14) Молитва вносить порядок у наші справи

«А коли перестав Він навчати, промовив до Симона: Попливи на глибінь, і закиньте на полов свій невід. А Симон сказав Йому в відповідь: Наставнику, цілу ніч ми працювали, і не вловили нічого, та за словом Твоїм укину невода. А зробивши оце, вони безліч риби набрали і їхній невід почав прориватись… І кивали вони до товаришів, що були в другім човні, щоб прийшли помогти їм. Ті прийшли, та й наповнили обидва човни, аж стали вони потопати. А як Симон Петро це побачив, то припав до колін Ісусових, кажучи: Господи, вийди від мене, бо я грішна людина!» (Лк. 5:4-8).

Ми є в цьому світі, але не від цього світу

Нам надзвичайно важко повірити, що в контексті Небесного Царства все є даром і благодаттю, що ніщо нам не належить і ніщо від нас не залежить. Ролі й функції, які ми виконуємо, робота, яку щодня чинимо, повинні сприймати як справи Божого Царства, а не наші.

І хоч вони «в цьому світі» і мають свій земний вимір, однак не можуть бути «від цього світу». Це означає, що вони не можуть відображати ментальности і способів поведінки «цього світу», його пристрастей і гріха, а також його суперництва, заздрости і прагнення зиску й марнославства.

Якщо ми хоча б на мить забудемо, що чинимо справи, які належать Небесному Царству, тоді все, що робимо, вмить стає місцем пошуку себе самого: власного визнання і матеріяльної користи; одним словом, місцем самореалізації.

Це правда, що наші справи і функції, які виконуємо, втілені в цьому світі. Тому й зрозуміло, що людські чинники – суспільні, психологічні, економічні і політичні – становлять невід’ємну частину наших справ. Але цей земний вимір повинен бути просякнутий духовним і моральним виміром – виміром Небесного Царства.

У справи Божого Царства, що чиняться тут, на землі, як і в усе людське життя, вписані загрози і непевність цього світу. Ця непевність має політичний, суспільний, економічний, психологічний характер. Однак пов’язані з нею труднощі, клопоти і страждання не можуть сприйматися винятково як перешкоди, а радше як виклики, поштовхи до нашого навернення і зростання у вірі. Те, чого ми не можемо зрозуміти, здобути, опанувати, подужати, виправити, стає місцем молитви і волання: «З глибини я взиваю до Тебе, о Господи: Господи, почуй же мій голос!» (Пс. 130:1-2).

Наші труднощі, перешкоди, а надто ворожість людей «цього світу» найкраще свідчать про те, що «наші справи» – не наші, а «наші плани» невпинно повинні піддаватися очищенню і розпізнанню в світлі Божого Слова на особистій і спільнотній молитві. Той факт, що одні справи в Церкві відходять, а на їхньому місці з’являються нові, є ознакою життєвої сили Небесного Царства.

Молитва вносить порядок і лад у наші справи

Молитва, і тільки вона, може гарантувати нам, що наші прагнення і апостольське планування на майбутні роки будуть вписані в справу Небесного Царства. Без ревної особистої і спільнотної молитви «наші наміри» залишилися б винятково «нашими». І хоч зовні вони могли б виглядати велично, однак були б безплідними. Іноді ми скаржимося Ісусові, як Симон Петро: «Наставнику, цілу ніч ми працювали, і не вловили нічого», – забуваючи при цьому, що ми працювали без Нього: лише з власної ініціятиви і тільки власними силами.

Коли нашу працю починаємо з молитви, тоді Ісус надихає наші плани і Він керує нашими ініціятивами. «Попливи на глибінь, і закиньте на полов свій невід» – промовить Господь до Петра. І ці слова забезпечать плідність праці Петра та його товаришів.

Першою справою для кожного з нас є власне духовне і моральне життя, щоденна молитва, чесність, фундаментальна повага до ближнього та співчуття. Ми всі це чудово знаємо, але забуваємо про це. Молитва потрібна нам для життя як повітря, вода і насущний хліб, без яких ми помремо. Кожного дня ми потребуємо дихати Богом, пити з Його джерела любови й живитися Його благодаттю.

Тільки тоді, коли наше життя буде закорінене в Ньому, воно стане добрим і щасливим, а наші справи приноситимуть плоди. Без молитви і духовного життя ми поводитимемося нелогічно, нерозумно, і навіть деструктивно й беззмістовно, нищачи те, що самі раніше збудували, та кривдячи інших. І саме тому ми повинні трактувати молитву як першу нашу справу і нашу першу відповідальність.

Особливої молитви потребують наші відносини з ближніми, що так часто позначені людською неміччю. Завдяки молитві ми справді можемо пізнати, що є джерелом наших непорозумінь і конфліктів. Молитва допомагає нам долати наші хтиві думки, повні пристрастей, нерозсудливе почуття марнославства, печалі, смутку, гніву, а натомість обирати позицію добра, милосердя і співчуття. Молитва відкриває наші закриті серця. Вона підказує нам, як ми повинні поводитися в конфліктних ситуаціях. Святий Марко Подвижник, ранньохристиянський аскетичний автор, радить: «Краще з благоговінням помолитися за ближнього, ніж при кожній нагоді напоумлювати його».

Молитва вносить лад, порядок і гармонію в наше життя і в наші справи. Вона надає нашому життю і справам правильний напрямок; вказує на мету: дочасну і вічну – осягнення повноти Небесного Царства. Молитва необхідна нам особливо тоді, коли ми відчуваємо спокусу морально двозначної поведінки. Молитва очищає наші серця, викриває спокуси і впорядковує світ наших думок, прагнень і потреб.

Євагрій Понтійський пише: «Ті, які накопичують у собі рани та смутки і хочуть молитися, схожі на тих, які черпають воду, щоб влити її до дірявого глека. […] Молитва – це захист від смутку і зневіри».

Затуляю себе молитвою немов захисною стіною

Щоб наша діяльність була ефективною, ми повинні – звертаючись до прикладу і науки Ісуса – залишити на хвилю нашу роботу і всі справи, покинути на час молитви наших братів і сестер й залишитися на самоті або замкнутися в кімнаті. Тільки так ми можемо віддатися у виняткове розпорядження Бога. Тільки тоді, коли ми відкриваємо перед Ним наші серця, коли уважно слухаємо Його Слово, можемо зрозуміти, чого Він від нас прагне і до чого нас кличе. Тільки таким чином можемо відокремити нашу волю від Його волі, наші думки від Його думок і наші справи від Його справ.

Це чудово розуміла Етті Хіллесум, голландська єврейка, яка під час Другої світової війни добровільно працювала в концтаборі Вестерборк, щоб служити ближнім. Ця смілива й доброчесна жінка долала найважчі життєві ситуації завдяки щоденній молитві.

У щоденнику Перерване життя, щирому до болю, вона написала: «Я затуляю себе молитвою, немов захисною стіною. Я ховаюся в молитві, як у монастирській келії, а відтак виходжу назовні більш “зібрана” і сильніша. Переховування в закритій келії молитви стає для мене реальністю і необхідністю. Внутрішнє зосередження будує навколо мене високі мури, за якими я віднаходжу сама себе, за якими явлюся цілісна з розсіяности. Я можу собі уявити, що врешті настане такий час, що буду стояти навколішки декілька днів, доки не відчую, що мене оточують захисні вали, за якими мені не грозить безформність, розгубленість і пониження».

Ліпший бо день на подвір’ях Твоїх, аніж тисяча в іншому місці

«Хто в Мені перебуває, а Я в ньому, той рясно зароджує» (Ів. 15:5), – каже Ісус. Завдяки молитві ми можемо віддавати Богу все наше життя і всі наші щоденні справи: свідомі, які ми переживаємо вдень, і ті, які ще не усвідомлюємо, але які виявляються через наші сонні марева, іноді сповнені неспокою і страху за нас самих і за наше майбутнє.

Даром і благодаттю є не тільки наші справи, а передовсім запрошення до молитви і наше перебування з Господом. Адже Ісус покликав нас не тільки до того, щоб ми для Нього працювали, але насамперед для того, щоб ми в Ньому перебували, любили Його і наслідували. Молитва – найглибше джерело радости життя. «Ліпший бо день на подвір’ях Твоїх, аніж тисяча в іншому місці, я б вибрав сидіти при порозі дому Бога мого, аніж жити в наметах безбожности! Бо сонце та щит Господь, Бог! Господь дає милість та славу, добра не відмовляє усім, хто в невинності ходить» (Пс. 84:11-12).

Молодий Томас Мертон, американський трапіст, писав у своєму щоденнику: «Тепер завдяки Тобі я з великим прагненням молюся увесь день, повторюючи молитву знову і знову: Дозволь мені належати тільки Тобі, віддати Тобі все. Коли я не молюся, то буваю черствий і хворий. Коли ж молюся, Ти даєш мені безтурботний, дуже потаємний спокій. Я не можу припинити! Мені ніколи не можна перестати молитися! Перестати молитися – болить».

Попередній запис

13) Якщо не станете, як ті діти...

Наступний запис

15) Тільки проти Тебе я згрішив