Плодоносив у правильний час
У Псалмі 1 Давид сказав, що людина, яка роздумує над Божим Словом, «буде, як дерево, над водним потоком посаджене, що родить свій плід своєдчасно, і що листя не в’яне його, і все, що він чинить, щаститься йому!» (Псалом 1:3).
У різні періоди свого життя ми приносимо різні плоди. Іноді ми приносимо плід під назвою «терпіння», а в інший час – під назвою «прощення». Існує стільки ж різноманітних плодів, скільки й життєвих негараздів. Новий Заповіт вчить, що сутність плоду Святого Духа – це «любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість» (Галатів 5:22-23).
Навіть побіжно прочитавши опис плоду, який Богу до вподоби, стає очевидним, що найголовніше – це розвиток характеру та здатності спочивати в надійних Божих руках. Йосип міг сподіватися на Бога навіть тоді, коли не було вагомих свідчень того, що Той дбає про нього. Він не дозволив гіркоті відкидання паралізувати його служіння Потіфарові або вселити думку про те, що відтепер життя позбавлене будь-якого сенсу. Йосип анітрохи не втратив своєї моральної чистоти, бо невидимий Бог був для нього реальнішим за вродливу жінку, яка стояла перед ним, пропонуючи сексуальні втіхи. Навіть несправедливе тюремне ув’язнення не похитнуло його віру в те, що Бог з ним.
Коли Йосип вийшов із в’язниці й піднісся, ставши другою людиною Єгипту після фараона, ми не бачимо навіть натяку на те, що він спробував покарати дружину Потіфара за неправдиві звинувачення в його адресу. Де б він не перебував: в ямі, у в’язниці чи в палаці, – Йосип приймав свої обставини як волю Бога, Якого любив.
У нього з’явилася можливість поквитатися зі своїми жорстокими братами, але Йосип навіть пальцем не поворухнув, довіривши все Богові. Він вірив, що Верховний Суддя Сам зрештою з усім розбереться. Він розумів, що означає любити ворогів, задовго до приходу Христа на землю.
За влучним висловом Дуайта Муді, характер – це те, як людина поводиться в темряві. Йосип був, перш за все, людиною характеру. Розмірковуючи про це, ми розуміємо, що характер можна розвинути лише на тлі розчарувань та розбитих особистих мрій. За великим рахунком характер – це здатність зрощувати та зберігати віру в Бога незалежно від обставин.
Яків сказав, що гілки Йосипа «простягаються понад муром». Гадаю, він мав на увазі, що Йосип став благословенням не тільки для своїх близьких родичів. Ще б пак! Завдяки його мудрій пораді та плануванню благословення прийшло на весь народ Єгипту. Гілки плодоносного життя простягаються в найрізноманітніших напрямах. Нагадаю, що другого свого сина Йосип назвав Єфремом, що означає «плідний». Він продовжив поширювати благословення через своїх дітей.
Або ж, можливо, Яків мав на увазі, що вплив Йосипа збережеться навіть після його смерті. Незважаючи на мур, що відокремлює його від земного життя, він продовжить благословляти майбутні покоління. Як би ми не витлумачили слова Якова, суть залишається незмінною. Вплив Йосипа перевершить навіть найсміливіші його мрії.
Коли ми плодоносні, наші гілки простягаються за межі сімейного кола і навіть за межі нашої громади. Жодний мур не буде настільки високим, щоб вони не змогли перекинутися через нього і принести плоди з іншого боку.
Був правильно очищений
Будь-який садівник скаже вам, що плодові дерева треба обрізати. Закликаючи нас приносити плід, Христос сказав: «Усяку галузку в Мене, що плоду не приносить, Він відтинає, але всяку, що плід родить, обчищає її, щоб рясніше родила» (Івана 15:2).
Ми вже підкреслили той факт, що життєві обставини очищали Йосипа, щоб він міг стати благословенням для майбутніх поколінь. У Своїх стосунках з Йосипом Бог часом здавався немилосердним, як усі садівники.
Для стороннього спостерігача очищення або обрізання галузок може здатися марнотратством. Але дозволити листю рости – це ще більше марнотратство. Неможливо принести плід, не втративши листя під гострим ножем садівника.
Якщо поглянути на виноградник одразу ж після обрізки галузок, то створюється враження, що у виноградаря немає ані краплі жалю. На землі розкидане яскраво-зелене листя, а голі, пошматовані ножем стовбури немов стікають кров’ю. Для непідготовленого ока це здається псуванням добра, але жоден зріз не був зроблений навмання. Христос учив, що галузки, які не приносять плоду, відсікають і спалюють у вогні. Це означає, що ці галузки фактично не були справжніми, або ж вказує на вогонь судилища Христового. Хай там як, суть у тому, що Бог не бачить сенсу в нашому житті, якщо ми не приносимо плоду!
Плоди – це результат того, що може зробити Бог, а не те, що можемо зробити ми з вами. Саме з цієї причини Бог повинен відсікти все, що заважає Його роботі в наших серцях.
Йосип довів, що плодоносність залежить не від того, де ми зростаємо, а від глибини нашого внутрішнього коріння. Вона проявляється не тоді, коли ми щось робимо для Бога, а тоді, коли ми дозволяємо Йому щось робити всередині нас. Ще раз уявіть собі розпечену пустелю, вкриту до обрію піском та камінням. Скільки сягає око, всюди висохла земля, і все ж вдалечині видніється дерево. При найближчому розгляді на ньому виявляються прекрасні соковиті плоди для втомленого подорожнього.
Разючої невідповідності пустельної околиці й прекрасного дерева достатньо, щоб привернути увагу будь-якого подорожнього. Кожен, хто бачить це, запитує: «Звідки це дерево черпає життя?» У подорожнього одразу ж виникає питання про приховані ресурси.
За прикладом Йосипа наше життя має кидати виклик оточуючим; так само як і не має бути простого пояснення нашої здатності контролювати себе посеред лиха. Хтось сказав: «Коли у вас не залишилося нічого, крім Бога, ви усвідомлюєте, що цього достатньо».
Плоди дерев швидко псуються; плоди серця зберігаються на віки. Давайте ж будемо вірні, як Йосип, щоб стати плідними у всякій добрій справі.
Божа мрія для нас завжди передбачає плоди, які Він так високо цінує.