Народ Ізраїля стикнувся з рабством
П’ятдесятьма трьома роками раніше, коли помер Яків, для нього влаштували пишний похорон. Але ми не бачимо в біблійному тексті, щоб такі ж почесті надали Йосипові. З роками в Єгипті відбулися великі зміни. Прихильність, якою колись користувалася зростаюча нація Ізраїля, зійшла нанівець. Опис подій, що відбулися після цього, ми знаходимо в Книзі Вихід: «І став над Єгиптом новий цар, що не знав Йосипа» (Вихід 1:8). Далі ми читаємо жахливу розповідь про здійснення планів нового царя зі знищення євреїв в Єгипті. Майбутнє обіцяло ізраїльтянам рабство, побої та винищення немовлят.
Можливо, ще за життя Йосипа почали бути чутні приглушені голоси спротиву щодо його народу. З огляду на те, що сонце вже хилилося до заходу, і землю дедалі більше огортала ніч, останні слова Йосипа були тим важливіші, що дарували промінь надії. Лише уявіть, яким натхненням були його непоховані кістки для ізраїльтян. Коли єгипетські наглядачі обрушували удари на спини безпорадних рабів, ті згадували про останки Йосипа, які чекали, коли їх перенесуть до Землі обітованої. Хоча тисячам ізраїльтян належало загинути, а багатьом – бути понівеченими, вони знали, що одне з майбутніх поколінь вийде з Єгипту з кістками Йосипа, засвідчивши виконання Божої обітниці.
Довгоочікуване визволення
На початку Книги Вихід описано страждання нащадків Якова та Йосипа. У вогні скорбот Бог готував особливу посудину. Гоніння зрештою сприяли зміцненню маленького народу посеред труднощів, несправедливості та багатьох смертей. Прагнучи здійснити геноцид над народом синів Ізраїлевих, новий фараон віддав суворі накази. «І настановили над ним начальників податків, щоб його гнобити своїми тягарами… І Єгипет змушував синів Ізраїля тяжко працювати. І вони огірчували їхнє життя тяжкою працею коло глини та коло цегли, і коло всякої праці на полі, кожну їхню працю, яку змушували тяжко робити» (Вихід 1:11,13-14).
У ті дні Бог не зраджував Своїй вірності, хоча вона й не була явною для людей. Перш за все, Він формував великий народ, якому одного разу належало перемогти фараона та вигнати ханаанців із Землі обітованої. Бог також зберігав цей народ від знищення через дії повитух, які відмовлялися топити немовлят чоловічої статі за наказом царя.
Напевно, найяскравішою вказівкою на Божу турботу стало народження Мойсея, якого в тримісячному віці, як і велів фараон, віддали водам річки, але тільки помістивши в плетений кошик, обмазаний асфальтом та смолою, щоб він плавав біля порослих очеретяною тростиною берегів Нілу.
Коли дитину знайшла дочка фараона, то сестра Мойсея, яка була поблизу, запропонувала знайти для хлопчика годувальницю-єврейку. Неймовірно, але годувати немовля та піклуватися про нього закликали його рідну матір. Причому їй за це платили з царської скарбниці! У подальшому Мойсея виховували при дворі фараона, де він отримав найкращу освіту в країні.
Коли він, ставши на чолі ізраїльтян, вивів їх з Єгипту, вони взяли із собою кістки Йосипа. Караван з двох мільйонів людей залишив країну, і десь серед цієї метушні перебувала труна із земними останками Йосипа. Він супроводжував народ Ізраїля протягом усіх сорока років мандрівки пустелею. Нарешті, коли Ісус Навин під час кількох військових кампаній відвоював обітовану землю в ханаанців, він виголосив прощальні настанови, спонукаючи людей служити Господу. Незабаром після цього він помер і був похований.
Коли Писання розповідає про це, також згадуються останки Йосипа: «А Йосипові кості, які Ізраїлеві сини винесли були з Єгипту, поховали в Сихемі, на ділянці поля, що купив був Яків від синів Гамора, Сихемового батька, за сто кеситів» (Ісуса Навина 24:32).
Кістки Йосипа виконали своє призначення. Вони були постійним нагадуванням про Божу вірність. Мрія Йосипа здійснилася найбільш непередбачуваним для нього чином. Як його кістки були джерелом підбадьорення для ізраїльтян, таким саме джерелом для нас є порожня гробниця.
Одного дня двоє учнів Ісуса Христа йшли з Єрусалима до Емауса, глибоко розчаровані своїм Учителем. Вони сподівалися, що Той стане визволителем Ізраїля; вірили, що Він і є Месія. Але Його розіп’яли на хресті – трагічний кінець прекрасного життя. Витираючи сльози на ходу, вони зустріли незнайомця, який запитав їх: «Що за речі такі, що про них між собою в дорозі міркуєте, і чого ви сумні?» (Луки 24:17).
Учні розповіли про свої вщент розбиті надії. Вони думали, що Ісус – Месія, але Він розчарував їх, безпорадно дозволивши розіп’ята Себе на хресті за стінами Єрусалима. Їхнє розчарування посилив той факт, що на додаток Його тіло зникло. Жінки, які прийшли до гробниці, не знайшли там тіла Ісуса і заявили, що «бачили й з’явлення Анголів, які кажуть, що живий Він… І пішли дехто з наших до гробу, і знайшли так, як казали й жінки; та Його не побачили…» (вірші 23-24).
Вони шукали кістки, але нічого не знайшли.
Щоб зміцнити нашу віру або відродити згаслий ентузіазм, нам не потрібні непоховані кістки. У нас є щось незрівнянно краще – порожня гробниця! Зазначено, що після смерті Івана Хрестителя його учні розсіялися, але учні Ісуса після Його смерті стрімко помножилися та підкорили світ. Уся різниця – у порожній гробниці в саду Йосипа з Ариматеї.
Якщо ми раптом коли-небудь забудемо, що не призначені для цього світу і що нам належить перемогти смерть та пекло, то достатньо лише поглянути на порожню гробницю. Ізраїльтян надихали кістки мертвого, натомість нас надихає порожня гробниця Того, Хто живе на небесах.
Оскільки Він живий, ми можемо бути впевнені, що для наших мрій надію не втрачено. Які б розчарування нас не спіткали, ми можемо радіти тому, що Божа мрія для нас обов’язково здійсниться.
Бог дарує найкращі мрії тим, хто залишає вибір за Ним.
КІНЕЦЬ