«А це були приклади нам, щоб ми пожадливі на зле не були, як були пожадливі й вони. Не будьте також ідолянами, як деякі з них, як написано: Люди сіли, щоб їсти та пити, і встали, щоб грати. Не станьмо чинити блуду, як деякі з них блудодіяли, і полягло їх одного дня двадцять три тисячі. Ані не випробовуймо Христа, як деякі з них випробовували, та й від зміїв загинули. Ані не нарікайте, як деякі з них нарікали, і загинули від погубителя. Усе це трапилось з ними, як приклади, а написане нам на науку, бо за нашого часу кінець віку прийшов. Тому то, хто думає, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти! Досягла вас спроба не інша, тільки людська; але вірний Бог, Який не попустить, щоб ви випробовувалися більше, ніж можете, але при спробі й полегшення дасть, щоб знести могли ви її.»
Днями ми на одному маршрутному автобусі заїхали в якесь незнайоме місто, і на наш подив, автобус раптом повернув у напрямі, абсолютно протилежному тому, якій нам був потрібен. Оскільки ми майже не знали тутешньої мови, було важко з’ясувати в інших пасажирів, а ще менш у водія, куди ми їдемо, і ми вирішили сидіти смирно і чекати, що відбуватиметься далі. Ми не знали того, що вулиця, якою проходила головна дорога, на яку автобус мав повернути, була перекрита через ярмарок, що проходив на ній. Проїхавши милю чи трохи більше, автобус рушив своїм колишнім маршрутом, і ми дізналися, що їдемо вже відомою нам дорогою. Що ми на потрібному нам напрямі, незабаром підтвердили і знайомі дорожні знаки. Але тільки через десять хвилин ми остаточно запевнилися, що прямуємо в потрібне нам місце.
Павло тепер знову повертається до колишнього ходу міркувань, тієї низки тверджень, що підкріплюються аргументами, які він вів із початку розділу 8; і якраз тут починають з’являтися деякі знайомі нам дорожні знаки. Ключовою ж у фрагменті є згадка про ідолопоклонство у в. 7; це перша проблема, яку Павло вважає за потрібне розглянути. Усе інше обертається навколо неї. Проблемою, що розбирається в розділі 8, були факти відвідування християнами язичницьких храмів. Павло в принципі погоджується з тим, що їжа, присвячена ідолам, нічим не краща і не гірша за всю іншу їжу, і він ще повернеться до цієї теми наприкінці цього розділу; але основне питання для нього полягає в наступному: чи не бояться «сильні» християни з коринтян, які так ревно відстоювали свої права і свободи і зі зневагою ставилися до тих, у кого совість була, так би мовити, нестійкою, – що вони можуть знову впасти в язичництво?
Треба зауважити, що з усіх ракурсів для Павла поведінка, якої християни повинні уникати, не обмежується просто відкиданням якихось соціальних стереотипів. Усе йде набагато складніше (хоча приписи часто можуть допомогти з’ясувати проблему). Ця поведінка включає цілий комплекс прагнень, що мають своє джерело в глибині серця, – це спосіб життя, при якому проявляються сили, влада і велич, чужі тому, що відкриває Бог через Ісуса Христа.
Таке розуміння явно проступає у ввідному зауваженні: історія Ізраїлю, коли він перебував у пустелі, служить для нас прикладом того, що ми не повинні ставати «пожадливі на зле», людьми, які шалено бажають і всією сутністю прагнуть до речей, украй неприємних Богові і які нас зовсім не роблять кращими.
Він перераховує чотири речі; які робили ізраїльтяни під час мандрів пустелею (при цьому на противагу «усьому», зробленому ними, про що згадується у в. 1-4, вказуються тільки «деякі» з них). Ідолопоклонство, як ми можемо бачити, стоїть на чолі списку, хоча на перший погляд цитата, яка наводиться з Вих. 32:5, не містить у собі згадки про це. Слово «грати», проте, виконує тут ключову роль; воно було спожите в якості евфемізму для позначення не зовсім певного виду оргії, яку ізраїльтяни влаштували в описуваному випадку і яка, як вважав Павло, могла бути цілком порівнянна з тими вакханаліями, які влаштовували у святилищах під час свят. І те, на що він приділяє увагу в цьому місці, служить підставою для всієї аргументації: незалежно від того, їсте або не їсте ви м’ясо, присвячене ідолам, треба чітко розуміти, що ритуали, які звершуються перед ідолами, і ті неподобства, якими вони супроводжуються, неприйнятні для християнина в жодному разі. (Див. про це в наступному фрагменті.)
Однією з найбільш помітних особливостей, що відносяться до практики ідолопоклонства, була сексуальна розбещеність, яку далі і згадує Павло. Найбільш обурливою з гріховних дій, скоєних ізраїльтянами, була участь деяких з них в оргіях разом з моавськими жінками (Числ. 25). Це супроводжувалося їх участю в поклонінні моавським богам; за все вони були, врешті-решт, убиті своїми одноплемінниками. Павло вже мав випадок зробити попередження відносно того, що сексуальна розбещеність немислима в християнській общині, у 5-му і 6-му розділах, і в нього не було необхідності знову говорити про це.
Численні випадки відпадання багатьох ізраїльтян в язичництво та їх поклоніння іншим богам виявили в середовищі народу наявність відкритого протистояння ГОСПОДА і Його явних ворогів, що полягало в майже повному запереченні Його можливостей надавати підтримку і заступництво Своєму народу. Чи дійсно, запитували вони один одного, ГОСПОДЬ у силах потурбуватися про нас? Оскільки Павло, як ми бачили у в. 4, вірив у те, що Христос якимсь таємничим чином був присутнім серед народу в пустелі, він каже про вказані сумніви, що ними ізраїльтяни «випробовували Христа» (в. 9); видно, він мав тут на увазі події, описані в Числ. 21, оскільки саме там розповідається про скарги ізраїльтян на те, що ГОСПОДЬ не здатний потурбуватися про них, через що вони були покарані нашестям змій, що смертельно їх жалили. Павло повертається до цієї теми у в. 22: ми не повинні, попереджає він, доводити себе до такого стану, щоб вимагати від Христа доказів Його сили. Тоді ми самі можемо не зрадіти цьому.
На завершення цієї теми, у в. 10, він попереджає (як і у Флп. 2:14), щоб вони уникали будь-якого нарікання, до якого так часто вдавалися ізраїльтяни, які говорили, що краще було б із самого початку взагалі не покидати Єгипет, а тепер, раз вже це сталося, варто було б повернутися назад. Власне, це є той пункт, до якого Павло і хотів підвести читачів. Будучи визволеними з язичницького полону завдяки любові Божій, що відкрилася і діє через Благу звістку, чи дійсно ви хочете, запитує він коринтян, здійснювати вашу «свободу», ваші «права», роблячи усе, що вам надумається, – включаючи, якщо говорити образно, бажання «повернутися в Єгипет»? Звісно ж, ні.
Павло викладає свої думки, одночасно не даючи їм забути, що біблійні історії – це не просто барвисті ілюстрації моральних і релігійних істин. Вони є більше ранніми частинами тієї розповіді, яка досягла своїй кульмінації в Христі і людях, які стали Його народом завдяки Благій звістці. Вони – ми! – народ «кінця часів», народ, який живе в дуже незвичайний період історії, коли починають здійснюватися довгождані Божі обіцяння через Ісуса силою Святого Духа, незважаючи навіть на те, що старий, або нинішній, вік ще голосно заявляє про себе, невідворотно наближаючись до кінця.
Але життя в цей, так би мовити, змішаний період має свої небезпеки, не в останню чергу і тому, що «свобода», яка приходить разом з новим віком, може бути невірно зрозуміла і спожита не за призначенням. А це, у свою чергу, може привести до застрягання в старому стані. Цей період повний випробувань, проходження яких вимагає відкинути будь-яку гордість і зарозумілість. У будь-який момент найбільш доблесні подвижники віри, чоловіки або жінки, що досягли великих результатів у молитовних трудах, люди, які виявили себе в максимальній мірі мужньо в справі поширення Звістки, можуть несподівано пасти і отримати серйозні духовні травми. «Тому то, хто думає, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти!». Коли старий і новий вік труться один об одного подібно до будівельних плит, ті, хто думає, що стоїть твердо, може вмить опинитися в епіцентрі морального землетрусу, і врешті-решт виявитися скинутим на землю, не без неприємних наслідків для свого здоров’я.
Проте у в. 13 Павло наводить обнадійливу обіцянку, як би простягає руку допомоги усім тим, хто піддається серйозним випробуванням. Ці випробування, яким ви піддаєтеся і можете піддатися ще в майбутньому, – це щось спільне для всіх людей, що живуть на землі. Але Бог вірний! – слова, які варто було б вигравіювати золотими літерами в нагадування всім християнам. Він покаже вам спосіб, як здолати всі ці випробування.
Таким чином, суть питання, яке Павло постарався вирішити: чи піде на користь коринтянам те, що Бог вивів їх на шлях свободи? І це питання залишається актуальним для нас: чи зможемо ми, хто живе в сучасному світі, що занурюється все більше і більше в язичництво, використати цю свободу на користь собі?