16) Поцілунку не дам тобі, як Юда

«І приходять вони в Капернаум. І негайно в суботу ввійшов Він у синагогу, і навчати зачав. І дивувались науці Його, бо навчав Він їх, як можновладний, а не як ті книжники. І зараз у їхній синагозі знайшовся один чоловік, що мав духа нечистого, і він закричав, і сказав: Що Тобі до нас, Ісусе Назарянине? Ти прийшов погубити нас. Я знаю Тебе, хто Ти, Божий Святий.

Ісус же йому заказав: Замовчи, і вийди з нього! І затряс дух нечистий того, і, скрикнувши голосом гучним, вийшов із нього. І жахнулися всі, аж питали вони один одного, кажучи: Що це таке? Нова наука із потугою! Навіть духам нечистим наказує Він, і вони Його слухають. І чутка про Нього пішла хвилі тієї по всій Галілейській країні» (Мр. 1:21-28).

Якою силою ми діємо і говоримо щодня?

Коли Ісуса запитували, якою силою Він виганяє злих духів і якою силою проповідує Слово, Він відповідав, що «Син нічого робити не може Сам від Себе, тільки те, що Він бачить, що робить Отець; бо що робить Він, те так само й Син робить» (Ів. 5:19). Ісус говорить не сам від Себе, Він проповідує тільки те, що наказав Йому Отець. Силою Ісуса є сила Того, хто Його послав, – Отця.

Однак перш ніж проповідувати Царство Боже і зцілювати силою Отця, Він піде в пустелю і змагатиметься з ворогом Бога і людини та з його диявольською силою. У пустелі диявол безпосередньо, прямо атакує Ісуса. Однак Ісус перемагає його силою Слова. Повернувшись із пустелі переможцем злого, Він скаже: «…надходить князь світу цього, а в Мені він нічого не має» (Ів. 14:30).

Диявол не має жодної участи в Ісусі, адже Ісус переміг його, рішуче й переконливо відхиливши всі його спокуси. А коли фарисеї звинувачуватимуть Його в тому, що Він виганяє злих духів силою Вельзевула, володаря злих духів, то відкаже їм, що чинить це «перстом Божим» (Лк. 11:20).

Якою силою ми діємо й говоримо щодня? Це найважливіше питання в щоденному іспиті совісти. Відповідь на нього далеко не така проста, як могло б видаватися. Адже ідеться не лише про декларативну відповідь. Правдива відповідь буде можливою, якщо ми – подібно до Ісуса – підемо в пустелю, де зануримося в тишу і зосередженість. Те, якою силою ми діємо, зазвичай виявляється в неочікуваних, важких, межових ситуаціях: хвилевої кризи, депресії, екзистенційної порожнечі, пригнічення, зазнаної кривди, вчиненого гріха.

Якщо не переможемо темних сил у своїй душі в пустелі, під час молитви, тоді існує небезпека, що ми думатимемо, говоритимемо, діятимемо під їхнім впливом, навіть не усвідомлюючи цього факту. У пустелі – у хвилини кризи, безсилля, безпорадности – ми дізнаємося, ким є насправді, що нам до снаги, які найпотаємніші прагнення нашого серця.

Розум ніколи не міг визначити суть добра і зла

Серйозною загрозою для віри є зведення духовного і морального досвіду до природного, раціонального виміру. Просвітництво, яке відкликалося до «чистого розуму», але позбавленого духовного і релігійного виміру, дало початок революційним перемінам, які поглинули сто мільйонів жертв. Саме таку цифру було вказано на Меморіялі жертв комунізму у Вашингтоні в 2007 році.

У XIX столітті Фьодор Достоєвський писав у Бісах: «Ніколи розум не був у силі визначити зло і добро чи навіть відокремити зло від добра, хоча би приблизно; навпаки, він завжди ганебно і жалюгідно змішував їх; наука ж пропонувала кулачні розв’язки. Особливо цим вирізнялася напівнаука, найстрашніший бич людства, гірший від мору, голоду і війни, невідомий аж до нинішнього століття. Напівнаука – це деспот, яких ще не було досі ніколи. Деспот, який має своїх жерців і рабів, деспот, перед яким усе поклонилося з любов’ю і забобонністю. Деспот досі немислимий, перед яким тремтить навіть сама наука і безсоромно потурає йому».

Знущаючись над цілими народами, більшовики апелювали до «чистого розуму» й «науки». У радянських таборах «науковим способом» досліджувалося, скільки грамів хліба повинна отримувати людина, щоб вона могла важко працювати декілька років, а скільки – щоб померла через декілька місяців. Німці під час нацистського панування цілком серйозно міряли людські черепи, щоб довести вищість арійської раси над іншими. Сьогодні мас-медія також залюбки посилаються на «наукові» дослідження з метою поставити під сумнів релігійні, духовні й моральні цінності.

Уважно прислухатися до духів у кожній нашій дії, думці й слові

Запитуймо себе, якою силою ми будуємо відносини з іншими, служимо їм, працюємо, посвячуємо себе іншим, беремо участь у суспільному житті, проповідуємо Боже Слово. Відповідь на це питання не така вже й очевидна. Запитуймо себе, якою силою ми діємо й говоримо. Під впливом якої сили живемо щодня? Гарно розповідаючи про Ісуса, ми можемо справляти на людей хороше враження, ба більше – можемо привабити людей, і вони можуть піти за тим, що ми їм пропонуємо. Але це не все.

Святий Ігнатій Лойола звертає увагу на те, щоб уважно прислухатися до духів у кожній нашій дії, думці й слові. Доброго духа в наших думках і рішеннях ми пізнаємо за постійністю й вірністю. Тому ми повинні пильнувати хід думок. «Якщо початок, середина та кінець у них цілковито добрі і спрямовані виключно на добро, то це ознака доброго ангела. Та якщо перебіг думок […] провадить у кінці до чогось злого, або відволікає нас, або є не таким добрим, як той, що його душа мала намір здійснити попередньо […], то все це виразно свідчить про те, що такі думки походять від […] ворога нашого поступу і вічного спасення» (Духовні вправи 333).

Якщо в молитві виявляються наші негативні сили, то це для нас велика благодать. Адже так ми пізнаємо себе і відкриваємо те , що в нас вимагає боротьби.

Ісус був подібний до нас у всьому, крім гріха

Уже багато років я проводжу ігнатіянські реколекції в індивідуальному порядку і, як помітив, зазвичай люди, що виконують їх щиро і покірно, відкривають болісний досвід з минулого, про який, як їм здавалося, вони вже давно забули: пережиті образи, падіння, нерідко принизливі й ганебні. Коли вони висловлюють їх, то відчувають полегшення, звільнення і зцілення. Вони виявляють, що їх руйнують не так самі факти з минулого, як затримання їх у собі, плекання і безупинний страх, що вони можуть виявитися і стати джерелом осоромлення.

Злий дух часто лякає нас нашим власним життям і життєвим досвідом, переконуючи, що наша історія є лише смугою страждання, кривди, гріху чи морального бруду.

Євагрій Понтійський звертає увагу, що в пустелі злий дух спокушував Ісуса не до «примітивної» обжерливости, захланности чи марнославства, але до побоювання за власне життя. Він, мабуть, казав Йому: «Їж, врешті-решт, бо після такого довгого посту захворієш і помреш». Викликання і поглиблення страху за життя – це основна зброя злого духа в боротьбі з людиною, істотою вразливою і смертною. Саме звідси походить необхідність безперестанного зіткнення того, що ми думаємо і переживаємо, у діялозі духовного керівництва.

Молитва в зосередженні та тиші, як і спокутування Ісуса в пустелі, є часом випробування. На прикладі власного досвіду Ісус сам учив нас, як слід чинити зі злим духом, коли той наближається зі своїми брехливими намірами і планами. Він був подібний до нас у всьому, крім гріха (див. Євр. 4:15) – а отже, також у боротьбі зі злим духом. Ісус відкриває, що брехливим словам злого, який так вправно цитує Біблію, мусить дати відсіч Словом Божим. У духовній боротьбі важливим є не саме звучання слова, але прихований у ньому дух.

Про суперечку з думками

Мудрість Євагрія Понтійського, як перемагати злого духа, міститься в його творі Заперечник. Кожній спокусі і кожній злій думці – як навчає Монах з Понту – слід протистояти за допомогою Слова Божого.

Ось три приклади:

«Проти думки, яка каже мені, що не вистачить запасів для нас і братів, які до нас приходять: “…Так сказав Господь: Їжте й позоставте! І він поклав перед ними, і вони їли й позоставили, за словом Господнім” (2Цар. 4:43-44)».

«Проти думки, яка вводить мене в тремтіння і страх, що надходять демони і воюють проти мене: “Той, Хто на небесах пробуває посміється, Владика їх висміє! Він тоді в Своїм гніві промовить до них, і настрашить їх Він у Своїм пересерді” (Пс. 2:4-5)».

«Проти гордовитих думок, що погорджують братами, заблуканими через свої помилки: “Браття, як людина й упаде в який прогріх, то ви, духовні, виправляйте такого духом лагідности, сам себе доглядаючи, щоб не спокусився й ти!” (Гал. 6:1)».

«Молитва – це час віднаходження відповідного слова Божого на нечестиве слово спокусника: “Не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із уст Божих” (Мт. 4:4)».

На реколекціях і в молитві вчимося послуговуватися словом Божим і так готуємося до внутрішніх змагань, як воїн вчиться володіти зброєю, готуючись до битви.

Небезпека протистояння Богу, на яку наражається кожен із нас

Коли я молюся з часослова, то нерідко зупиняюся на словах: «Добре мені, що я змучений був, щоб навчитися Твоїх постанов!» (Пс. 119:71). Реколекції, щоденна молитва іноді бувають нелегким часом і навіть болючим. Адже тоді нам доводиться деколи торкатися наших людських меж. Тоді ми відкриваємо нашу неспроможність, часто навіть банальну, та, однак, надокучливу. Часом нам важко витримати під час реколекцій без близьких людей, без інтернету, без увімкненого мобільного, комп’ютера чи інших сучасних гаджетів.

Якщо ми молимося Божим словом щиро і самовіддано, то добре знаємо, без чого нам важко витримати, до чого ми прив’язані, які наші щоденні штучні підпори. Відкриття наших недоліків, того, що не можемо здолати, нас упокорює, та саме завдяки цьому ми пізнаємо себе і вчимося виконувати Божі заповіді. Так ми дізнаємося, які в нас життєві «протези», які використовуємо лише тому, що не довіряємо Богові і не вміємо віддатися Його милосердю.

У молитві Отче наш є сім прохань. Аж три з них стосуються загрози зла: «І прости нам довги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим»; «не введи нас у випробовування»; «але визволи нас від лукавого» (Мт. 6:12,13). Це не випадково. Таким чином Ісус пригадує нам про силу спокуси і про ворога нашої душі, а також про небезпеку протистояти Богу, на яку наражається кожен із нас.

Без числа нагрішив я, Господи, прости мені

Завершімо розважання молитвою приготування до Святого Причастя в Божественній Літургії святого Івана Златоуста:

«Вірую, Господи, і визнаю, що Ти є воістину Христос, Син Бога Живого, що прийшов у світ грішників спасти, з яких перший я. Вечері Твоєї Тайної днесь, Сину Божий, мене причасника прийми, бо ворогам Твоїм тайни не повім і поцілунку не дам Тобі, як Юда, але, як розбійник, сповідаюся Тобі: Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш, у Царстві Твоїм. Пом’яни мене, Владико, коли прийдеш, у Царстві Твоїм. Пом’яни мене, Святий, коли прийдеш, у Царстві Твоїм. Нехай не на суд і не в осудження буде мені Причастя Святих Твоїх Тайн, Господи, але на зцілення душі й тіла. Боже, милостивим будь мені, грішному. Боже, очисти гріхи мої і помилуй мене. Без числа нагрішив я, Господи, прости мені. Амінь».

Попередній запис

15) Тільки проти Тебе я згрішив

Наступний запис

17) Пустеля співчуття