У нас немає імунітету до світського способу життя. Ви колись стояли в метро в 6.30 ранку? Чи спостерігали ви втомлені, напружені обличчя, які потоком пропливали повз вас? Найпоширеніша хвороба на Заході – трудоголізм. Насправді немає ніякого задоволення в дванадцятигодинному робочому дні. Ми чомусь ніколи не хвалимося своєю лінню, чому ж ми повинні хвалитися своєю суперактивністю? Але постійно чуєш, як люди гордяться своїми робочими годинами, ніби це знаки якості. Одне з найбільш розвинених суспільств у світі – Японія, але, поряд із дивовижним рекордом у сфері технічних винаходів, ми постійно дізнаємося про інші сторони життя японців: це часті випадки нервового виснаження, самогубства і загальна депресія. В одній статті японського журналу кілька років тому розповідалося про те, як жінки змагалися між собою, чий чоловік приходить пізніше всіх з роботи, бо цей аспект розумівся як позитивний.
Християни особливо схильні до трудоголізму. Пуританська традиція, згідно з якою ставлення до праці розцінюється як моральна цінність, так глибоко вкоренилася в нашій свідомості, що ми працюємо все більшу кількість годин на день. Хороша праця справді є добрим свідченням для наших колег, які не знають Ісуса Христа. Небезпека полягає в тому, що дуже часто робота стає для нас способом досягнення процвітання і кар’єрного зростання. І незабаром християни перестають відрізнятися від зовнішнього світу з його шаленим темпом життя. Але існує ще більша небезпека. Темп життя західної цивілізації повністю вразив наші духовні цінності. Нам видається: чим більше ми зайняті, тим багатшим є наше духовне життя. Тому ми намагаємося заповнити весь наш вільний час безкінечними зустрічами. Вивчення Біблії, молитовні зустрічі, постійні членські зібрання можуть стати хворобою, які вражають церкву як ракова пухлина. Все це добре, і зустрічі між віруючими необхідні, але, на жаль, нерідко вони прикривають від невіруючих і безпосередньо від нас пустоту нашої віри. Неділя має бути днем відпочинку, але для багатьох членів церкви – неділя це найбільш завантажений день тижня.
Часто ми чуємо вислів: „Я хочу повністю згоріти для Христа“. З одного боку, це правильні слова. Все, що в нас є, – це Христос, і ми повинні Йому служити всім серцем, всією душею, усім розумом і всіма силами. Але існують певні відмінності між бензином та вуглем, і краще, якщо ми виявимося вуглем. Вугіль може горіти протягом тривалого часу, повільно і стійко. Бензин згорає відразу і без залишку. „Дайте мені повільних християн“, – одного разу сказав Вільям Керей. Майкл Гріфітс, керівник Лондонського біблійного коледжу, вважає, що флегматики (повільні та спокійні люди) більше підходять для місіонерського служіння, ніж холерики (швидкі та активні).
Трудоголізм може також брати початок від страху зазнати невдачі. Як християни ми повинні бути впевнені, що Бог любить нас, кожного зокрема, і ми можемо знаходити в цьому свою ідентичність. Ми повинні оцінювати себе в світлі Божої любові, а не в світлі своїх вчинків. Але часто ми відчуваємо, що повинні заробляти собі спасіння. Якщо ми думаємо подібним чином, це означає, що ми сприйняли брехливі цінності нашої культури. Ми повинні зрозуміти, що невдачі – обов’язкові супутники життя, і чим більше ми будемо працювати, тим частіше будемо припускатися промахів та помилок. „Не помиляється лише той, хто нічого не робить“. Якщо ми лідери, то невдачі будуть відвідувати нас частіше, ніж решту віруючих. Наші невдачі і провали не настільки й погані: ми вчимося на помилках набагато краще, ніж на успіхах. Невдачі служать прекрасним інструментом для того, щоб знову піднятися, і в цьому плані вони набагато кращі, ніж успіхи.
Існує ще один важливий момент, який слід запам’ятати. Невдачі для віруючого – це тимчасове явище. Бог любить мене і вас так сильно, що не допустить провалу в нашому житті, якщо лишень якась невдача не є в Його руках зброєю для вашого вдосконалення. Якщо ви не відчуваєте руки Бога у звичних, інколи несподіваних моментах, то не зможете зростати духовно, щораз більше набуваючи образу і подоби Бога. Диявол хоче бачити вас холодними, повністю нешкідливими для нього віруючими, які вважають себе ні до чого нездатними. Блага Звістка – це повідомлення про милосердя Боже і прощення для грішників, а не один із видів товару, який нам слід обов’язково продати.
Будь ласка, зрозумійте, що я пишу ці рядки зі співчуттям, але не з осудженням. Я не завжди проявляв себе як істинний воїн Христа і висловлював стосовно інших людей які завгодно почуття, але не співчуття. Я бачив багато молодих захоплених християн, які зазнавали поразки, коли намагалися жити як послідовники Христові. Вони присвячували себе на служіння Євангелію, але потім не витримували атак сатани і відпадали. Я не хочу, щоб таке сталося і з вами. Більшість із тих, хто буде читати ці рядки, до певної міри живуть достатньо безпечним життям. В інших частинах світу тиск на християн достатньо сильний: чи вам би сподобалося працювати в таборі для біженців, коли навколо постійно плачуть діти, а вранці ви знаходите двох чи трьох із них мертвими, бо їм не змогли вчасно надати медичну допомогу? Наші власні проблеми здаються такими незначними, коли ми чуємо, що відбувається у світі. Але, незважаючи на це, Бог зацікавлений у нас і в тому, щоб допомогти нам. Він хоче, щоб ми знайшли шлях заспокоєння та перемоги в Христі. Ми тільки повинні нести світло Христа у світ і пам’ятати, що Христос постійно перебуває з нами. Він – на нашому боці, Він відчуває щире бажання допомогти нам. Він пропонує нам спокій і втіху, любов, яка допомагає нам іти далі. Він прощає нам усі наші гріхи, укріплює наш послаблений дух, заспокоює нас і зігріває наші серця. Якщо ми хочемо жити як Його учні серед небезпек цього світу, у постійній напрузі, серед відчаю та самотності, то потребуємо постійної присутності Ісуса Христа в нашому житті. Ми повинні говорити Йому про всі наші проблеми і труднощі, і тоді відчуємо цю присутність.