«Спасіння нашому Богові, що сидить на престолі, і Агнцеві!» Одкровення 7:10.
В одну мить ми постали перед Престолом Бога. Від першої хвилини перебування там я зрозумів, що в Небі все з Престолу випливає і до нього плине. Престол пульсує могутністю. Усе з нього виходило, все довкола нього оберталося.
Будівля, в якій знаходився Престол, була такою величезною, що це перевищувало можливості мого сприйняття і розуміння. Це була найвеличніша будівля в Небі. Здавалося, її розміри простягалися на десятки кілометрів у довжину й висоту, де вона завершувалася величезним куполом. На даху були живі фігури, з яких виходило проміння. Ця будівля мала колони, діаметр яких сягав близько 12 метрів.
ДО ПРЕСТОЛУ ВЕЛИ СХОДИ
До трону вели тисячі сходинок, не скажу скільки точно, проте знаю, що кожна така сходинка мала пророче значення.
Коли ми почали підніматися сходами вгору, я побачив, як тисячі, можливо, навіть мільйони людей підходять і відходять від Престолу. Всі славили Бога. Хтось промовив: “Він є таким, яким я його уявляв, а одночасно значно більшим за все, що я про Нього знав». Іще хтось сказав: “Як би мені хотілося повернутися сюди ще раз!” І йому була дана відповідь: “Як настане відповідний час, прийдеш сюди знову”.
Тисячі сходинок угору, а проте кожна має свій зміст і призначення.
Зі мною щось відбулося, і я зміг перебувати в присутності Бога. Чим ближче я наближався до Престолу, тим прекраснішим видавалося все довкола. Ця близькість діяла так, що звичайні, здавалося б, речі викликали захоплення.
Вхід, тобто ворота, трималися на колонах. Їхня кількість також мала пророче значення. Вони були величезними, як і все довкола. Я не міг злічити, скільки їх. З-поміж них виділялися інші колони, які були ще вищими і більшими; вони стояли перед самим входом до Престолу.
Ми несподівано опинилися поміж колонами. Мільйони людей поклонялися перед Божим Престолом, який, незрозумілим чином, був повернутий у всі сторони одночасно. Мені здавалося, що Престол має близько п’ятдесяти кілометрів у висоту. Адже Божий Престол видно з будь-якого куточка Неба.
ПОКЛОНІННЯ БОГОВІ
Постійно здавалося, що Божий Престол знаходиться на великій віддалі, проте навіть тоді ангели були сповнені пошани і трепету. Я також упав ниць перед Богом. Усі мої прагнення звелися до того, щоб любити Бога і славити Його.
Престол був із якогось небесного матеріалу. Кришталево-прозорий, що здавалося, що в ньому знаходиться щось із золота, срібла, дорогоцінного каміння; щось таке, що світилося, переливалося різними барвами і променіло блиском від Престолу. У ньому вигравало світло Слави, немовби рідкий вогонь, що пломенів усередині цього матеріалу. Ціла будівля сяяла промінням цієї Слави.
З моїми очима відбулося щось таке, що я міг споглядати реальність Божу – інакше вона б засліпила мої тілесні очі.
БОГ НА ПРЕСТОЛІ
Спостерігаючи здалека, я не бачив, чи є хтось на Престолі, бо місце було цілковито оповите хмарою слави, яку випромінював Той, хто перебував на ньому. Це був немов всеспопеляючий і всеогортаючий вогонь, яким була Слава самого Бога. У цьому полум’ї Слави перебував Бог.
Цей Вогонь, мабуть, був такої ж природи, як і той, який Мойсей побачив у палаючому кущі. Та що б це не було, воно оточувало й огортало Того, хто сидів на Престолі. Можу лише ствердити, що там був Престол, а на ньому сидів Хтось, кого оточував вогонь; можу ще сказати, що Він дивився на мене.
Я почувався, як піщинка на морському узбережжі. Я хотів сховатися за іншими людьми, адже переді мною був Всемогутній Бог.
Мене огорнув сповнений пошани страх – не переляк, а якась боязнь, викликана перебуванням перед Вседержителем. Неймовірно, втім такий самий страх огортав кожного, хто наближався до Престолу. Витримати це було не просто.
Тисячі людей безперестанку входили і виходили звідти. Мільйони стояли довкола Престолу, поклоняючись Богові. Деякі люди, з невідомої мені причини, стояли прямо. Можливо, вони щойно встали, а може, Бог наказав їм встати. Одначе переважна більшість падала ниць перед Богом, дякуючи Йому за все, що Він для них зробив.
Ніхто з нас не постає перед Богом завдяки особистим заслугам, а виключно завдяки благодаті Христа і Його праведності: “Бо й Христос один раз постраждав був за наші гріхи, щоб привести нас до Бога, Праведний за неправедних” (1Пет. 3:18). Ісус Христос “став нам мудрістю від Бога, праведністю ж, і освяченням, і відкупленням” (1Кор. 1:30).
У тронному залі було сім величезних стовпів, і ще дев’ять стовпів, що були дуже схожими на Бога. Упевнений, що це були дари Святого Духа.
Стовпи стояли по краях залу. Крім цього, там знаходилася величезна площа, що вміщала мільйони людей, які, падаючи ниць, возносили славу Богові. Деякі люди лежали на спині, та всі були звернені в бік Престолу. Сотні тисяч метрів поверхні під ногами була немов викладена бруківкою, оздобленою коштовностями.
У престолу був підніжок. Більше мені не дано було нічого побачити.
ВУГЛИНКИ З БОЖОГО ВІВТАРЯ
Коли ми підійшли ближче до Престолу, я побачив місце, оточене балюстрадою. Воно складалося з трьох рівнів. Людей туди не впускали. Балюстрада була із золота, а може, подібного матеріалу, бо випромінювала Божу Славу. Поруч з балюстрадою стояли ангели.
Довкола стояли палаючі камені. Вони були живими і світилися блакитним і пурпуровим блиском слави – Шекіни. Ці камені були з Божого Престолу і мали десь півметра в діаметрі. Вони були немов вуглинки з Божого Престолу, і на кожному було написано ім’я. На одному з таких каменів я побачив і своє ім’я. Єдине, чого мені тоді хотілося, – поклонятися і славити Бога цілу вічність. Це бажання щораз збільшувалося, ставало все сильнішим, зростало в нескінченність. Це відчуття живе в мені дотепер, тут, на землі, коли я заглиблююсь у молитву, шукаючи зустрічі з Богом. Я боюся його втратити.
СЛАВА БОЖА
Коли я опинився в хмарі слави, я не міг бачити, що робиться довкола. Під час спроб підняти голову щось схиляло її донизу.
Я абсолютно не міг бачити Бога чітко і ясно. Єдине, що можу сказати, це те, що на Престолі була якась Істота.
Повторюю ще раз: мені жодного разу не довелося бачити Бога чітко і виразно. Єдине, що я бачив, були Його стопи. При цьому вони видавалися такими величезними, як увесь материк Америка. Те, що я тепер кажу, – це тільки слова, якими я намагаюся описати те, що неможливо описати.
Біблія твердить: “Так говорить Господь: Небеса – Мій престол, а земля – то підніжок для ніг Моїх” (Іс. 66:1). Тепер мені зрозуміло, як цілий світ може служити підніжжям для Його ніг.
Слава, яка огортала Бога, виходила з Нього самого. Я чув такий звук, немов швидкий потік ріки крутить мільйони жорен.
Потужна хвиля за хвилею… Чудесним способом мені було відкрито, що ці хвилі були відповідями на чиїсь молитви. Так Бог відповідає на наші молитви.
Перед усією красою, яка тут відкрилася мені, була дещо вища сфера. На Престолі перебували якісь Істоти. Вони виходили звідти і поверталися назад як язики полум’я. Довкола пролітали якісь крилаті істоти, повторюючи: “Свят, свят, свят Господь Вседержитель”. Я бачив їх, проте не в змозі зробити детальніший опис. Мені запам’яталося, що кожного разу, коли вони робили коло над Престолом, то споглядали якийсь новий аспект Бога. Бог об’являв Себе їм цілковито і всесторонньо (пор. Іс. 6:1-3; Об. 4:6-8).
З Престолу брали початок чотири ріки. Вони починалися десь у хмарі Слави, омивали палаючі вуглинки з Божого вівтаря, проте не гасили їх; їх неможливо було загасити. Річки витікали з-під Престолу одним потоком, а потім ділилися на чотири. Їх ширина, очевидно, сягала кілометра. Вони протікали крізь ціле Небо і видавалися бездонними. Одна з річок була рікою Милосердя і Благодаті Божої.
Я постійно бачив пам’ятники на честь і подяку Богові за все, що Він учинив. Здалека я бачив Ісуса, який промовляв до інших людей, хоча постійно відчував Його присутність поруч зі собою. На Престолі стояла своєрідна проповідальниця, на якій знаходився Ісус. Він звідти споглянув на мене, від чого мені перехопило подих… Дотепер я не в змозі передати словами це відчуття. Мені, однак, здавалося, що Ісусові було важливо, щоб я Його побачив. Адже все в Небі зорієнтоване на Ісуса, відтак Він хотів, щоб я про це пам’ятав. Я дивився на Нього, а Він лагідно всміхався до мене.
Це – щось неймовірне!
У Біблії сказано не боятися тих, які можуть знищити тіло, натомість боятися Того, хто тіло і душу може вкинути до пекла – тільки Бога, який володіє безмежною і вічною могутністю.
«І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапастити в геєнні» Матвія 10:28.
Тут же перед Престолом стояла чаша, повна Христової Крові.
Блискучі хвилі Слави витікали від Престолу. Надії ж і прагнення всіх людей текли в напрямі Престолу, звідки витікала Божа любов і відповіді на наші молитви.
Я зауважив, що люди, потрапляючи на Небо, не відразу можуть побачити Бога. Інколи вони змушені довго на це чекати. Припускаю, що Божа присутність відкривалася їм лише на короткі миті, щоб приготувати їх до довшого перебування з Богом. Мені здається, що споживання цих надзвичайних плодів і цей надзвичайний запах квітів у Саду допомагають призвичаїтися і згодом витримати присутність самого Бога, щоб людина, поставши перед Божою дійсністю, не розчинилася в ній.
Від Бога виходять хвилі любові. Сам аромат, який там витає, може спричинити втрату свідомості. Адже приємний запах Божої присутності перевищує абсолютно все, що ми до цього зустрічали. Інколи, під час мого земного служіння, я відчував аромат Неба. Отож на землі його теж можна відчути, проте ніколи так інтенсивно, як у Небі.
З хмари Божої слави в мою сторону потягнулося щось таке, як дим. Таким способом я отримав своє помазання.
Я споглядав ангелів, які приносили молитви, а відходячи, ніби втілювали саму Божу сутність як відповідь. Отже, все, зокрема кожна почута молитва, є на Славу Божу і нею спричинена.
Коли надходить час відійти від Престолу, кожен ангел має чітко визначену ціль і завдання. Так само кожна людина має своє, Богом визначене призначення.
НАДЗВИЧАЙНИЙ ДУХОВНИЙ СПОКІЙ
Перед Божим Престолом я перебував досить довго. Несподівано я опинився в цілком іншому місці. Треба було, щоб хтось відвів мене від Престолу, бо сам я б не міг цього зробити. Я був засліплений і розпалений світлом. Я навіть не міг говорити. Проте я був не один такий. Усі, хто відходив від Престолу, перебували в такому стані, віддаючи Богові славу.
Кожен також відчував надзвичайний спокій і духовний мир.
Цей мир абсолютно неможливо описати. Тоді ж ангел промовив до мене: “У тебе зустріч із Господом”.
У цю ж мить я опинився в якомусь парку, простуючи до тераси, яку було видно здалека.