«Бо хто ж Аполлос? Або хто то Павло? Вони тільки служителі, що ви ввірували через них, і то скільки кому дав Господь. Я посадив, Аполлос поливав, Бог же зростив, тому ані той, хто садить, ані хто поливає, є щось, але Бог, що родить! І хто садить, і хто поливає одне, і кожен одержить свою нагороду за працею своєю! Бо ми співробітники Божі, а ви Боже поле, Божа будівля. Я за благодаттю Божою, що дана мені, як мудрий будівничий, основу поклав, а інший будує на ній; але нехай кожен пильнує, як він будує на ній! Ніхто бо не може покласти іншої основи, окрім покладеної, а вона Ісус Христос.»
Чи був Павло засновник християнства?
Кілька років тому я вплутався в дискусію з цього питання. Час від часу деякі люди намагаються обґрунтувати приблизно такого роду твердження: Ісус не є справжнім засновником християнства, оскільки Він був звичайним юдейським раббі, Який би вжахнувся від однієї тільки думки, що навколо Його імені створили нову «релігію»; а те, що нам відомо під ім’ям християнства, з ретроспективним пов’язанням його з Ісусом, було справою рук Павлових. Такі погляди, що послужили приводом для дискусії, висловив один відомий журналіст, письменник і біограф, який намагався, мабуть, внести свій вагомий внесок у вивчення історії раннього християнства.
Дебати із цього приводу не припинилися досі. Вони навіть отримали освітлення на сторінках газет, що було абсолютно незвичайним для британської преси, яка зазвичай не звертає уваги на подібні речі. І ця суперечка стала приводом для того, щоб підняти ще ширші питання, що відносяться до Ісуса і Його воскресіння (якщо Ісус дійсно воскрес з мертвих, тоді Павло ну ніяк не міг би вигадати все це), а також те, якому типу релігії звичайні люди нашого часу віддають перевагу; інакше кажучи, якого роду релігійні переконання ближче для них – історичного характеру або чисто богословського. Цей фрагмент, втім, порушує тільки основне питання, по якому Павло і пропонує свої пояснення.
У певному значенні Павло «поклав основу» церквам, подібно до того, як будівельник закладає основу будинку. Він із великим задоволенням наводить таке порівняння. Але «основа», яку він заклав, – це сам Ісус Христос, Месія, Господь. Це, за його словами, єдина можлива «основа». Павло не винаходить християнство; ряд інших учителів незалежно від нього проповідували ту ж саму Благу звістку (див. 15:11). Проте кожного разу, коли він каже про те, що він «заснував» церкви, завжди передбачається, що самою «основою» є Ісус.
Проблема, яку він піднімає тут, не присвячена повністю його взаєминам з Ісусом, хоча про це теж згадується. Головним чином він має на увазі свої стосунки з іншими проповідниками, які прийшли в Коринт після нього. (Павло згадує тут Аполлоса, але з упевненістю можна сказати, що також малися на увазі інші з місіонерів, включаючи, можливо, і Кифу/Петра.) На додаток до алегорії закладки фундаменту і будівництва будівлі на ньому (в. 10-17) він вживає образ землеробства або, точніше, садівництва, щоб виразити своє судження про те, що, коли він розбивав сад, а Аполлос (і, можливо, інші) поливав, саме Бог був джерелом і силою росту нових насаджень.
Це, у свою чергу, пояснює, що Павло мав на увазі у в. 5. Він і Аполлос – «служителі, що ви ввірували через них». Слово «служитель» у цьому місці не зовсім співпадає із словом «раб» і могло мати значення «Того, хто прислуговує під час трапези»; іншими словами, Павло і Аполлос – це просто люди, що обслуговують тих, хто їсть, тоді як Бог виступає тут тим, хто складає меню і готує страви. Вас не повинне турбувати те, який офіціант принесе їжу на ваш стіл. Головне, що шеф-кухарем на кухні є Бог.
Що ж до того, чи добре офіціанти, садівники або будівничі роблять свою роботу, – зовсім інше питання. Павло переходить до нього в наступному фрагменті, а у в. 8 і 10 тільки натякає на нього. Кожен працівник отримає відповідну винагороду за зроблену їм роботу. Що стосується будівництва, то будівіничі мають бути максимально уважними до того, як здійснюються роботи. Павло нашвидку обговорює якість різних матеріалів, які вони могли використовувати; але ми в змозі бачити доки тільки можливості матеріалів, які використовуються в будівництві.
Якщо ви починаєте зводити будинок на вже готовому фундаменті без попереднього генерального плану, вам, принаймні, необхідно визначитися з тим, який тип матеріалу буде найбільш відповідним. Засадничий рецепт Павла полягає тут у тому, що матеріал повинен відповідати призначенню будівлі, яка в даному випадку має бути місцем релігійного поклоніння: тобто це не що інше, як Храм (в. 16-17). Тому кожен працівник, або служитель церкви, повинен запитати себе: що я роблю для того, щоб спонукати людей і відкрити для них якомога більше можливостей поклонятися Богові істинному і живому, поклонятися у святості істині? Якщо – нічого, то, можливо, я будую не на істинній основі?
З усього сказаного має стати зрозумілим, як і з 16:12, що Павло не мав жодних принципових розбіжностей з Аполлосом. Коли він розглядає серйозну проблему, пов’язану з помилковими проповідниками, він не дає нам жодної певної інформації про них, як і в Посланні до Галатів. Що ж було дійсно проблематичним, так це те, що, ймовірно, хтось намагався зіштовхнути і протиставити його і Аполлоса у зв’язку із суперечками, викликаними чисто людським розумінням «мудрості» і риторики. Звичайно, ми можемо підозрювати, що з погляду подібних стандартів Аполлос виглядав, завдяки своїй обдарованості, більше презентабельно. Але ж справа зовсім не в цьому. Павло просто прагнув щосили присікти будь-які спроби зробити як з себе, так з когось ще культового вождя-наставника і встановити себе на п’єдестал. Бо є тільки один п’єдестал у Царстві Божому і тільки одна особа гідна бути поставлена на нього. Природно, що під такого роду шануванням не розуміється установка меморіального пам’ятника на міській площі. Тут мається на увазі саме хрест, а під особою зрозуміло, звичайно, Христос, розіпнутий і померлий на хресті, Який тим самим віддав під суд всяку чисто людську славу, значущість, популярність. Звістку про це передусім і хотів донести до своїх читачів Павло. Якби йому довелося познайомитися з життям наших сьогоднішніх церков, то він би, поза сумнівом, відчув потребу сказати нам те ж саме.