Ви наштовхнулись на класичну перепону: відчуття, що нічого не досягнуто, що втрачено час, а можливо, – хто знає? – почуття приниження від того, що приносите Господеві лише молитву-повідомлення, безнадійно порожню. І от ви вже зневірені… Ви, мабуть, забули, що в молитві ви не самотні, що там є ви і є Господь?
Про вартість часу, проведеного в молитві, не слід судити лише з позиції вашої активности. Бог також діє. Він діє передусім. І, слід сказати, Його діяльність – значно важливіша за вашу.
Коли ви приймаєте сонячні ванни, немає потреби якось особливо турбуватись про те, щоб сонце обігрівало вас і проникало всередину вашого тіла: достатньо того, що ви тут, відкриті для його проміння. Так само і з молитвою: слід лише відкритись до Сонця.
А ще потрібно вірити в Сонце і Його дію. Важливою є наша віра. Лиш вона помічає освячуючу дію Бога, лиш вона відкриває нас і доручає нас цій діяльності.
Не починайте, отже, ніколи вашої молитви, не приймаючи до уваги присутність Бога, не даруючи себе Його любові – діяльній і продуктивній.
І будьте наполегливі: від вашої наполегливости залежить те, що Бог, малу-помалу, перетворить і освятить вас.
Якщо ви схильні до того, щоб впасти в зневіру, придивіться до життя святих тоді, коли ними керувала вірність молитві. Й у вас прокинеться бажання дуже близького поєднання з Богом – бажання надзвичайно сильне, яке ви скеруєте до Нього. Так тримати! Прочитайте ось цей текст святого Івана від Хреста[1], у ньому є багато чого, що здатне підбадьорити вас: «Душа наповнюється божественним промінням і перетворюється у своєму Творцеві. Бог же надприродним чином передає їй свою істоту, – так, що їй видається, ніби вона сама є Богом, бо вона має те, що має Бог, і все, що властиве кожному з них, завдяки цьому перетворенню складає одне ціле. Можна навіть сказати, що завдяки такій співучасті душа здається більшою мірою Богом, аніж власне душею, хоч при цьому вона зберігає своє єство. І це єство відрізняється від Божого так, як скло відрізняється від променя, який його освітлює і пронизує».
[1] Св. Іван від Хреста або Хуан де ля Крус (1542-1591) – іспанський чернець-кармеліт, під впливом сестри Терези Ісуса (майбутньої св. Терези Авільської) розпочав реформу свого чину. Став засновником нового типу чоловічої вітки Кармелю – т. зв. босих кармелітів (контемплятивний орден закритого типу з найсуворішим у католицькій Церкві уставом). У своїй реформаторській діяльності стикався з численними труднощами, навіть був ув’язнений. Під час ув’язнення склав свою знамениту поему «Духовна пісня», в якій оспівував радість єднання з Богом. Його твори, де він описує умови дійсної контемпляції, принесли йому славу «учителя-містика». Головна ідея його містичних видінь: «Слід відкинути все, що не є Богом»