1. Панування над собою – ознака внутрішньої сили

Напевно, вам відомі ситуації, які так потрясуть людину, що в ній виникає непореможне бажання категорично зреагувати. Це бажання викликає гнів, який з’являється в нас як реакція на несправедливість або зло, яке нас вразило.

Оскільки таких ситуацій у щоденному житті не бракує, потрібно навчатися мистецтва опановувати себе, і це нас вбереже від необдуманих вчинків.

Не сміємо, однак, той внутрішній рух, який називаємо гнівом, однозначно засудити як гріх. Є випадки, коли можемо, чи навіть мусимо, скипіти гнівом проти зла.

Гнів, спрямований проти гріха, корисний, бо він підбадьорить нас у житті чеснот.

Якщо гнів спрямований на людей, він справедливий і добрий лише тоді, якщо веде до перемоги над злом і діє з користю для ближнього. Зрозуміло, що такий гнів мусить бути доречним і повинен мати свою правильну міру. Якщо вправляємося у володінні над собою, ніколи цієї міри не переступимо.

Є, однак, також гнів грішний. Звичайно він оволодіває людиною дуже сильно, позбавляє її тверезого мислення, зроджує відразу до ближнього і бажання відімстити йому. А від думок вже так близько до діл… Панування над собою в такій ситуації – мабуть, єдиний можливий засіб перемогти його.

Скажете: “Це все нам дуже добре відомо. Але як можу я, що маю такий гарячий характер, навчитися панувати над собою?”

* * *

Знавці духовного життя нам кажуть, що до володіння над собою можемо дійти завдяки старанним докладанням зусиль, засвоївши собі протилежні чесноти: лагідність, терпеливість, довіру до Божого Провидіння та справедливість. Зусилля в цій сфері принесе нам з Божою поміччю внутрішню силу опанувати себе.

Кожен, хто досягнув високого рівня духовної досконалости, пройшов школу засвоєння цієї важливої чесноти. Без неї не тільки не будемо спроможні панувати над своїм гнівом, але й не зможемо зростати в інших чеснотах.

Стародавня легенда говорить, що колись жив один цар, який багато чув про подиву гідні діла ізраїльського пророка Мойсея і подумав собі: “Хотів би я бачити, як він виглядає”. І послав свого найліпшого художника в табір ізраїльтян, щоб йому точно намалював Мойсея.

Коли художник приніс портрет, цар покликав своїх мудреців і спитав їх: “Що вам говорить обличчя цього мужа? Яка це людина?” Мудреці довго оглядали портрет і нарешті відповіли: “Це образ злого чоловіка. В його обличчі добачаємо ознаки зарозумілости, зажерливости та насильства”. Цар подумав: “Тоді це не може бути портрет славного Мойсея. Художник обманув мене”. І вкинув його в темницю. Потім сам пішов у табір ізраїльтян, щоб побачити Мойсея. Вийняв портрет і порівняв його з Мойсеєвим обличчям. Побачивши, що образ точно відображає справжнє лице Мойсея, подумав собі: “Художник мене не обманув. Обманули мене мої мудреці, коли сказали мені, що лице на портреті має ознаки зарозумілости, зажерливости та насильства. Посаджу, отже, мудреців у тюрму”.

Та Мойсей, відчитавши думки царя, сказав йому: “Не обманув тебе ні твій художник, ані твої мудреці. Бо всі злі властивості, які мудреці відчитали з образу мого лиця, дійсно маю в собі. Та відколи я їх у собі побачив, з Божою поміччю їх постійно перемагаю. І пам’ятай собі, царю, що великий той, хто в собі усвідомлює зло і бореться з ним”.

Ось порада для кожного з нас. Було б нерозумно, особливо коли відчуваємо небезпечне вістря непогамованого гніву, не прийняти її. Амінь.

Попередній запис

Закони Божі й Церковні в справі Подружжя

Наступний запис

2. Чи потрібна аскеза в житті людини?