«А що ми пізнали Його, пізнаємо це з того, коли заповіді Його додержуємо. Хто говорить: Пізнав я Його, але не додержує Його заповідів, той неправдомовець, і немає в нім правди! А хто додержує Його слово, у тому Божа любов справді вдосконалилась. Із того ми пізнаємо, що в Нім пробуваємо. А хто каже, що в Нім пробуває, той повинен поводитись так, як поводився Він. Улюблені, не пишу я для вас нову заповідь, але заповідь давню, яку мали від початку: заповідь давня, то слово, що чули його від початку. Але нову заповідь я вам пишу, що справді вона в Нім та в вас, що минається темрява, і світло правдиве вже світить. Хто говорить, що він пробуває у світлі, та ненавидить брата свого, той у темряві досі. А хто любить брата свого, той пробуває у світлі, і в ньому спотикання немає. Хто ж ненавидить брата свого, пробуває той у темряві й ходить у темряві, і не знає, куди він іде, бо темрява очі йому осліпила. Пишу я вам, дітоньки, що гріхи вам прощаються ради Ймення Його. Пишу вам, батьки, бо ви пізнали Того, Хто від початку. Пишу вам, юнаки, бо перемогли ви лукавого. Пишу, діти, вам, бо ви пізнали Отця. Я писав вам, батьки, бо ви пізнали Того, Хто від початку. Писав я до вас, юнаки, бо міцні ви, і Слово Боже в вас пробуває, і лукавого перемогли ви.»
Коли ми співаємо гімни, ці гімни іноді розповідають ті чи інші історії. Одна сцена змінює другу, третю. У цьому є щось приємне: усі ми любимо історії, і навіть якщо «історія» є лише низкою ідей, нам це близько. Ми немов знаходимося в дорозі, потрапляємо в місця, в яких раніше не бували.
Проте деякі тексти містять свідомі повтори. Їх ми використовуємо інакше, наприклад, для молитовних роздумів: зупиняємося на якійсь думки і дозволяємо їй проникнути в нас. Деякі християнські традиції приділяють цьому особливу увагу. Скажімо, у Тезе використовуються короткі пісні з повторами. Щось у цьому роді є і в харизматів, де повтори – одна з важливих складових богослужіння. Є люди, які бачать у цьому занудство і вважають за краще б повернутися до старомодних гімнів. Можливо, це ще і питання темпераменту. Проте важливо зрозуміти, що повтор може особливим чином впливати на душу – так, як частенько не під силу «динамічнішим» видам гімнів – і тим самим приводити її в зіткнення з істиною.
За особистим досвідом скажу: коли після довгого вивчення Павлових послань переходиш до послань Іванових (особливо того, яке ми зараз вивчаємо), виникає приблизно той ефект, що і при переході від розповідних гімнів до текстів з повторами. Є легка досада: ніби, чи не пора авторові зрушити з місця? Проте Іван пише в іншому стилі, і, можливо, на прикладі з гімнами зрозуміло, чому. Він підходить до справи вдумливо, чого чекає і від читача. Іноді, як у віршах 12-14, він немов уривається у формулу, що повторюється, в якій можна бачити свого роду медитацію: автор вдивляється у свою аудиторію, в її потреби, і в те, як Бог діє в житті людей. Замисліться, каже він: діти, ваші гріхи прощені; батьки, ви знаєте Того, Хто від початку; юнаки, ви перемогли лукавого. Скажімо це знову і знову. І в міру повторення сенс все сильніше доходить до нас.
Адже не лише в цих віршах Іван пише інакше, ніж Павло. Повторами насичене все його послання, проте динамізм є присутнім. Майже до кожної думки автор повертається знову, але це не заважає йому йти далі. Виходить не строга послідовність А – B – C – D, а А з домішкою В, потім А і В з домішкою С, потім А, В і С з домішкою D і т. д. Тому ми не повинні дивуватися, бачачи думку, що вже зустрічалася раніше. Але яку лінію проводить Іван у даному випадку?
Основна нова тема тут – заповіді Божі. Нам слово «заповіді» нагадує передусім про Декалог. Відповідно, в одних це асоціюється з Мойсеєм, а в других – із старомодною табличкою правил на церковній стіні. Хтось може здивуватися: навіщо християнський автор згадує про заповіді і необхідність виконувати їх? Хіба ми не прощені? І хіба не учить Новий Заповіт, що ми вільні від Закону?
І так, і ні. Заповіді були свого роду застережливим знаком і натяком: вони дозволяли частково зрозуміти, що таке справжнє і плодоносне людське життя. І вони стали вселяти страх, коли з’ясувалося, що дотримувати їх не виходить. Та все ж вони залишалися на своєму місці, провіщаючи прийдешній Божий день. Нині, як ми вже знаємо з першого розділу, цей прийдешній день увійшов до сьогодення. Життя нового віку прийшло назустріч до нас в особі Ісуса. А значить, у Ньому ми і набуваємо реальності, яку сповіщали заповіді.
Так, так і є, хоча багато хто думав, що обіцяння збудуться якось інакше. Для Івана, як і для Павла (і Ісуса!) суть усіх заповідей міститься в одному слові: любов. Життя нового віку відкривається як любов нового віку. Усі інші заповіді – детальні роз’яснення про те, що можна, і що не можна – виникають з любові, явленої в Ісусі. І віднині Бог хоче явити цю любов у тих і через тих, хто йде за Ісусом.
Далі Іван зупиниться на цьому детальніше. А доки подивимося, як він пов’язує цю заповідь з історією Ізраїлю і з попередніми віршами послання.
Про Ізраїль: не йдеться про абсолютно нову заповідь. В якомусь сенсі ця заповідь «древня». Якби Мойсей почув Ісусову проповідь про любов, він вигукнув би: «Дійсно такий сенс заповідей!» Проте, як вже сказав Іван, є і новизна: в особі Ісуса Боже майбутнє увійшло до сьогодення, і суть нового життя, яке ми повинні скуштувати і нести іншим людям, найкраще виражається в слові «любов».
Важко? Так, важко. Куди легше жити по-старому, з підозрами і ненавистю на душі. Проте це означало б повернення в темряву (в. 9 і 11), а життя в любові є шлях вперед і до світла. Такі заповідь і обіцяння, що містяться в цих віршах.
Можливо, саме оскільки завдання складне, у своїх умовляннях до молоді (в. 13-14) Іван пише: «Перемогли ви лукавого». Вдумаємося в ці слова, якщо налаштовані легковажно. Божа любов вимоглива: вона вимагає перемоги над древнім ворогом, який особливо сильно діє через людську ненависть. Любов сяє серед темряви і всупереч їй.