«Отож, хочу я, щоб мужі чинили молитви на кожному місці, підіймаючи чисті руки без гніву та сумніву. Так само й жінки, у скромнім убранні, з соромливістю та невинністю, нехай прикрашають себе не плетінням волосся, не коштовними шатами, але добрими вчинками, як то личить жінкам, що присвячуються на побожність. Нехай жінка навчається мовчки в повній покорі. А жінці навчати я не дозволяю, ані панувати над мужем, але бути в мовчанні. Адам бо був створений перше, а Єва потому. І Адам не був зведений, але, зведена бувши, жінка попала в переступ. Та спасеться вона дітородженням, якщо пробуватиме в вірі й любові, та в посвяті з розвагою.»
Коли я це писав, закінчилася чергова нетривала війна на Близькому Сході. Газети постійно про це писали, і тепер вони розбирають деталі: чи було це дійсно виправдано, хто був винен, хто воював з арміями, що вторглися, за правилами, і так далі. Але для людей, які живуть у країні, тепер спустошеною війною, є більш насущні турботи. Їжа, вода і дах над головою – найнасущніші потреби; відновлення закону, порядку і соціальна стабільності – головні пріоритети. Але тоді як люди вирішують ці проблеми, є небезпеки, які їх підстерігають. Діти збирають яскраві, блискучі предмети, які знаходять на вулиці… і деяких з них розриває на частини, а інші, хоч і вижили і можуть щось розповісти, втратили кінцівки або очі або терплять моторошні страждання. Міни і бомби, що не вибухнули, – головна небезпека в багатьох частинах світу, особливо де була справжня війна, хай і короткочасна. Коли люди не знають, як вони виглядають, то бомби можуть вибухнути в них у руках або поряд з ними. Навіть коли є запрошені експерти, небезпека все одно зберігається.
Була інша довга війна в західній культурі, принаймні, для останнього покоління. Вона називалася «Війна статей», хоча це не просто битва між чоловіками і жінками як між носіями різних поглядів на те, які мають бути ролі статей у суспільстві, у сім’ї і в Церкві. Життя в цьому плані заплутане: деякі чоловіки – за «жіноче звільнення», тоді як деякі жінки – проти. Пристрасті збільшуються. Ті, хто росте в той час, коли все це триває, досить швидко виявлять, що це різні частини традиційної культури, які схожі на бомби, що не вибухнули. Підберіть їх, і вони можуть вибухнути у вас у руках.
Зокрема, є декілька уривків у Біблії, які стосуються ролі чоловіків і жінок, і багато хто в сучасній західній культурі не любить їх. Вони звинувачують біблійних авторів у тому, що вони «патріархальні», тобто в них стверджується, що чоловіки повинні завжди всім управляти і що жінки повинні робити те, що чоловіки їм кажуть, і зміцнюють це розуміння у своїх творіннях. І цей уривок, особливо вірш 12, часто наводиться як один з основних прикладів. Жінки не сміють бути учителями – на перший погляд здається, що цей вірш говорить саме це; вони не повинні володарювати над чоловіками; вони мають бути скромними і мовчазними. Так, принаймні, цей фрагмент розуміється безліччю перекладів; зрозуміло, цей уривок найчастіше цитують ті, хто стверджує, що Новий Заповіт забороняє висвячування жінок. Я одного разу читав ці вірші на церковній службі і жінка, яка стояла попереду, страшенно розсердилася, налякавши другу частину пастви (навіть при тому, що деякі погодилися з нею). Цілий уривок, здається, свідчить, що жінки – люди другого сорту. Їм навіть не дозволено красиво одягатися. Вони – дочки Єви, а вона була першим порушником спокою. Краще, що вони можуть зробити – це жити непомітно, виховувати дітей, поводитися пристойно і бути мовчазними.
От як більшість людей, що належать до нашої культури, прочитують цей уривок. Я стверджую, що можливе зовсім інше прочитання, і я хочу запропонувати для ґрунтовності наступне: спочатку спробувати спростити те, про що ведеться мова в уривку, «перекласти» його мовою нашої культури. Для цього є і хороша наукова база, щоб обґрунтувати те, про що я збираюся сказати, і я щиро вважаю, що це буде, швидше за все, правильніше тлумачення. Коли ви дивитеся мультсеріали «для дорослих» і еротику та читаєте книжки в м’яких обкладинках, у вас виникає стандартне уявлення про те, як поводяться «типові» чоловіки і жінки. Чоловіки – «мачо», гучноголосі, зарозумілі забіяки, які завжди б’ються і завжди прагнуть до успіху. Жінки – манірне, пустоголове створіння, яке ні про що не думає, окрім суконь, зачісок і прикрас. Є також і «християнські» стереотипи із цього приводу: чоловіки повинні приймати рішення, усім керувати, завжди бути лідерами, усіх наставляти; жінки повинні сидіти удома, виховувати дітей і готувати їжу. Якщо ви починаєте шукати протилежне уявлення в Біблії, то як бути з Бут. 3? Адам ніколи не згрішив би, якби Єва не піддалася першій. У Єви є своє покарання – біль при народженні дитини (Бут. 3:16).
Загалом, вам не треба вникати в усі деталі жіночого визвольного руху, щоб зрозуміти, що таке тлумачення важко переварити. Мало того, що нам нав’язують певний погляд на прекрасну половину людства; це не відповідає тому, що ми бачимо в іншій частині Нового Заповіту, де жінки були першими свідками воскресіння (іншими словами, першими апостолами); де Павло говорить про жінок як про апостолів і дияконів (Рим. 16); де він згадує, що вони моляться і пророкують на зібраннях (1Кор. 11); де «нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої, – бо всі ви один у Христі Ісусі!» (Гал. 3:28). Зокрема, це не відповідає поведінці самого Ісуса. У короткій виразній історії (Лк. 10:38-42) Марія з Віфанії сидить біля ніг Ісуса; іншими словами, вона приєднується до чоловіків в учнівстві, щоб у свою чергу стати учителем. Тому, у першу чергу, Марта на неї і розсердилася; звичайно, вона також вважала за краще б, щоб сестра допомогла їй на кухні, але справжній «злочин» Марії був у тому, що її поведінка ламала певне табу, яке донині відсовувало жінок на задній план і залишало освіту і керівництво винятково за чоловіками.
Щоб зрозуміти цей уривок, треба визнати, що це розпорядження: жінкам також треба дозволити вчитися, і в цьому не має бути обмежень (в. 11). Вони мають бути «в повній покорі»; це часто тлумачиться як «чоловікам» або «своїм чоловікам», але також ймовірно, що це стосується їх стосовно як учнів – послух Богові, який, звичайно, також обов’язковий для чоловіків. Тоді важливий вірш 12 не повинний прочитаний як: «А жінці навчати я не дозволяю, ані панувати над мужем» (переклад, який викликав такі великі труднощі останніми роками). Це може також означати: «Я не маю на увазі, що зараз ставлю жінок новими начальниками над чоловіками, подібно до того як раніше чоловіки панували над жінками». Чому Павло визнав необхідним сказати це?
Є деякі вказівки в посланні, які вказують на те, що воно спочатку було послане Тимофію, коли він був в Ефесі. Головне, що ми знаємо про ефеські вірування, – це те, що головна релігія, найбільший храм, найвідоміша святиня була виключно жіночим культом. Храм Артеміди (це її грецьке ім’я; римляни називали її Діаною) був масивною будівлею, яка височіла над містом. Як і личить служителям жіночого божества, священики всі були жінками. Вони організовували видовища і не допускали до цього чоловіків. Тепер, якщо ви пишете послання комусь з маленького нового релігійного руху, який знаходиться в Ефесі, і хочете сказати, що, завдяки Звістці Ісуса колишній підхід до чоловічої і жіночої ролі має бути кардинально переосмислений, з однією особливістю – жінок треба заохочувати вчитися, займатися і бути лідерами, ви дуже захочете, щоб вас правильно зрозуміли. Можливо, апостол сказав, що жінки повинні вчитися для того, щоб християнство поступово стало культом, подібним до культу Артеміди, де жінки лідирують і тримають чоловіків на відстані? Це, як мені здається, заперечує вірш 12.
Вираз, який я переклав як «намагатися володарювати над ними», незвичайний, але здається, у нього є таке значення: «господарювати» або «захопити контроль».
Павло каже, як Ісус у Лк. 10, що жінкам потрібне місце і дозвілля, щоб займатися і вчитися по-своєму, не для того, щоб вони могли вторгнутися і стати керівниками, як у культі Артеміди, але для того, щоб як жінки, так і чоловіки могли розвинути будь-який дар учительства і керівництва, дані ним Богом.
Яка ж тоді мета інших частин уривка?
Перший вірш (8) ясний. Чоловіки повинні присвятити себе благоговійній молитві і не відповідати звичайним стереотипам «чоловічої» поведінки: жодного гніву або суперечок. Потім слідують вірші 9 і 10, де наказує те ж саме і жінкам. Вони мають бути вільними від свого стереотипу: від метушні навколо зачісок, прикрас і модного одягу, але свобода жінок не в тому, щоб вони стали неохайними, скромними непоказними нікчемами, але в тому, щоб жінки могли творчо брати участь у масштабнішому житті суспільства. Фраза «добрі вчинки» у вірші 10 звучить для нас занадто слабо, але вона означає одну із звичайних фраз, які люди постійно вживали, зобов’язуючись перед суспільством витрачати час і гроші на бідних людей, бути благодійником суспільства, підтримуючи громадські справи, мистецтво і т. д.
Чому тоді Павло закінчує тлумаченням про Адама і Єву? Пам’ятайте, що його основна мета – наполягти, що жінкам як християнам також треба дозволити вчитися і брати на себе служіння, а не залишатися в обивательському «болоті» серед важких трудів. Для цього і наведена історія Адама і Єви: дивіться, що сталося, коли Єва була обдурена. Жінкам треба вчитися стільки ж, скільки чоловікам. Адам, врешті-решт, згрішив цілком свідомо; він знав, що робив, він знав, що це було неправильно, і він усвідомлено пішов на це. Старий Заповіт дуже строгий до таких дій.
Що ж з приводу уривка про народження дітей? Павло не розглядає це як покарання. Швидше, він гарантує, що, хоч пологи дійсно важкі, болючі і небезпечні (часто найсерйозніше випробування в житті жінки), – це не прокляття, яке має бути зрозуміле як знак немилості Божої. Його спасіння обіцяне всім, як жінкам, так і чоловікам, які йдуть за Ісусом у вірі, любові, святості і розсудливості. І воно включає і тих, хто вносить свій вклад у Боже творіння, народжуючи дитину. Бути матір’ю досить важко, і, бачить Бог (не лицеміритимемо), – це так чи інакше болісно.
Давайте не залишати нерозірвані бомби і міни навколо людей, щоб не розбурхувати їх думки. Давайте читати цей текст так, як, я вважаю, це було призначено: як спосіб творення церкви Божої, чоловіків і жінок, однаково як тих, так і других. Як Павло бажав застосувати це в одній окремій ситуації, так само і ми повинні думати і старанно молитися про те, де наші власні культури, упередження і образи беруть над нами гору. Ми повинні докласти всі зусилля, щоб відповідати не різним шаблонам, які пропонує світ, але цілющому, звільняючому, цілком доступному для розуміння і сприйняття змісту Благої звістки про Ісуса.