«Господи, аж до небес милосердя Твоє, аж до хмар Твоя вірність, Твоя справедливість немов гори Божі, Твої суди безодня велика. […] Яка дорога Твоя милість, о Боже, і ховаються людські сини в тіні Твоїх крил: вони з ситости дому Твого напоюються, і Ти їх напуваєш з потока Своїх солодощів, бо в Тебе джерело життя, в Твоїм світлі побачимо світло!» Псалом 36:6-10.
У Небі повсюди були фонтани. “Звідкіля ж до них надходить вода?” – думав я. Декотрі великі, як і будівлі довкола, інші ж – цілковито прозорі, немов зроблені з льоду, хоч це був якийсь вид кришталю. Фігурки на фонтанах були рухомими, немов живими.
ФОНТАНИ З РУХОМИМИ ФІГУРКАМИ І КОЛЬОРОВОЮ ВОДОЮ
Кожен із тисяч фонтанів у Небі відображав або був присвячений якійсь події чи явищу. Один з них представляв Ісуса, який ллє з величезного дзбану славу і благодать. Слава Божа спадала на маленьких дітей і дорослих людей, які стояли з піднятими вгору руками, немов стараючись напитися з цього потоку. Постаті, хоча й були зроблені з каменю, рухалися. Здалеку я бачив самого Ісуса, а Його постать уже була переді мною. “Чому цей камінь живий?” – запитував я себе, а Ісус дивився на мене і посміхався.
Інший фонтан оглядали сотні людей. Вода лилася з нього, виблискуючи сотнями різних барв і спадала вниз із прекрасної гори, яка заросла деревами. Вода вистрілювала вгору і спадала вниз густим туманом.
Цей туман зачіплявся за дерева, немов блискучі гірлянди за новорічну ялинку; іскрився і переливався різними барвами. Вгорі ж дерева були яскраво-зеленими з вкрапленням інших кольорів. Вода була цілком відмінною від тієї, яка є на землі. Отож це була вода, що могла набувати різні властивості залежно від нашого бажання. Вона, наприклад, могла перетворюватися на лід, який, однак, не був холодний. Дерева були вкриті сліпучо-яскравими пластівцями льоду.
Я не знаю, куди стікала вода. Тут не було видно жодних труб. Мабуть, у Небі немає потреби в каналізації. У жодному з будинків, де мені довелося побувати, я не бачив туалету. Тут немає потреби в їжі. А якщо щось і з’їси, то потреби в туалеті не матимеш. У Небі немає також потреби вмиватися.
У Небі немає потреби в електриці, хоча тут всюди багато світла (наприклад, описані вище величезні люстри). У Небі ніщо не кидає тіні, бо в кожному місці світло падає зусібіч. Я тут немає візуальної тіні, так немає і жодної тіні емоційної чи духовної природи. Відсутня нестабільність, немає жодного натяку на недуги чи вади. У Небі немає нічого такого, що могло б не вдатися. Усі справи є залагоджені на віки.
«Усяке добре давання та дар досконалий походить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни» Яків 1:17.
Чим ближче я наближався до Престолу, тим більші й захоплюючі дива відбувалися довкола мене.
“СКАЖИ ЛЮДЯМ, ЩО Я ЇХ ЛЮБЛЮ”
Я побачив Ісуса, який простував моєю дорогою. Я зупинився, а ангели на декілька кроків віддалилися від мене. Після цього вони низько поклонилися і відступили ще далі з виразом благоговіння на обличчях. Ісус простував у мій бік, я ж упав обличчям до землі, наче мертвий. Він зупинився за декілька метрів від мене. Я чітко пам’ятаю, як виглядали рани від цвяхів на Його стопах. Ісус терпів ці муки задля мене! Мені не вистачало слів, щоб висловити свої почуття, які тоді охопили мене.
Ісус торкнувся мене – і я зміг піднятися. Я почувався негідним стояти перед Ним, дивитися в Його Лице. Він же, торкнувшись мого підборіддя, промовив: “Сину, поглянь на Мене. Я люблю тебе. Любив навіть тоді, коли ти не слухав Мої слова, не чинив того, що Я тобі казав робити. Я завжди любив тебе. Я хочу, щоб ти розповів Моєму народові про місце, яке називається Небом. Я хочу, щоб ти описав усі ті прекрасні речі, які Мій Отець приготував тут для них, щоб вони прагнули потрапити сюди. Я вибрав тебе і заради тебе вчинив те, що буде найбільшим з усіх інших діл, які ти зробив і ще зробиш”.
Ісус узяв мою руку і ми пішли разом, немов батько з сином. Коли ми трохи пройшли, Він промовив: “Я б хотів розповісти тобі про багато речей. Невдовзі Я ще прийду до тебе, бо маю ще дещо тобі сказати, проте зараз тобі треба побачити багато речей. Ти маєш стати свідком багатьох подій, багато пізнати. Перекажи Моєму народові, що Мій прихід близько і що Я люблю його”. Він міцно обійняв мене і сказав: “Тебе Я також люблю”.
Ісус простягнув Свої долоні на рівні мого обличчя. На них я побачив рани – сліди від цвяхів. Вони були відкритими і сяяли незвичайним, прекрасним блиском. Я побачив, що на долоні Господа написане моє ім’я. Здавалося, воно було вирізане ножем.
“Поглянь, – сказав Ісус, – твоє ім’я вже вирізане на Моїй долоні». Тепер я розумію, про що говорять слова Святого Письма:
«Отож на долонях Своїх тебе вирізьбив Я…» Ісая 49:16.
Після цього Ісус знову поглянув на мене і промовив: “Я розповім тобі більше згодом”. Повторив це двічі й додав: “Продовжуй іти з ангелами. Вони заведуть тебе до людей і покажуть багато речей. Тепер оце Я мушу йти на іншу зустріч. Я завжди слухаю Свого Отця”. Й Ісус миттєво зник. За хвилину я побачив Його вже далеко, як він ішов у напрямі Божого Престолу, розмовляючи з людьми.
ФОНТАН ВІЧНОГО МИРУ
Переживаючи ці незабутні події, я відчував глибокий спокій. Людина не в змозі зазнати такого спокою на землі. Ніколи.
Декілька разів, здалека, я зауважував щось подібне за формою на фонтан, що здіймався, мов гора. Немає слів, щоб належно описати це, одначе я спробую. Цей фонтан був височенний, а його фундамент, здавалося, простирався на десятки кілометрів. На самій вершині була рухома фігура Ісуса. Він тримав у руках Чашу і піднімав її в напрямі Престолу Божого, що виднівся вдалині. Чаша була наповнена чимось, що було подібне до Крові нашого Відкупителя, яку Він пролив на Голгофі. Ісус здіймався над фонтаном, ніби висячи в повітрі.
Там також знаходилась копія Хреста з Голгофи. Проте Ісуса на ньому не було; Він був Господом і цього Хреста. Під фігурами Ісуса і хреста було вирізьблено сім сцен на білосніжному камені, що здавався майже прозорим і ніби живим.
Барельєфи представляли, яку високу ціну було оплачено на горі Голгофі заради відкуплення загублених душ. У нижньому ряді сцени ілюстрували цілу історію спасіння людства. Сцени “жили”, відображаючи ціле земне життя Ісуса. Важко підібрати відповідні слова для опису враження, яке вони справляли. Можу просто змальовувати словами те, що було мені показано.
Кров, яка виливалася з Чаші, перетворювалася на струмінь чистої, як кришталь, води, що сяяла і миготіла на світлі, як діаманти. Мені було сказано, що це – блиск слави Божого миру, миру, який випромінювала Його присутність, миру, який перевищував усяке розуміння (пор. Фил. 4:7). Це місце було третім з найпрекрасніших місць у Небі.
- Першим же був Божий Престол, на якому перебував сам Бог.
- Другим – особа Господа Ісуса.
- Третім – Фонтан миру, описаний вище.
Я бачив там мільйони людей, які також ніби випромінювали цей блиск Божої слави – блиск, який осяював у Небі все, що існує. Тепер, коли мені трапляються терпіння і труднощі, я згадую про цей Фонтан Божого миру і моє серце опановує спокій.
Я знову і знову відчуваю недостатність потрібних слів, аби все належно описати, хоч і постійно утримую в пам’яті цей досвід.
ЖИВИЙ КОВЧЕГ ЗАПОВІТУ
Мені було сказано, що на мене очікують. Ангелам, здається, не терпілось мене туди відвести. Трепетне хвилювання охопило й мене.
Я зауважив, що люди довкола були так само глибоко схвильованими. Це неймовірне відчуття. Я вже думав, що ж там таке має відбутися?
І тоді знову біля нас з’явився Ісус, який промовив до ангелів: “Покажіть йому також живий Ковчег”. У мить ми опинилися в іншому місці.
Я знаходився перед високим помостом, на якому стояла точна копія Ковчега Заповіту, над якою була “жива” фігура Ісуса. Краплі Його найдорожчої Крові падали вниз на Ковчег.
Тут слова були зайвими. Сльози вдячності потекли по моєму обличчі, як і в тисяч інших людей поруч. Переді мною стояв живий пам’ятник Божої Любові.
МІСЦЕ ЗУСТРІЧІ
Відколи мені виповнилося сім років, моє життя було послідовністю надзвичайних зустрічей із Богом. Я ніколи не знатиму, чому Бог обрав саме мене. Адже я – звичайнісінька, цілком посередня людина, яку тільки можна уявити. Мабуть, просто такою була Божа воля стосовно мене. Я зустрічав Божих людей – чоловіків і жінок, – які мали такий досвід. Вони також не знали, чому саме їх було для цього обрано. Це знає тільки Бог.
Ще на землі я пережив надзвичайно вражаючу зустріч із Богом, у результаті якої опинився на Небі, де мене огорнув неземний спокій. Цей стан миру незабаром повторився знову.
Одначе перед тим я опинився в лісовій місцині, далеко від Божого Міста. То була прекрасна гориста територія, за декілька кілометрів від будівель. Уздовж стежки, якою ми мандрували крізь ліс, сотні людей збиралися на різноманітні радісні зустрічі. На багатьох обличчях можна було зауважити сльози радості.
Я побачив, як декілька людей відлучились і попрямували в мій бік зі словами: “Це – брат Річард!” Мені здалося, що я їх уже десь зустрічав, можливо, на якомусь богослужінні? Я помахав їм рукою і сказав: “Хай Бог благословить!”
Хлопчик віком близько шести років підбіг і, обійнявши мене, запитав: “Пам’ятаєш мене?” Я відразу не впізнавав, а згодом мене осінило. Бог миттєво видобув це з моєї пам’яті. Ангели посміхнулися. А один сказав: “Цей хлопчик не міг ходити, лише повзав по землі. Проте після молитви про його здоров’я він одужав і став на ноги”.
“Авжеж, – сказав я, – вже пригадую”.
“Я тепер тут, – продовжував хлопчик, – Ісус забрав мене саме сюди. Бачиш, я вже не хворий!”
Люди, які були поруч, почали прославляти Бога. Мені пригадалося, як на землі людей опановує захоплення під час молитви і поклоніння Богу.
“Ще побачимось”, – сказав хлопчик і побіг до купки дітей, які бавилися неподалік.
Мене привели в приміщення у формі амфітеатру. Він був схожий на величезний кінотеатр. З одного боку простягалися ряди крісел. Там, де мала бути сцена, знаходилося велике вікно, що сягало від підлоги до стелі, від одного краю будівлі до іншого. З нього можна було спостерігати за Небом – видом, що захоплював подих.
Кожен із присутніх тут людей перебував в абсолютному самозаглибленні тихої прослави Бога, очікуючи когось, хто мав виголосити промову. Споглядання краси Неба, здавалося, було єдиною ціллю цих людей. Мені було відкрито, що це і є місцем зустрічі. Саме тут припиняють непокоїти всі земні турботи. Кожен, хто сюди приходить уперше, виходить очищений славою Неба, яка дає свободу.
Саме тоді я зрозумів, чому раніше мене вже приводили сюди. Це відбулося в моєму житті тоді, коли я вів важку боротьбу з лукавим. Тут я пережив такий неймовірний мир і таке заспокоєння, які сприяли тому, що проблеми, які я переживав у той час, розвіялися самі собою. Я впав обличчям донизу, а мій дух десь глибоко в моєму нутрі волав, утішаючись невимовною і повною радістю “Свят, Свят, Свят єси, Боже!”