Що робить душеопікунство успішним? Для мене успіх означає допомогти людині знайти волю Божу для свого життя, забезпечити їй необхідну підтримку на цьому шляху, а потім спостерігати, як вона зростає у взаємовідносинах із Христом. Допомагаючи людям, ми ніби вкладаємо в них частинку свого життя, емоцій, розуму, часу та зусиль.
У мене є пара золотих запонок, з монограмою на одній із них та годинником на іншій. Гадаю, що за все життя я одягав їх всього разів десять. Однак, я б не хотів їх загубити – не тому, що вони дорогі, а тому що це подарунок на згадку про перемогу, дану Богом одному чоловікові, який більшість свого життя був гомосексуалістом.
Слухаючи одну з моїх радіопередач, він прийшов до висновку, що я можу йому допомогти. Він зателефонував мені, і ми домовилися про зустріч. Потім він раз на тиждень їздив на консультації за 600 з лишком кілометрів. Пройшовши через той же процес душеопікунства, який я описав у цій книзі, цей чоловік здобув пізнання Ісуса Христа, і зрештою дізнався, що в Бога є інший задум щодо його життя. Порвати з колишнім способом життя було нелегко, та все ж вдалося.
Звички, які формувалися роками, неможливо викорінити за кілька тижнів. Але і їх можна позбутися. Врешті-решт цей чоловік знайшов Божу благодать, яка спрямувала його життя в інше русло.
Успіх душеопікуна вимірюється в змінах у житті людини, тобто в баченні того, як вона повертає з неправильного шляху, змінюється, отримує нову надію та нове майбутнє. Це означає спостерігати, як ростуть діти в тому домі, який був би зруйнований, якби Бог не використав вас, щоб ви допомогли другові усвідомити, як нерозумно розривати шлюб в обмін на хвилюючу химеру та гріховні стосунки. Це означає бачити, як люди, які не могли жити без ліків, котрі підтримували їх емоційний стан у нормі, ростуть емоційно та духовно і мають зовсім інший погляд на життя. Успіх у душеопікунстві означає допомагати людям повністю реалізувати даний їм Богом потенціал, не тому, що ви розумні й освічені, а тому, що ви дізналися, як важливо дозволити Святому Духові діяти через вас, дозволити Христові працювати в житті вашого друга.
Так, я відверто визнаю, що не у всіх ситуаціях вигравав. У таких випадках, коли вже все позаду, я іноді запитую себе: «Невже я чогось не помітив? Чи міг я зробити ще щось, щоб змінити ситуацію?» Дечому ми навчаємося з досвіду. І кожен, хто стане майстерним «психотерапевтом без диплому», буде вчитися на своїх помилках. І нарешті, якими б досвідченими душеопікунами ми не були, ми все одно не зможемо силувати людей змінитися.
Озираючись на тридцять років своєї душеопікунської діяльності та практики наставництва, я розумію, що її успіх полягає у взаємодії з Духом Святим як у моєму житті, так і в житті тієї людини, яка звернулася за допомогою. Бог використав мене в ролі каталізатора для змін і каналу для Його Духа.
Пам’ятаючи про те, що Бог – Єдиний, Хто може творити чудеса, дозвольте мені дати вам підказки, які допоможуть вам досягти успіху в душеопікунстві.
Успіх у душеопікунстві – це результат наполегливості, аж доки не нормалізуються взаємовідносини
Коли мій син Стів ще навчався на останньому курсі в коледжі, він поїхав на літо на острів Лусон на Філіппінах і працював серед місцевих племен. Він готувався стати спеціалістом з біомедичної інженерії і хотів провести «практичний» медичний дослід, співпрацюючи з групою медиків. Окрім мовного бар’єру (він не знав мови), його надзвичайно засмучувало те, що часто хворі приймали приписані ним ліки, а потім припинили, бо почувалися краще. Однак, це призводило до ще серйозніших нападів хвороби, просто тому, що не закінчили курс лікування антибіотиками, які приписував Стів.
Якщо закінчити процес душеопікунства передчасно, будуть ті ж самі наслідки. Процес відновлення потребує багато часу, і нам не слід відходити, аж до завершення останнього етапу. Проґрес не може весь час іти по прямій; люди зазнають то покращення, то падіння, пробують знову і падають знову. І лише якщо вони припиняють свої спроби, вони починають швидко сповзати донизу.
Як долати падіння? Так само, як ви допомагаєте дитині вчитися ходити: вам слід допомогти другові стати на ноги, підштовхувати його, щоб він ішов, і поступово відпускати його. Коли я допомагаю другові набиратися сил та дорослішати, щоб перемагати постійні падіння, я щоразу проходжу з ним через це. Ось що я його запитую:
- ЩО ТРАПИЛОСЯ?
- ЯК ТИ ВІДРЕАГУВАВ?
- ЯКОЮ ПОВИННА БУЛА БУТИ ТВОЯ РЕАКЦІЯ?
- ЯК ЗАРАЗ ТИ МОЖЕШ ВИПРАВИТИ ПРОБЛЕМУ?
Погляньте, наприклад, на наступний сценарій розвитку подій.
Чоловік та жінка часто сходилися на тому, що краще б вони не одружувалися. Вона завагітніла, коли вони обоє були ще підлітками. Вони побралися, бо на цьому наполягали батьки. Він працював робочим на будівництві, а вихідні він проводив, сидячи перед телевізором з пивом та картопляними чіпсами. Вона була здібною та енергійною жінкою. Йшли роки, і поступово, крім дітей, у них залишалося все менше спільного.
Зрештою вона зустрілася з подругою, яка цінувала її та піклувалася про неї, і дружба переросла в лесбійські стосунки. Жінка з дітьми переїхала до своєї подруги і жила там два роки. Потім вона звернулася до душеопікуна-консультанта і прийняла Ісуса, як свого Спасителя.
Маючи твердий намір робити те, що до вподоби Богові, вона розірвала відносини з подругою і повернулася додому – чоловік, до речі, теж цього хотів. Але той факт, що вони знову були разом, не змінив особливостей характеру кожного з них та розбіжності їх мислення. Суперечки були неминучими, і виникали вони часто. Коли ця жінка розповіла мені про одну з них, ми пройшли з нею тим шляхом, який я окреслив вище.
«Що трапилось?» – запитав я.
«Якою була твоя реакція?» – вона відповіла.
«Ну, я сказала йому, що він тупий ідіот» (і ще дещо, що не назвеш компліментами).
«Гаразд. А якою повинна була бути твоя реакція?»
«Ну, гадаю, мені треба було охолонути, а потім спробувати пояснити, як я почуваюся».
«Як ти вважаєш, що тобі необхідно зробити, щоб виправити ситуацію?»
Подумавши кілька хвилин, вона сказала:
«Гадаю, мені слід вибачитися за моє ставлення до нього і за свої слова».
Вона так і зробила.
Відновлення розірваних взаємовідносин – це не одноразова дія, якої було б досить на все життя. Проблеми виникають постійно. І їх слід вирішувати одну за одною за допомогою тих самих питань: Що трапилося? Якою була ваша реакція? Якою повинна була бути ваша реакція? Що вам необхідно зробити, щоб виправити ситуацію?