У той час, коли я вступила до коледжу, до мене прийшло щире бажання сподобатися Богові, хоча я мала досить хибне уявлення про це. Я виростала переконана, що коли просто буду чинити те, що правильно, Бог мене любитиме; додержання правил було запорукою того, що я стану великою жінкою віри. Благодать була для мене радше жіночим ім’ям, а не чимось пов’язаним з Богом.
Ми з Ріком виросли в неспокійну епоху кінця 60-х і середини 70-х, епоху гіпі, В’єтнаму, руху за громадянські права, сексуальної революції, Вудстока і, понад усе, Руху за Ісуса.
Рух за Ісуса, з його підкреслено ревним поклонінням і радикальним учнівством, голосно заявив про себе на всенаціональній сцені завдяки музиці, мистецтву і пристрасному проповідуванню. Церкви з расовою сегрегацією, де пишно вбрані хори співали врочисті гимни, а священики проповідували одне й те саме послання однаковим старим способом, раптом виявилися немодними. Молодь вже не ставила собі за мету бути гарними дітками, пристосовуючись до того стану речей, який існував у світі їхніх батьків. Довговолосі юнаки та дівчата серйозно сприймали радикального Ісуса з Біблії, і їхні пристрасні послання про послух і дисципліну, смерть користолюбства і жертовну любов сколихнули країну.
Коли Рух за Ісуса охопив наш невеликий християнський коледж, я дозріла вже до чогось за межами безпечного християнства, в якому росла. У мені прокинулося бажання стати кимось для Бога. На жаль, моє хибне розуміння Божої благодати нікуди не зникло і безумовний послух – додержання правил – став для мене богом у собі.
Одним з перших «правил», які я стала виконувати, була відмова від макіяжу. Як природна блондинка, я майже не мала брів і вій, а тому це рішення мало серйозні наслідки для мого вигляду! Передивляючись ті старі фотографії, я бачу тепер бліду, вилинялу дівчину, однак тоді я відчувала, що побожна і подобаюся Богові. Після того я вирішила, що мати лаковані нігті – це щось надто тілесне і марнотратне, а тому перестала їх малювати. Тоді прийшло тверде рішення більше ніколи не виходити між люди в купальнику. Більше жодних шортів. Жодних прикрас. І, щоб довести глибину своєї духовности, я вставала в четвертій ранку на молитву. Усі ж знають, що жінки, які встають молитися о четвертій ранку, далеко духовніші від тих, які встають о сьомій, чи не так?
Але не все було так добре. Усі ці добровільні правила, замість наповнювати моє життя радістю, приводили мене до великого лицемірства. Коли, я в кампусі[1] свого коледжу бачила якусь дівчину, то думала: «Погляньте лишень на ту дівчину в шортах. Закладаюся, що вона встає молитися о сьомій! Нещасна!»
Оте додержання правил породжувало також страх, що я ніколи не зможу сподобатися Богові. Кінець кінцем усі групи, до яких я ходила, додержувалися різних правил. Звідки я могла знати, які з них правильні? Я думала, що коли просто буду правильно виконувати правильні речі, Бог любитиме мене більше. Зосереджуючись на правилах, я цілковито забувала про стосунки.
Можливо, що у вас правила існують тільки для того, щоб їх порушувати, і ви завиграшки відмовитеся від їх суворого дотримання. Я не розумію такого погляду, оскільки для мене додержання правил – це свого роду релігія! Я люблю правила – завдяки ним я почуваюся безпечно і даю собі раду в житті. Гаразд, я поясню. Я люблю правила, які вигадую сама, а не чужі. Мої правила мають сенс. Ваші – ні. Яким же лицеміром я можу бути! Але Бог дає мені ціле Послання до галатів, навчаючи нас, що самі правила не можуть принести нам радости.
У Посланні до галатів 3:12 читаємо, що додержання правил – це не та дорога, яка веде до єднання з Богом: «Додержання правил ніколи природно не веде до життя у вірі, а лише повсякчас примножує нові правила» («Послання»). У вірші 22 знаходимо думку: «Якби додержання правил мало би силу творити в нас життя, то ми, безумовно, давно вже здобули б його» («Послання»). Хіба ж цих слів не досить? Правила не творять життя, правила не творять радости. Радість з’являється в стосунках.
Фрагмент Послання до ефесян 1:4-7 пояснює нам, як з’являються стосунки з Богом: «Так як вибрав у Ньому Він нас перше заложення світу, щоб були перед Ним ми святі й непорочні, у любові, призначивши наперед, щоб нас усиновити для Себе Ісусом Христом, за вподобанням волі Своєї, на хвалу слави благодаті Своєї, якою Він обдарував нас в Улюбленім, що маємо в Ньому відкуплення кров’ю Його, прощення провин, через багатство благодаті Його».
Коли я стала християнкою, Бог дав мені життя «у Христі», і тепер Він мене цілковито прийняв. Ця ідея настільки важлива, що вислів «у Христі» вживається в Посланні до ефесян 1 дванадцять разів. Бог хоче сказати нам, що додержання правил – це не головне в стосунках; головне – бути в Христі.
Мені було важко зрозуміти той факт, що Бог приймає мене, поки я на власні очі не побачила символу того, що перешкоджає мені. Я хотіла б, щоб ви припинили читати і знайшли дві хвилини на цю вправу, яка дозволить солодкій правді Божого прийняття сповна вплинути на вас.
Знайдіть невеликий клаптик паперу – байдуже якого. Спочатку зімніть, а тоді розгорніть його. Вимажте його помадою, чорнилом або пилюкою. Розірвіть краї в кількох місцях.
Цей папір передає ваше життя, перед тим як ви прийшли до Ісуса Христа – він досить брудний і не вартий нічого. Надриви, злами і плями символізують помилки, які допустили ви. Ручаюся, ви маєте надію (так само, як і я), що деякі з цих хиб відомі лише Богові. Ми соромимося деяких рішень, які ухвалили в житті, деяких справ, до яких долучилися, і слів, які колись сказали.
А тепер візьміть цей порваний клаптик паперу і вкладіть його в цю книжку – будь-куди, – а після того міцно стуліть її. Тримаючи книжку в руці, подивіться, чи можете ви сказати, де саме опинився той клаптик паперу. Поверніть книжку у своїх руках у різних напрямках. Якщо він досить малий, ви взагалі не зможете побачити того клаптика. Клаптик лежить «у» книжці, і якби ви цього не знали, то й гадки б не мали, що в книжці опинився невеликий, порваний, забруднений клаптик паперу.
Саме це, мої сестри, і вчинив з нами Бог, коли ми принесли Йому на спасення наші розірвані душі. Він узяв нас і «вклав» в Ісуса Христа. Тепер ми «у Христі», і коли Бог дивиться на нас – хоч з якого боку, – Він може бачити лише досконалу праведність Свого улюбленого Сина, Ісуса. І достоту так само, як ця книжка фізично накрила ваш клаптик паперу, обгорнувши його чистими сторінками, Ісус духовно покрив вашу поплямлену, грішну душу, обгорнувши вас чистою, досконалою, бездоганною «праведністю», яка належить Йому. Бог прийняв нас у Христі.
Як зауважує К. С. Л’юїс: «Христос умер за людство саме тому, що люди не були варті того, щоб за них умирати; щоб зробити їх гідними цього». У Христі Бог ніколи не любитиме вас більше, ніж любить тепер, і ніколи не любитиме менше. Його прихильність спирається не на вашу спромогу, а на Божу досконалість, яка не міняється ніколи.
Оскільки інші люди, які мали б сильно любити нас, не завжди спроможні на це, ми переносимо цю неадекватну людську любов на Бога. Якби ми направду стали осягати всю глибину любови, яку Бог має до нас, то це назавжди б змінило наш погляд на Нього, на Його замисли щодо нас і на наш погляд на самих себе.
Річ у тому, що людська любов втомлюється й виснажується, і поступово може зів’янути в повсякденні спільного життя. Ми вагаємося, чи «турбувати» сім’ю та друзів своїми тривогами й клопотами, і боїмося, що вичерпаємо чиюсь чашу терпіння. Коли найближчі люди несуть наш тягар у хвилини нашої слабкости, ми схильні думати, що обтяжуємо їх.
Але Богові ми любі завжди – бо ніколи не обтяжуємо Його і не набридаємо Йому. Цей ласкавий вияв турботи, сповнений багатого смислу, заспокоює найглибші жадання наших сердець. Бути Божим улюбленцем означає, що Він леліє, оберігає, цінує і жадає нас. Він нас не терпить; Він нас кохає!
Звідки ми знаємо, що Він має до нас саме такі почуття? Про це нам розповідає Його Книга радости: Бог називає Ісуса Своїм любим Сином (див. Мт. 3:17), і в Посланні до ефесян 1 написано, що духовно я в Ісусі Христі; а це значить, що коли Христос улюбленець Божий, то і я також.
… На хвалу слави благодаті Своєї, якою Він обдарував нас в Улюбленім (Еф. 1:6).
Чимало віршів підтверджують те, що ми улюбленці Божі, але ось лише ще два:
- Отож, зодягніться, як Божі вибранці, святі та улюблені… (Кол. 3:12).
- А ми завжди повинні дякувати Богові за вас, улюблені Господом браття, що Бог вибрав вас спочатку на спасіння освяченням Духа та вірою в правду (2Сол. 2:13).
Якщо ви колись запитували себе, чи Бог СПРАВДІ любить вас, ця духовна правда повинна поховати цей сумнів. Як написано в Посланні до ефесян 1, Бог прийняв нас просто у Свою родину. Це найвагоміший доказ того, що Він нестямно закоханий у вас: для Нього то була велика втіха прийняти вас у Свою сім’ю! Хіба ж це не чудово бачити Божу любов до вас у Його Слові? Його серце калатає з радости від самої думки про вас!
Тепер я знаю, що Бог каже мені: «Я люблю тебе зовсім не за те, що ти зробила, чи за якусь твою особливу чесноту, і не за те, що ти суворо додержувалася всіх правил чи була дівчиною, яка не носила шортів у коледжі. Я люблю тебе, тому що вподобав тебе». Це Божа благодать. Це Боже прийняття. Коли я вірю в Божу благодать і прийняття, радість нуртує в найсокровенніших закутках моєї душі, готує мене до того, щоб я звірила Йому своє майбутнє.
[1] Назва американського студентського містечка. – Прим. ред.