише крізь призму вічності. По моїх щоках текли сльози, хоч я був лише стороннім спостерігачем. Я розділяв із ними цю радість і продовжую ділитися нею з іншими.
Привітання від людей та ангелів
Я зрозумів, що кожного, хто вступає в Небо, зустрічають інші люди (очевидно, за винятком Авеля, першої людини, яка потрапила сюди).
Як виявилося, приходу пастора очікували не лише люди, але й ангели. Інших, котрі сюди вступали, також вітали ангели. З-за ослони імлистої хмари приходило багато людей. Їх завжди зустрічали ангели, щоб привітати тут.
З Неба можна бачити через ослону хмари те, що відбувається на землі. Проте з землі не видно нічого. Земне перебування людини не дозволяє побачити нічого з того, що діється тут. У Небі ж стає відомо, коли хтось проходить крізь хмару. Люди, які перебувають у Небі, якимсь таємничим способом дізнаються, коли їм чекати на того, хто прибуває. Пізніше я довідався, що мешканцям Неба повідомляють про те, що незабаром прибуде хтось із їхніх близьких. У наступній частині я розповім про це детальніше.
СТЕЖКА, ПРИГОТОВАНА ДЛЯ МЕНЕ
Ослона була з правого та лівого боків від мене. Складалося враження, що вона має сотні кілометрів у довжину. Щокілька кроків з’являлася стежка, що провадила в Небо. Кожен, хто приходив, мав свою стежку. Я теж мав таку, що була приготована тільки і виключно для мене.
Тоді десь за моєю спиною почувся голос: “У тебе зустріч із Богом”. Я відчув знайомий дотик.
Хоча я не міг побачити, хто стоїть за мною, проте був певен, що це – Господь Ісус.
Я впізнав Його голос.