Особа і життя Ісуса Христа – це наш єдиний зразок пастирської діяльності. Ми не можемо поліпшити його план чи дії. Ісус розробив чудовий план, в якому окреслив чіткі цілі і визначив методологію, яку ми повинні пізнати для того, щоб потім змогти відтворити.
«Дивлячись на Ісуса» (Євр. 12:2).
Ісус – Пастир із пастирів і єдиний Учитель, котрий навчає нас як Своїми словами, так і прикладом. Кожний пастир є під Його покровом. Якщо втрачається цей перший зв’язок залежності, то втрачається також і влада над іншими.
А. Його місія – бути Ісусом
Якби ми хотіли одним реченням підсумувати місію Ісуса Христа, це був би вислів: «Бути Ісусом». Ім’я для людей на Близькому Сході – не лише форма, щоб назвати особу. Воно також розкриває суть людини, її місію та покликання.
Ісус (Yeshua) означає: «Ягве спасає» – у Ньому і через Нього уможливлюється спасіння особи в цілому й усіх людей.
Він прийшов, щоб спасти людину всю. Не лише душу, а й тіло, і дух, а також соціальні та економічні складові. Його цікавить уся людина. Не лише тіло та його пожива, і не лише душа та благодать, а цілісна особа й усі її зв’язки.
Його місія – спасти всіх людей усіх часів та широт земної кулі. Він Сам узагальнив Свою місію до п’яти пунктів, коли з амвона назаретської синагоги представив Свій план роботи: «На Мені Дух Господній, бо Мене Він помазав, щоб
- Добру Новину звіщати вбогим.
- Проповідувати полоненим визволення, а
- незрячим прозріння,
- відпустити на волю помучених,
- щоб проповідувати рік Господнього змилування» (Лк. 4:18-19).
Б. Його мета – встановити Царство
Ісус мав добре визначену мету – встановити Боже Царство в цьому світі. Тому центральною темою Його проповіді було об’явити таємницю Царства: що це; що потрібно, щоб у нього увійти; і, понад усе, стиль життя тих, хто до нього (Царства) належить.
В. Його спосіб – іти, проголошувати, навчати і зціляти
Євангеліст Матвій двічі окреслює чотири різних способи, через які Ісус засіяв Царство:
«І ходив Він по всій Галілеї, по їхніх синагогах навчаючи, та Євангелію Царства проповідуючи, і вздоровлюючи всяку недугу, і всяку неміч між людьми» (Мф. 4:23).
Отже, чотири способи Ісусового служіння такі:
Іти
Ісус був проповідником, котрий ніколи не осідав на певному місці. Він ішов до різних країв, навіть до заборонених, наприклад, до Самарії. Учитель навіть вийшов за межі Святої землі: проповідував у Тирі та Сидоні. Проголошував Боже Слово на морі, у селах і на площах міст; у горах і долинах, у храмах і синагогах, в оселях грішників та за столом у фарисеїв. Нарешті повсюди було чути голос радісного вісника, котрий звіщав усім людям Добру Новину. Як Добрий Пастир, Ісус завжди брав ініціативу в Свої руки. Тому Він сказав: «Син бо Людський прийшов, щоб знайти та спасти, що загинуло!» (Лк. 19:10).
Проголошувати
Першою частиною Ісусової проповіді було звіщати Добру Новину: «Наблизилось Царство Боже!» Євангеліст Марко підсумовує зміст цієї керигми: «Збулися часи, і Боже Царство наблизилось. Покайтеся, і віруйте в Євангелію!» (Мр. 1:15).
Навчати
За проповідуванням Доброї Новини слідував процес навчання. Йшлося не так про накопичення правд чи теоретичних знань, як про спосіб життя і про взаємини людей. Ісус прийшов, щоб власним прикладом навчити жити тих, хто наново народився, повіривши в Євангеліє. Мова йшла про «нову науку із потугою» (Мр. 1:27).
Зціляти
Ще одним аспектом Ісусового служіння було оздоровлювати хворих – як знак, що наблизилось Царство. Усе це чинилося з метою встановити цілковиту Божу владу над Своїм народом, не допускаючи будь-якого замінника, який би змагався з Господством Ягве над Його народом. Тому апостол Павло підсумовує Ісусове служіння словами: «І ходив Він, добро чинячи й усіх уздоровлюючи, кого поневолив диявол, бо Бог був із Ним» (Дії 10:38).
Г. Його стратегія – формувати учнів-учителів
Оскільки Ісус виконував всесвітню місію, але був обмежений у часі й просторі, як же тоді Він зміг охопити все людство попри географічні кордони? Отже, перше, що Він зробив, – оточив Себе учнями з метою помножити і продовжити в часі Своє Слово.
Ісус знав, що першочерговим Його завданням протягом трьох років буде не служити натовпу, який слідував за Ним, а навчати учнів, аж поки дванадцять із них не стануть учителями. Тобто передусім Його цікавило формування учнів.
Переважно ми помиляємось, коли вважаємо, що Ісуса завжди оточував і спонукав діяти натовп. Ні. Звичайно, Він спілкувався з народом, але головною Його метою як проповідника було не охопити всіх Своєю наукою, а сформувати пастирів, які б піклувалися про паству, приділяли увагу та служили їй. Пріоритетом для Ісуса було навчити дванадцять Своїх учнів, які були б взірцем для наслідування в пастирській діяльності.
«А за них Я посвячую в жертву Самого Себе», – визнав Ісус на останній вечері (Ів. 17:19). Ісус присвятив Свої тіло й душу, щоб огранити дванадцятьох, котрі, наслідуючи Його, змогли б продовжити в часі й поширити в просторі Його спасенну справу. І оскільки завдання зібрати зріле зерно на полях було терміновим, Він зумів якнайповніше використати ту крихту часу, яка в Нього була. Ісуса цікавили не масовість, не велике число послідовників, а передусім якість. Якщо розділити кількість учнів на кількість років Його проповідування, то виходить, що Ісус формував по чотири учні на рік і по одному що три місяці!
Ясно, що Ісус мав стратегію: не лише сформувати учнів, а й наділити їх владою формувати нових учнів, які, своєю чергою, також стали б учителями. Тому первинна спільнота християн збиралася навколо апостолів (Дії 2:42). Ісус, на відміну від Івана Хрестителя, який також мав учнів, перетворив Своїх на вчителів.
У Своїй пастирській праці Він віддавав перевагу формуванню учнів. Через це будь-яка співпраця у встановленні і поширенні Божого Царства повинна ґрунтуватися на підготовці автентичних учнів Ісуса.
Ісус довірив Своїм послідовникам велику місію: «Тож ідіть, і навчіть всі народи» (Мт. 28:19). Проповідування Євангелія не зводиться лише до передання звістки, ані навіть до того, щоб говорити про Ісуса. Проповідування Євангелія – це завдання скульптора формувати учнів Ісуса, які б, своєю чергою, формували інших учнів.