«Про дівчат же не маю наказу Господнього, але даю раду як той, хто одержав від Господа милість буть вірним. Отож за сучасного утиску добрим уважаю я те, що чоловікові добре лишатися так. Ти зв’язаний з дружиною? Не шукай розв’язання. Розв’язався від дружини? Не шукай дружини. А коли ти й оженишся, то не згрішив; і як дівчина заміж піде, вона не згрішить. Та муку тілесну такі будуть мати, а мені шкода вас. А це, браття, кажу я, бо час позосталий короткий, щоб і ті, що мають дружин, були, як ті, що не мають, а хто плаче, як ті, хто не плаче, а хто тішиться, як ті, хто не тішиться; і хто купує, як би не набули, а хто цьогосвітнім користується, як би не користувались, бо минає стан світу цього.»
Мені пригадалася сцена з одного мультфільму, який я дивився в дитинстві. Молодий чоловік сидить в офісі і розмовляє по телефону. Перед ним стоїть величезний вусатий чоловік з обуренням на обличчі: явно, що це його бос. Молодий чоловік каже пошепки в трубку: «Звичайно, любо, я кохаю тебе! Просто зараз не дуже відповідний момент обговорювати це!..»
Фрагмент послання, який ми прочитали, може здатися не зовсім доречним для того, щоб «обговорювати його зараз». Навіщо необхідно обговорювати підняту в ньому тему прямо «зараз» – у такий абсолютно невідповідний момент? Що Павла і коринтян так сильно турбувало і заважало нормальному життю, яке вони хотіли провадити, вступаючи або вже перебуваючи в законному шлюбі?
Часто виникає враження – і багато перекладів це враження відбивають, – що Павло вірить у дуже швидкий кінець цього світу. Царство от-от має настати, а нинішній світ цілком зникнути. З цієї причини, каже він, вам не потрібно занадто сильно занурюватися в турботи світу цього; не потрібно одружуватися, якщо ви ще не зробили цього; не потрібно навіть занадто вдаватися до печалі або радості з приводу скорботи або, навпаки, радощів цього світу. Живіть, «як ті, що не» (в. 29-31) робили того, що насправді робите. Нічого з цього не має жодного значення; День Господній вже майже настав!
Можливо, у такому прочитанні цього уривка є присутньою доля істини. Павло, дійсно, вірить, що настане час, як «при останній сурмі: бо засурмить вона і мертві воскреснуть, а ми перемінимось» (15:52). Він припускав під час написання цього послання, що вказані події стануться ще за його життя – хоча до часу складання Другого Послання до Коринтян він вже допускав можливість своєї смерті перед настанням того Дня. Та все ж, коли він писав ці рядки з думкою про останню вселенську кризу, здається, що спонукала його на їх написання якась наполегливіша нужда цього моменту.
Павло залишив Коринт, ймовірно, у 51 році. Десь приблизно в той же час і впродовж декількох наступних років – якраз у період між його від’їздом і написанням цього послання – видався дуже сильний неврожай, що викликав страшенний голод у тодішньому грецькому світі. Багато письменників того часу згадують у своїх книгах про це. Багато римських громадян і колоністи, яких було немало і в Коринті, жили до цього в повній упевненості в могутності Римської імперії, яка повинна, без сумніву, їх оберегти від всякого роду знегод і забезпечити вічний добробут. І раптом – такий широкомасштабний голод. Він поставив під велике питання саме існування імперії. Можливо, у багатьох виникало відчуття загального кінця? Представники нижчих верств суспільства – а саме з таких, в основному, складалася християнська община в Коринті – відчували крайню нужду. Це був час великих лих, і саме тому, що люди боялися ще більших нещасть, усе те, що відбувається, сприймалося як грандіозна світова криза.
Думаю, Павло тут має на увазі як цю очікувану кризу, так і можливі її наслідки, які можуть привести до останньої світової катастрофи, коли і станеться пришестя Господнє (4:5). Він бере попередження, що стосуються цього останнього, і додає їх до лих цього моменту; і навіть якщо ця нинішня криза буде здолана завдяки добрим урожаям і насиченням внутрішнього ринку провінцій імперії усім необхідним, остаточна криза в майбутньому все одно залишається невідворотною. Тому ніколи не настане такого моменту, коли християни змогли б улаштуватися в цьому світі і жити собі на втіху, начебто їх життя в ньому було вічним. При цьому основний акцент у своїх настановах (і це єдиний раз, коли він так жорстко вимагає виконання своїх настанов) він робить на соціальних потрясіннях викликаних сильним голодом. В. 29 не означає того, що історія світу от-от закінчиться; краще це розуміти, що ця криза не може тривати вічно, і тому краще не робити жодних надзвичайно рішучих дій зараз.
У такій ситуації тим, хто вже запланував грати весілля, було б набагато розумніше відкласти цей захід. Саме такого роду побоювання висловлюються у віршах про сімейне життя з його повсякденними турботами; міркування про те саме Павло продовжить і в наступних віршах, з 32 по 38. Комусь може здатися, що у фрагменті, який розглядається зараз, говориться про можливість відмовитися від сексуальних стосунків у шлюбі, щоб досягти кращих результатів у духовному житті; але, швидше за все, Павло тут веде мову про простіші речі. Річ у тім, що в ті часи майбутні шлюбні пари часто обручалися в ранньому дитячому віці, і робили це батьки з одного і того ж соціального класу; дівчата видавалися заміж відразу ж після досягнення ними статевої зрілості, тобто приблизно у віці дванадцяти років, і робилося це по заздалегідь зробленій «домовленості» сторін жениха і нареченої.
Звідси стає видно, що коринтські християни перебували в стані багатостороннього натиску: природне пристрасне прагнення заручених пар одружитися і зажити повноцінним сімейним життям; жорсткі соціальні вимоги, зокрема до молодих жінок, щоб вони виходили заміж і народжували дітей; крайня стурбованість нестачею продовольства в містах і селах провінцій (чи захочеться вам заводити сім’ю, якщо ви ледве можете прогодувати навіть самого себе?); і при всьому тому – сильне бажання служити Господу Ісусу і проводити угодне Йому життя. Павло хоче допомогти для них здолати проблеми цього моменту і, ґрунтуючись на попередніх віршах (17-24), каже наступне: те, що ви є християнами, набагато важливіше за те, щоб домагатися зміни свого соціального статусу, тому не турбуйтеся про те, що вам, можливо, доведеться відстрочити ваше весілля. Не потрібно з цього робити проблему.
Як відомо, цей невеликий фрагмент, адресований коринтським християнам I століття, викликав резонанс у наступних поколіннях християн, що проживали в різних частинах світу. Християнин не повинен вдаватися до паніки через усілякі потрясіння, що відбуваються в житті світу, і не повинен впадати у відчай, якщо раптом настануть скрутні часи, коли доведеться залишити, на короткий термін, а може, і назавжди, вже звичний спосіб існування або прагнення до отримання соціального статусу, від якого можна було б чекати великих вигод. Але за всіма цими Павловими настановами необхідно побачити ще одну річ, про яку він хоче сказати коринтянам не перший і не останній раз, бо, як ми побачимо особливо в розділі 15, його адресати досі потребували переосмислення свого ставлення до життя і світу, щоб стати здатними сприймати Павлові слова. Цей нинішній світ одного прекрасного дня поступиться місцем іншому світу, в якому Ісус, приводячи до повного завершення Свої царські діяння, восторжествує над усіма ворожими Йому силами, включаючи і саму смерть.
Коли цей момент настане, то вже не матиме жодного значення, відповідали ви чи ні тому заведеному соціальному порядку або зразку, якому вас спонукали відповідати ваша сім’я і друзі. Що по-справжньому виявиться важливим у той момент, так це чи залишилися ви вірні Господові в усіх, навіть найнесподіваніших і найнеприємніших, обставинах вашого життя. Якраз на цьому пункті Павло і робить головний акцент.