«Хай Господь буде розкіш твоя, і Він сповнить тобі твого серця бажання!» Псалом 37:4.
Мій ангельський приятель з правого боку промовив: “Я привів тебе сюди, щоби ти зміг побачити частинку Неба”. Більше він нічого не сказав і не хотів більше говорити. Ангел з лівого боку, який зазвичай був неговіркий, схилив голову, виявляючи велику пошану, і поклонився, віддаючи славу Господу. Я заспокоївся. Мені просто захотілося робити те ж саме, що й вони.
Несподівано просто переді мною виріс височенний замок. Він височів у повітрі на сотні метрів угору. Довкола нього простягся ланцюг гір. Це був найпрекрасніший замок, який тільки можна собі уявити. Увесь він був прозоро-кришталевий.
Здавалося, що замок розлігся на кілька кілометрів в обидві сторони від мене. Ззовні нікого не було видно, хоча крізь нього можна було бачити те, що відбувається за ним. Коли я переступив великі замкові ворота, то побачив у ньому тисячі людей. Це були небесні мешканці, які обслуговували замок. У ньому були величезні кімнати, заповнені книгами, які вели ангели.
На подвір’ї росли три дерева діадем. Вони були менші за ті, що я бачив раніше, однак не менш прекрасні. Ангел промовив: “Запам’ятай це місце”. І миттєво зник.
Тоді я не розумів, чим є цей замок, яке його призначення. Проте пізніше Господь, відвівши мене вбік, відкрив мені це. Він запитав: “Пам’ятаєш той кришталевий замок у піднебессі? Саме в ньому вміщені надії та мрії Мого народу, і там вони сповнюються”. Бог зберігає всі мрії та сподівання, які Він прагне здійснити в нашому житті.
Коли я був у Небі, я знав назву цього замку. Проте потім вона була стерта з моєї пам’яті. Залишилося тільки знання про те, що існує таке місце, де зберігаються мрії та сподівання, дані нам Богом. Ангели ж мають велику повагу до Божих надій та сподівань, поклоняючись їм.
“Настав твій час постати перед Престолом”. Ангели низько схилили голови на саму думку про таку подію. Вони одночасно стали в повній готовності. Один промовив до мене: “Настав твій час простувати до Престолу”.