12) Лляний пояс пророка Єремії

«Так промовив до мене Господь: Іди й купи собі льняного пояса, і підпережи ним свої стегна, але в воду не клади його. І купив я того пояса за Господнім словом, та й підперезав свої стегна. І було мені слово Господнє удруге, говорячи: Візьми того пояса, якого купив, що на стегнах твоїх, і встань, іди до Ефрату, та й сховай його там у розщілині скелі. І пішов я, і сховав його в Ефраті, як Господь наказав був мені.

І сталося по багатьох днях, і сказав мені Господь: Устань, іди до Ефрату, і візьми звідти того пояса, що Я наказав був тобі сховати його там. І пішов я до Ефрату, і викопав, і взяв того пояса з місця, де я сховав був його, аж ось той пояс нездатний! І було мені слово Господнє, говорячи: Так говорить Господь: Отак знищу Я Юдину гордість та гордість велику Єрусалиму, цього злого народа, що не хоче він слухатися Моїх слів, що ходить за впертістю серця свого! І пішов він в сліди інших богів, щоб служити їм та поклонятися їм. І станеться він, як цей пояс, до нічого нездатний!… Бо як прилягає цей пояс до стегон чоловіка, так притвердив Я до Себе ввесь Ізраїлів дім та ввесь Юдин дім, – говорить Господь, ­– щоб стали народом Мені і йменням, і хвалою та пишнотою» (Єр. 13:1-11).

Близькість з Господом – наш захист і порятунок

Пояс на стегнах з «притчі» пророка Єремії є символом позиції віруючої людини. Лляний пояс, який пророк носив на стегнах і який тісно прилягав до них, це символ близькости людини з Господом. Льон-довгунець (Linum usitatissimum) – нам відомий, який вирощують також на наших теренах, – це вид рослини, що належить до родини льонових і походить з Близького Сходу, а отже, з території, де жив пророк Єремія.

Лляний пояс, виготовлений з міцного матеріялу, міг служити Єремії роками. Однак пояс, знятий зі стегон і схований у щілині скелі над Ефратом, у гарячому і вологому кліматі зогниває, як і всяка інша рослина, за досить короткий час. І – як говорить пророк – стає нездатний. У несприятливих умовах він розкладеться і зігниє. Пророк більше не одягне його на свої стегна.

«Бо як прилягає цей пояс до стегон чоловіка, так притвердив Я до Себе ввесь Ізраїлів дім та ввесь Юдин дім». Прилягання лляного поясу до стегон чоловіка – це знак близькости Бога до людини і людини до Бога, знак взаємної єдности і близькости. Саме це прилягання до Господа, єдність і близькість з Ним, є силою, захистом, порятунком, спасенням і здоров’ям людської душі.

Тільки віруючі люди становили відносно незламну групу

Російський прозаїк і поет Варлам Шаламов, який провів у радянських таборах у суворій сибірській Колимі двадцять років, у статті «Що я бачив і зрозумів в таборі?» написав, що побачив і зрозумів «виняткову вразливість людської культури, цивілізації. Людина стає твариною через три тижні – важкої праці, холоду, голоду і побиття».

Він також бачив і зрозумів, що «головний засіб зіпсуття душі – це холод, у середньоазіятських таборах люди витримували довше – там було тепліше». У тій же ж статті Шаламов писав, що бачив і зрозумів, «що єдина група людей, які зберегли хоча б дещицю людяности в голоді й зневазі табірного життя – це духовенство, майже всі, і більшість з них – священики. [… ] Лише віруючі люди становили відносно незламну групу» в нелюдських умовах радянських таборів.

Що теплий і вологий клімат для лляного пояса, те й жахливі умови щоденного животіння – голод, непосильна праця, приниження, позбавлення всякого достоїнства – для людської душі. Єдиним порятунком для душі в тих нелюдських умовах були близькі взаємини з Богом. Людина змогла зберегти свою гідність і людяність у найгірших умовах саме завдяки єдності і близькості з Господом.

Однак те, що Шаламов пише про табори, зіставляється, хоч і в інших пропорціях, з нашим щоденним життям, умовно кажучи, «у нормальних умовах». Адже те, що ми називаємо «нормальними умовами», іноді також буває дуже нелегким, щоб не сказати «нелюдським». Людина сама, позбавлена Бога і правдивого сумління, не в змозі поводитися гідно, коли вона зазнає несправедливих страждань, переслідувань і сильної відвертої кривди.

Головна мета нашого духовного життя, щоденної молитви – міцно триматися Господа, так тісно і близько, як тісно і близько прилягає лляний пояс до стегон Пророка. Ця близькість Бога в нашому щоденному житті є гарантією спасення, збереження нашого достоїнства і вірности в найважчих умовах.

Ніщо не захистить від кривди

Якось мені трапилася нагода послухати в Краківській філармонії Вірую естонського композитора Арво П’ярта. Це твір для хору й оркестру. Коли я слухав його, то це завдало мені майже фізичного болю, особливо деякі секвенції, коли спів хору і гра цілого оркестру перетворювалися на якийсь неймовірний артистичний, а водночас практично пекельний гуркіт. Я подумав: «Ця музика родом з пекла». Коли згодом я з цікавістю прочитав лібрето цього твору, музика стала для мене зрозумілою.

Лібрето дуже стисле:

  • «Вірую в Ісуса Христа.
  • Ви також насмілилися.
  • А я ж кажу вам:
  • Око за око. Зуб за зуб.
  • Ніщо не захистить від кривди».

Спершу я подумав, що це якісь старозавітні ремінісценції в контексті жорстокости Другої світової війни і комуністичних переслідувань, яких зазнала батьківщина автора. Але небавом дійшов висновку, що ці слова пов’язані не з юдейською релігійністю, а зі світом, в якому ми живемо сьогодні, світом без Бога.

Кривда – це плід людської деморалізації. Людина без Бога легко стає злою і жорстокою. І хоч її поведінка кривдить, однак, через своє зіпсуття, вона не помічає цього. «Цього злого народа, що не хоче він слухатися Моїх слів, що ходить за впертістю серця свого! І пішов він в сліди інших богів, щоб служити їм та поклонятися їм. І станеться він, як цей пояс, до нічого нездатний!…».

І справді, тут, на землі, немає захисту від образи, а світ керується принципом «око за око». Чому? Бо відкидає Бога і Його заповіді. У великій політиці це зовсім не приховують. А відверто мовлять: «Якщо ви скинете одну бомбу, то ми скинемо десять, сто, тисячу…».

«Та зволив Господь, щоб побити Його»

Коли людина усвідомить, що не може втекти від кривди, то почувається як зацькована тварина в клітці, і з її вуст справді виривається крик, волання, стогін і навіть виття. Так реагує кожна людина. Так волав і сам Ісус, Невинний Агнець, у Гетсиманському саду перед лицем жорстокої муки.

Не було порятунку від кривди для цілих народів, які втягнуло більшовицьке пекло. Упродовж вісімдесяти років вони зазнавали кривавого політичного терору і релігійних переслідувань. Сьогодні також немає порятунку від кривди для цілих народів Африки, переслідуваних десятками років нищівними племінними війнами, підживлюваними «сильними світу цього», котрі, незважаючи на наслідки, залагоджують свої брудні справи з кривавими тиранами, торгуючи з ними зброєю і всім, на чому можна заробити.

Правда, що немає порятунку від кривди, співвідноситься також з нашою щоденною реальністю: сімейною, професійною, суспільною, сусідською, політичною. Скривджені чоловіком і батьком-алкоголіком дружина і діти нерідко також не мають можливости врятуватися від кривди. А як може сховатися від кривди дитина, з якої знущаються батьки чи ображають і використовують інші дорослі?

Однак і сам Ісус не міг врятуватися від кривди. Правду, виражену у Вірую Арво П’ярта, чудово передає Пісня Отрока Ягве пророка Ісаї: «Він погорджений був, Його люди покинули, страдник, знайомий з хоробами, і від Якого обличчя ховали» (Іс. 53:3). І ще найважчі таємничі слова: «Та зволив Господь, щоб побити Його» (Іс. 53:10).

Молитва Ісуса в Гетсиманському саду і на хресті – це Його боротьба за цілковиту злуку з Отцем і прийняття Його волі. Саме вірність волі Отця, «близькість» із нею, була Його силою і кріпостю. Як Ісус міцно тримався за Отця, так і ми – у наших стражданнях і всіх болісних викликах – повинні міцно триматися Ісуса, Невинного Агнця; у долі й недолі, у здоров’ї і недузі, в успіхах і приниженні, у довгому і короткому житті, у хвилини гріха і в моральних перемогах, у всіх життєвих обставинах.

У молитві ми боремося за тісну злуку з Ісусом. Адже наскільки міцний буде наш зв’язок з Ісусом у щоденній зустрічі з Господом, настільки міцний він буде із Ним у нашому сімейному, церковному, священичому, чернечому і суспільному щоденному житті.

Затісне мешкання моєї душі, щоб Ти міг увійти туди: розшир його

Ісус порівнює Царство Небесне із зерном гірчиці (див. Мт. 13:31-32). І хоч воно найменше з усіх насінин, величиною з головку шпильки, та коли виросте, стає деревом, домом для птахів, які гніздяться на його гілках. Не величина зерна має значення, а прихований у ньому життєвий динамізм. Зерно може бути великим, але коли йому бракує життєвого динамізму, бо трохи зіпсоване чи зігниле, то воно не проросте, не дасть плоду.

Ісус хоче сказати нам і втішити нас, що в цей момент важливою є передовсім не наша чисельність, матеріяльне багатство, людські знання, впливові контакти, а духовний динамізм нашого життя, тобто наша єдність і близькість у взаєминах із Ним.

Якщо міцно триматимемося Господа, як міцно прилягав лляний пояс до стегон Пророка, то й ми станемо великим деревом. Завдяки нашому свідченню життя і служіння Словом люди будуть віднаходити Бога. Це Він стане для них домом, де вони віднайдуть радість життя, мир серця, кріпость і силу для змагання і боротьби, всупереч усьому, що може зустрітися їм у житті.

На завершення наведімо уривок зі Сповіді блаженного Авґустина, який дає нам досконале свідчення злуки з Господом:

«Чим Ти є для мене? Змилосердься наді мною, щоб я міг говорити. Чим же є я сам для Тебе, що Ти наказуєш мені любити Тебе, а коли б я цього не робив, Ти б сердився на мене й загрожував мені безмірними нещастями? Та чи не було б великим нещастям уже те, що я не любив би Тебе? Ох! Скажи мені, Господи Боже мій, у милосерді Твоїм, чим Ти є для мене.

“Скажи душі моїй: “Я спасення твоє”. Скажи так, нехай почую це! Ось вуха серця мого перед Тобою, Господи. Відчини їх і скажи душі моїй: “Я спасення твоє”. Я побіжу за цим голосом і обхоплю Тебе. Не закривай передо мною лиця свого, нехай умру – не щоб умерти, а щоб споглядати його!

Затісне мешкання моєї душі, щоб Ти міг увійти туди: розшир його. Якщо воно хилиться до занепаду – віднови його.

Деякі речі в ньому могли б уразити Твій зір: признаюся і знаю це. Але ж хто очистить його? До кого ж іншого, як не до Тебе, волатиму: “Очисти мене, Господи, від таємних гріхів моїх, і збережи від чужих раба Твого. Вірю, ось тому й говорю”. Господи, Ти знаєш!

Чи ж не оповів я Тобі проти себе самого гріхів моїх. Боже мій, і “чи Ти не простив мені безбожності серця мого?” “Не суперничаю в судженнях з Тобою”, який єси правдою; і я не хочу обманювати самого себе, щоб “моя незаконність не брехала проти себе”. Ні, я ж не суперничаю в судженнях із Тобою, бо “якщо Ти, Господи, розважиш наші незаконності, хто ж у силі встояти?”» (Сповідь 1, 5).

Попередній запис

11) Молитва за свободу

Наступний запис

13) Якщо не станете, як ті діти...