«Подивіться, яку любов дав нам Отець, щоб ми були дітьми Божими, і ними ми є. Світ нас не знає тому, що Його не пізнав. Улюблені, ми тепер Божі діти, але ще не виявилось, що ми будемо. Та знаємо, що, коли з’явиться, то будем подібні до Нього, бо будемо бачити Його, як Він є. І кожен, хто має на Нього надію оцю, очищає себе так же само, як чистий і Він. Кожен, хто чинить гріх, чинить і беззаконня. Бо гріх то беззаконня. І ви знаєте, що Він був з’явився, щоб гріхи наші взяти, а гріха в Нім нема. Кожен, хто в Нім пробуває, не грішить; усякий, хто грішить, не бачив Його, і не пізнав Його. Діточки, хай ніхто вас не зводить! Хто чинить правду, той праведний, як праведний Він! Хто чинить гріх, той від диявола, бо диявол грішить від початку. Тому то з’явився Син Божий, щоб знищити справи диявола. Кожен, хто родився від Бога, не чинить гріха, бо в нім пробуває насіння Його. І не може грішити, бо від Бога народжений він. Цим пізнаються діти Божі та діти дияволові: Кожен, хто праведности не чинить, той не від Бога, як і той, хто брата свого не любить!»
Є багато історій про сліпих, що прозріли. Одна з найдивовижніших міститься в дев’ятому розділі Євангелія від Івана, де Ісус зціляє сліпонародженого. Але і в наші дні таке буває. Нещодавно я чув про чоловіка, яка осліпнув у молодості. Згодом він одружився, і в нього народилися діти. Але вони могли його бачити, а він їх – ні. А потім була вдала операція, лікарі повернули йому зір. Яка дивна мить! Побачити обличчя в обличчя, очі в очі, людей, яких він любив, але не бачив. Все-таки зоровий контакт нічим не заміниш. Ви помічали, як люди, які багато дивляться один на одного, іноді починають походити один на одного? Можливо, вони інстинктивно копіюють вираз обличчя, так що навіть м’язи починають перегруповуватися. А уявіть, що роками людина відчувала любов лише в словах і дотиках, і ніколи не бачила її очима.
Згадуються слова різдвяної колядки: «Побачать Його наші очі – через Його рятівну любов». Без тремтіння в голосі таке важко вимовляти і співати. Адже якщо ми любимо Ісуса, то найбільше на світі хочемо побачити Його лицем до лиця, побачити Його посмішку, вираз обличчя. Це був би абсолютно новий рівень пізнання. І саме це обіцяє нам вірш 2, додаючи загадкові рядки: «Але ще не виявилось, що ми будемо. Та знаємо, що, коли з’явиться, то будем подібні до Нього, бо будемо бачити Його, як Він є». Для Івана це виключно важлива думка. Без неї усе загубиться.
Так як ж усе буде? Уявити собі воскресіння і новий світ, в якому відбудеться це воскресіння, дуже важко. Будь-яка аналогія може виявитися оманливою. Проте оскільки нинішній світ є благе творіння Боже, ми знаємо, що світ і залишиться, тільки буде без тління і смерті, несправедливості і хвороби, горя і сорому. Не буде сліз. Не буде колючого дроту. Але… Якими будемо ми?
В якомусь сенсі ми будемо такими, які ми є, тільки ще більш схожими на себе. А матерії (прославленій матерії!) буде більше, а не менше. Ніякого перебування душ поза тілом, але – свобода від хвороби і смерті. Ми зможемо скуштувати радощі Божого світу, але в нас не буде спокуси ними зловжити, їх жадати чи обожнити.
Я вірю, що все це буде. Проте набагато важливіше, що ми будемо подібні до Ісуса. Уявіть воскреслого Ісуса: такий же як був, і в той же час напрочуд інший. (Інакше звідки б виникло питання: «Хто Ти такий?»; див. Ів. 21:12.) Він пройшов через смерть, і на Ньому навіть були відбитки від цвяхів, проте більше Він не помре ніколи Він немов одночасно належить обом світам, небу і землі, – як і має бути в новому світі, оскільки саме тоді небо і земля з’єднаються повністю і навіки. Проте я підозрюю, що це тільки початок. Я думаю, що коли це відбудеться, реальність так само співвідноситиметься з цими ознаками, як справжній Віндзорський замок співвідноситься з безглуздими малюнками на вказівниках, що показують, куди їхати. Справжній воскреслий Ісус, коли Він зустріне нас, буде незрівнянно чудовішим, ніж будь-які наші уявлення про Нього. Коли наша сліпота мине, ми зможемо поглянути на лице, через яке Бог полюбив нас. І можливо (мені здається, на це натякає Іван), Його погляд преобразить наші обличчя. Можливо, наш вираз обличчя стане більше схожим на Його.
А в чому сенс в усіх цих домислах? Відповідь проста: нам постійно слід нагадувати собі, що попереду – славне майбутнє. Втім, нагадувати слід і про те, що слава є і в сьогоденні, адже Ісус вже прийшов у світ, щоб явити Бога і Життя нового віку. Вже одне це свідчить про те, наскільки сильно Бог любить нас (в. 1). Якщо Ісус є Син Божий, Божа любов в Ісусі зробила і нас Його дітьми, Його синами і дочками. Подумати тільки, яке диво чекає наприкінці, якщо такий початок!
Взагалі згадувати про це можна з найрізноманітніших причин, які ще проясняться під час наступних двох розділів. Проте перш ніж ми дістанемося до позитивного аспекту сподівання, слід серйозно поговорити про негативний. Точніше сказати, про аспект, який може здатися негативним, бо насправді він несе величезний позитивний заряд.
Якщо в нас є така велика надія, необхідно докладати усіляких зусиль, щоб бути чистими, «як чистий і Він». Це складно, але виключно важливе. Можна навести таке порівняння: якщо ви їдете на зустріч з видним колегою з іншої країни, має сенс як мінімум повчити мову, якою ви збираєтеся розмовляти. Чи якщо ви збираєтеся розмовляти з майбутнім працедавцем, ви освіжите в пам’яті необхідні знання, щоб справити найкраще враження. А якщо ви збираєтеся зустрітися із самим Ісусом…
Тоді необхідно набути «чистоти». Але як це зробити? У віршах 4-10 Іван пише тривожну річ: «Кожен, хто в Нім пробуває, не грішить». Що це означає?
Відразу скажемо, що виразився Іван недвозначно, і відхилитися від прямого сенсу його слів неможливо. Слідування за Ісусом, «перебування» в Ньому (Іван називає так приналежність Ісусу), означає преображення особистості. Зрозуміло, Іван у курсі, що християни іноді грішать (див. 2:1 про те, як бути у випадку гріха). Проте тут він має на увазі не випадкові гріхи по слабкості, а гріх як спосіб життя. Зрозуміло, що повністю уникнути гріха не вийде, але потрібно всіляко старатися, щоб гріх не задавав тон усього життя, щоб провали були лише епізодами. Порівняння можна узяти з галузі музики: ми граємо новий твір, і час від часу наші пальці збиваються на мелодію, яку ми звикли виконувати, але це не означає, що потрібно до старої мелодії повертатися.
Іван пише: «Діточки, хай ніхто вас не зводить!». Дивуватися з цієї фрази не доводиться, оскільки і в його часи, і в наші часи, є немало людей, які запевняють, що в гріху немає нічого страшного. Це брехня. Поводитися так, немов ніякої зміни життя не потрібно, є зрада Богові. Бог зробив нас Своїми дітьми (в. 1-2), а це означає, що наше нове і справжнє «я» не може і не стане грішити регулярно. Гріх як спосіб життя буде виключений.
Найбільший з гріхів – нездатність любити. Цій темі багато в чому присвячена інша частина послання.