13) Якщо не станете, як ті діти…

«Підійшли до Ісуса тоді Його учні, питаючи: Хто найбільший у Царстві Небеснім? Він же дитину покликав, і поставив її серед них, та й сказав: Поправді кажу вам: коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне! Отже, хто впокориться, як дитина оця, той найбільший у Царстві Небеснім.» (Мт. 18:1-4).

«І Я вам кажу: просіть, і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам! Бо кожен, хто просить одержує, хто шукає знаходить, а тому, хто стукає відчинять. І котрий з вас, батьків, як син хліба проситиме, подасть йому каменя? Або, як проситиме риби, замість риби подасть йому гадину? Або, як яйця він проситиме, дасть йому скорпіона? Отож, коли ви, бувши злі, потрапите добрі дари своїм дітям давати, скільки ж більше Небесний Отець подасть Духа Святого всім тим, хто проситиме в Нього?» (Лк. 11:9-13).

Дитяча витривалість

«Коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне». Чому Ісус так каже? Бо в Небесному Царстві, яке Він приносить, людина нічого не бере собі сама, а все отримує винятково як благодать і дар. Ставати як дитина означає просити як дитина, отримувати як дитина, дякувати як дитина, просити пробачення як дитина.

Ісус прагне, щоб ми прийняли стосовно Нього, а з іншого боку, і стосовно себе дитячу позицію відкритости, щирости, простоти, покори. Найбільш характерною рисою дитини є її беззахисність, безпорадність, вразливість. Для малої дитини все надто велике, надто високе, надто важке, надто складне. Усе, чого вона потребує і до чого прагне, перевищує її сили. Тому в самому інстинкті дитини закладено позицію прохача. Діти відчувають і знають, що їхнє виживання залежить від їхнього витривалого прохання, наполегливости, терплячости. Ніхто не вміє так ефективно просити, як діти. Вони просять, аж доки не набридне. Навіть тоді, коли батьки не впевнені, чи варто задовольнити прохання, вони здаються через їхню дитячу витривалість і наполегливість.

Ісус каже нам: «Перед Богом будьте як діти: малі, безпорадні, вразливі, беззахисні, терплячі і наполегливі. Нехай ніщо не збентежить вас у молитві.

І для вас у взаєминах з вашим Небесним Отцем усе надто велике, надто високе, надто далеке, недоступне. Самі не можете нічого собі взяти, здобути. Про все повинні просити, благати як діти своїх батьків. Наслідуйте Мене, бо Я також про все прошу Мого Отця і без Нього не можу нічого вчинити.

Просіть, і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам! Бо кожен, хто просить одержує, хто шукає знаходить, а тому, хто стукає відчинять».

Коли не навернетесь, і не станете, як ті діти

Діти добре знають, що змушені про все просити своїх батьків і почуваються тим фактом упокорені. Терпляче прохання вписане в саму природу людини.

Нам, дорослим, життя яких часто характеризується незалежністю, гордістю, а іноді також зарозумілістю і пихою, важко зрозуміти, а тим паче прийняти позицію дитини, яка прохає і підкоряється. Як можна погодитися бути малим, беззахисним і безпорадним? – запитаємо ми. І так стаємо перед дуже високими сходами, які ведуть у Небесне Царство, у духовне життя. Тому – каже Ісус – щоб увійти в Небесне Царство, ми повинні змінити свою позицію і поведінку: «Коли не навернетесь, і не станете, як ті діти».

Наша мізерність, беззахисність і безпорадність виявляється також у наших взаєминах із Богом, з людьми, а також із самими собою. Які ж ми буваємо безпорадні, коли нас охоплює небажання і важкість у молитві, коли на нас напосідають, наче бджоли, емоційні пристрасті, пожадливість, страх, гнів, зарозумілість. Ця безпорадність стає тим більше очевидною і відчутною, коли ми переживаємо фізичну неміч, недугу, старість, і врешті смерть. У хворобі й смерті ми всі безпорадні.

А скільки безпорадности в наших стосунках з ближніми в сім’ї, у подружжі, у житті в спільноті: чернечій чи священичій? Скільки безпорадности й немочі у великому світі політики, бізнесу? Суттю безпорадности у взаєминах між людьми є той факт, що людина не має доступу до серця іншої людини, до її свободи. Ця безпорадність і беззахисність – один з найважчих аспектів у нашому житті.

У своїй молитві прагнімо уважно придивитися до наших різноманітних переживань немочі, безпорадности і беззахисности. В яких ситуаціях вони виявляються? Чого стосуються? Що ми відчуваємо в ті важкі хвилини? Погляньмо на нашу безпорадність стосовно наших власних бурхливих емоцій, юрми думок, відчуттів; стосовно важких конфліктних ситуацій, стосовно випадкових подій. Розкажімо про них Ісусові.

Отче, у руки Твої віддаю Свого духа!

Як і ми, безпорадність і беззахисність пережив сам Ісус. Він був схожий на нас у всьому, крім гріха. Ісус, як Він Сам невпинно підкреслював, стосовно Отця і перед Отцем був Сином, Дитиною. Його перші слова, записані на сторінках Євангелія, є проголошенням послуху Дитини Батькові. Коли Його Мати висловлює свій біль через «самовільне» віддалення Сина на три дні, Він зі здивуванням каже: «Чого ж ви шукали Мене? Хіба ви не знали, що повинно Мені бути в тому, що належить Моєму Отцеві?» (Лк. 2:49).

Останні слова Ісуса на хресті – це віддання себе в Його Батьківські руки: «Отче, у руки Твої віддаю Свого духа!» (Лк. 23:46).

Коли ми чуємо це нелегке запрошення стати як діти, то повинні усильно просити, щоб Ісусова безпорадність і беззахисність стала нашим прагненням, ідеалом, взірцем. Якщо ми приймемо з Ісусовою покорою цю правду про наш людський стан, то зрозуміємо, що єдиний порятунок і розв’язання в нашій безпорадності – довіритися Небесному Отцеві, як дитина. Тільки таким чином ми можемо порятувати наше життя, спасти його для Небесного Царства.

На дні нашої безпорадности прихована надія

Молитва не закриває і не приховує нашої мізерности, а навіть навпаки, демаскує її, виставляє напоказ, виявляє перед нашими очима. У тому, що ми безпорадні й беззахисні, нас переконують наші гріхи, роздратування, моменти нетерплячости. Сильніше і глибше вони виявляться під час реколекцій, ніж у щоденному житті. Саме Боже Слово, над яким ми розважаємо в тиші й зосередженості, позбавляє нас омани. І чинить це, аби показати нам, де заховане правдиве джерело нашого життя, нашої відваги і сили.

Боже Слово дозволяє нам зрозуміти, що ми можемо впоратися з людською неміччю, безпорадністю і беззахисністю, лише довірившись Богу, як дитина довіряється матері. Завдяки розважанню над Божим Словом на дні нашої людської безпорадности ми відкриваємо прагнення життя, миру, людського щастя, бажання внутрішньої боротьби, надію на нову, глибшу любов Бога і людей.

Проводячи реколекції, мені неодноразово доводилося бути свідком того, як люди під впливом інтенсивної молитви поволі відмовлялися від споглядання свого зболілого життя, пригадування своїх образ і гріхів, переставали нарікати, сумувати, вити з болю, а починали бачити шанс на нове життя з Богом, перед Богом і в Бозі.

Ось як Давид молився у хвилини немочі, загрози, безпорадности. Уважно розважаймо над його воланням до Господа. Серед кільканадцяти рядків псалма виберімо один або два, які нас найбільше торкнуться. Молімося ними довше. Відтак постараймося придумати і написати власний псалом, наше особисте волання до Господа в нашій вразливості, немочі й безпорадності.

  • «Ти мій Бог! В Твою руку кладу свою долю, Ти ж визволь мене від руки ворогів моїх і моїх переслідників!» (Пс. 31:15-16).
  • «Бож Бог Ти моєї твердині, чого ж Ти покинув мене? Чого я блукаю сумний через утиск ворожий?» (Пс. 43:2).
  • «Для мене Ти став пристановищем, баштою сильною супроти ворога! Хай я оселюся навіки в наметі Твоїм, в укритті Твоїх крил заховаюся» (Пс. 61:4-5).
  • «Ти був мені поміч, не кидай мене, і не лишай мене, Боже спасіння мого» (Пс. 27:9).
  • «Ти Той Бог, що чуда вчиняє, Ти виявив силу Свою між народами» (Пс. 77:15).
  • «Ти моя охорона та щит мій, чекаю я слова Твого» (Пс. 119:114).
  • «Але, Господи, щит Ти для мене та слава моя, і мою голову Ти підіймаєш!» (Пс. 3:4).
  • «Ти витягнеш з пастки мене, що на мене таємно поставили, бо Ти сила моя!» (Пс. 31:5).
  • «У руку Твою доручаю я духа свого, і Ти мене визволиш, Господи, Боже правди!» (Пс. 31:6).
  • «А я вбогий та бідний, за мене подбає Господь: моя поміч і мій оборонець то Ти, Боже мій, не спізняйся!» (Пс. 40:18).
  • «Бережи мою душу, бо я богобійний, спаси Ти, мій Боже, Свого раба, що на Тебе надію кладе! Змилосердься до мене, о Господи, бо я кличу до Тебе ввесь день» (Пс. 86:2-3).
  • «Він Мене буде звати: Отець Ти мій, Бог мій, і скеля спасіння мого» (Пс. 89:27).
  • «Я кличу до Тебе, о Господи, я кажу: Ти моє пристановище, доля моя у країні живих!» (Пс. 142:6).
  • «Навчи мене волю чинити Твою, бо Ти Бог мій, добрий Дух Твій нехай попровадить мене по рівній землі!» (Пс. 143:10).
  • «Ради Ймення Свого, о Господи, оживи мене, Своєю правдою виведи душу мою від недолі!» (Пс. 143:11).

Як тобі вдалося це пережити?

Американський єзуїт польського походження Волтер Цішек у 1939 році добровільно долучився до поляків, яких вивозили вглиб Радянського Союзу, щоб вести апостольську діяльність на території більшовицької Росії. Через два роки його арештував НКВС. Його допитували у в’язниці на Луб’янці в Москві, мучили і катували до межі людської витривалости. Засудженого на п’ятнадцять років важких робіт, отця Волтера Цішека вислали в сибірські табори. У 1963 році його обміняли на російських шпигунів, викритих у США. У своїй книзі З Богом у Росії отець Волтер Цішек, якого готуються проголосити блаженним, дає чудове свідчення, як йому вдалося пережити той нелюдський час, коли він щодня досвідчував власну вразливість, безпорадність і неміч.

«У таборах і в’язницях я бачив, як багато страждають люди поруч зі мною, сам я ледь не зневірився і навчився в ті зловісні години звертатися до Бога за розрадою і довіряти тільки Йому. “Як тобі вдалося це пережити?” – таке питання найчастіше ставлять мені журналісти. Моя відповідь завжди однакова: “Боже Провидіння”. Проте я знаю, що таке просте твердження ніколи не могло б задовольнити того, хто питає, ані виразити все, що я хотів би цим сказати. Через довгі роки самотности і страждань Бог привів мене до такого розуміння життя та Його любови, що їх можуть зрозуміти тільки ті, які самі це пережили. Він позбавив мене багатьох зовнішніх розрад, фізичних і релігійних, на які розраховують люди, і залишив мене зі жменею на перший погляд простих правд, які повинні були мене провадити. Але наскільки глибоку переміну вони вчинили в моєму житті, яку дали мені силу і яку відвагу у вчинках!».

А ось як він згадує найважчий момент довгого слідства, коли, безпорадний і розбитий болем, підписав, всупереч своїй волі, брехливий рапорт слідчого після допиту з тортурами, погрозами і приниженнями.

«Приголомшений і пригнічений після допиту слідчого, я молився. Святий Дух не покинув мене, адже увесь цей досвід був Його справою. Почуття сорому й вини, яке я переживав, було закорінене в моїй поразці, адже слід було благодать поставити вище, ніж природу; моя поразка була результатом довіри насамперед власним силам, а не Богові. Я пережив поразку і був приголомшений до глибини душі, але то було спасенне приголомшення».

Попередній запис

12) Лляний пояс пророка Єремії

Наступний запис

14) Молитва вносить порядок у наші справи