«Славне розповідають про тебе, місто Боже!» Псалом 87:3.
Дотепер я постійно йшов своєю стежкою, хоч бачив, як інші люди подекуди підносилися вгору. Раптом зі мною відбулося щось дивне: я підлетів угору. Я пролітав крізь щось, подібне на хмари, хоч насправді це були групи людей. Згори я побачив ціле місто. Чим вище я підіймався, тим більші ділянки Неба відкривалися моєму зору. Всюди щось відбувалося. Здалека було видно Божий Престол.
ЗАСНІЖЕНІ ГОРИ І ПАРКИ З ТЕРАСАМИ
Я бачив гори, вершини яких здіймалися на сотні кілометрів. Вони були вкриті вічним снігом, хоч температура повітря довкола була абсолютно комфортною. Мене підвели до підніжжя гір. Схили гір укривали парки з терас. Мені показали своєрідний “транспортний засіб”. Він виглядав, як літаючий човен. Власне на одному з таких човнів мене доставили сюди. Човни були зроблені з різьбленого дерева та металу. У них, перемовляючись між собою, сиділи люди. Серед “пасажирів” були й ангели, які допомагали людям і підтримували їх своїми благословеннями.
МОРЕ БОЖОЇ СЛАВИ
Потім мене понесли понад океаном – морем Божої Слави. Вода тут була кришталево чистою і прозорою. Подекуди здавалося, що море не має дна. У воді та під нею перебували мільйони людей. Як я вже переконався раніше, ніхто не тонув. Люди вільно переміщалися під водою і не мали жодних проблем з диханням. Якийсь чоловік будував на дні замок із каменів.
Як і в повітрі, тут теж були транспортні засоби, подібні на човни. Декотрі – величезні, інші – маленькі. На них були вирізьблені цитати зі Святого Письма. Деякими човнами керували ангели. У Небі також є наземні види транспорту, які пересуваються золотистими дорогами. Мабуть, вони існують тут лише для того, щоб люди, сидячи в них, могли насолоджуватися товариством один одного. Зовні транспорт був схожий на стародавні моделі, які ніби були перероблені якимось автолюбителем.
СТОЛИЦЯ НЕБА
З висоти я міг бачити Боже місто. До цього моменту я вже побував в інших містах на Небі. Мені, наприклад, було показано оазис: місто на півострові, який врізався далеко вглиб океану. Проте місто Боже явилося мені як столиця Неба. Воно було збудоване довкола Божого Престолу і складалося з численних і прекрасних житлових будинків. Пригадую, що з одного з таких будинків спадав водоспад. Саме ж місто розпростерлося на сотні кілометрів. Довкола були розкидані невеличкі села. Вони, як і на землі, мали різний вигляд і забудову. Проте всі села були гарні та чисті, прикрашені надзвичайно гарними фонтанами. Я літав у повітрі та чув із сіл звуки досконалого співу.
РІВНІ НЕБА
Усе свідчило про те, що Небо складається з різних рівнів. Тут був рівень, що мав атмосферу, яку заповнювали тисячі кілометрів повітря. Я перебував на висоті близько 10 кілометрів, однак мені здавалося, що я лише трохи підстрибнув угору.
На Небі, за долю секунди, можна мандрувати, куди тільки заманеться. Можна також неспішно прогулюватися по рівнях неба, рухаючись у повітрі.
ІСУС В АМФІТЕАТРІ
Довкола всюди були ангели та люди. Часом лише поодинці, а подекуди – великі групи. Вони стояли, розмовляючи між собою, та поклонялися Богові з великою радістю. Час від часу їх охоплювала велика радість через те, що хтось із їхніх найдорожчих повертався додому або ж отримував обітницю, що потрапить сюди. Усі згадували Ісуса. Дотепер у мене перед очима те, як Ісус походжає між людьми в Небі.
Там було місце, схоже на аудиторію, з якого виголошували промови та звернення. На сцені стояв сам Господь. Він був і поруч зі мною, згори я бачив Його посеред різних груп людей. У Небі Ісус присутній всюди! Тоді, у найвідповіднішу мить, Він опинився на сцені цієї аудиторії, що вміщала щонайменше десять мільйонів слухачів.
Сцена була надзвичайно гарною. На ній стояв престол – Ісус, без сумніву, сидів на ньому перед тим, як стати на сцені. Трибуни не було. Все було зроблене з золота, срібла та дорогоцінного каміння. Довкола поширювався характерний запах, красу якого неможливо описати, – запах самого Бога.
Аудиторія була відкритою, без даху. Перед сценою стояли ряди чудових різьблених крісел, дуже зручних для сидіння. Зрештою, будь-які меблі в Небі є надзвичайно зручними.
Я знову побачив Господа на сцені з золота, слонової кістки, срібла та інших, невідомих мені, матеріалів. Мені було дано зрозуміти, що в Небі є багато різних аудиторій чи актових залів, проте саме в цьому Ісус проголосив Своє народження від Діви.
Десь у Небі є точна копія віфлеємських ясел і сцени народження Ісуса – сцени, яка на славу Божу проголошує велике чудо про те, що Бог став людиною!
У Небі існують такі місця, де можна почути живе биття люблячого і спраглого Божого серця. Під час цього можна відчути всю глибину Його люблячого співчуття. Він виконує все, що заповів у Своєму Слові. Жертва, яку дав Його Син, засвідчує, що Бог може зробити абсолютно все задля нашого відкуплення.
«Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього?» До римлян 8:32.
Ми схильні вважати, що зміст того, що міститься в Божому Слові, представляє те, що Бог запланував для нас. Проте це не так. Бог повинен був встановлювати межі, коли передавав нам Своє Слово. Він не міг помістити в ньому всього того, Ким Він є, що Він може; адже Бог є безмежним. Ми ж, поки перебуваємо на землі, не в змозі зрозуміти чи усвідомити всіх Божих намірів стосовно нас. Ми не в змозі охопити Божої сили. І щойно в Небі зникають всі ці обмеження.
«А Тому, Хто може зробити значно більш над усе, чого просимо або думаємо, силою, що діє в нас, Тому слава в Церкві та в Христі Ісусі на всі покоління на вічні віки. Амінь» До ефесян 3:20-21.
У Небі немає ані вчора, ані завтра. Тут постійно триває “тепер”. Саме в той момент було потрібно, щоб Ісус постав в актовому залі й перебував там. Він стояв на сцені посеред незчисленних голосів молитви і поклоніння, що, здавалося, триватимуть вічно. Це була прекрасна і неймовірна мить.
Ісус стояв і дивився на людей з великою любов’ю. Дивовижно було спостерігати, як Він дивиться на них і як сильно їх любить. У Ньому відображалася Шекіна – сяйво Божої Слави. Це було щось неймовірне. Мені знову і знову не вистачає слів…
Людські голоси потроху стихали, аж поки в залі не запанувала цілковита тиша. Ісус збирався щось сказати. Він почав говорити глибоким, низьким і сильним голосом, що нагадував звук гірської річки (пор. Ез. 43,2; Одкр. 1,15). Сьогодні я нічого не пригадаю зі змісту Його промови, мені, мабуть, було недозволено запам’ятати це. Залишилося тільки знання, що темою була вічність, якою вона є для Бога, а також усе те, що приготував Бог для Своїх дітей.