18) Благодать людської кривди

«Аж доки я, Господи, кликати буду, а Ти не почуєш? До тебе я кличу: Насильство! та Ти не спасаєш! Для чого неправість мені Ти показуєш та позираєш на муку? А передо мною грабіж та насильство, і суперечка стається, і носиться сварка. Тому то Закон припиняється, і не виходить до чину назавсіди право, бо несправедливий вигублює праведного, тому правосуддя виходить покривленим» (Ав. 1:2-4).

Хто ж з нас не почувався скривдженим

Хто ж з нас не почувався колись скривдженим тим чи тим чином? Чимало людей у дорослому житті страждають через образливе ставлення до них батьків у дитинстві. Вони почуваються скривдженими батьками, чоловіками, братами, які зловживають алкоголем. А підлітковий вік? Як багато ситуацій у цей важкий період здавалися нам образливими й несправедливими? Нерідко ми вважали, що весь світ повстав проти нас.

А що вже казати про людську любов. Те, що для молодої людини повинно завжди бути найгарнішим спогадом – перше любовне захоплення і закоханість, перші еротичні переживання – часто перетворюється на справжнє жахіття через пережиті приниження, використання, брак пошани.

Для деяких одружених чоловіків і жінок, особливо для останніх, подружній зв’язок – це єдина велика смуга зла, яка характеризується браком розуміння і підтримки, щоденним приниженням і насильством. З кривдою ми стикаємося не тільки вдома, але й у найбільш несподіваних місцях: на роботі, у державних установах, у судах, у Церкві чи просто на вулиці.

А скільки кривди завдають ближнім люди, які жадібно прагнуть влади і багатства в суспільному, політичному, економічному житті? Великі соціяльні й політичні революції, які покликаються на безбожні й злочинні ідеології, використовують маніпуляцію, насилля і експлуатацію. А які наслідки? Мільйони, десятки мільйонів невинних людей були вбиті, переслідувані, кинуті у в’язниці чи нацистські й радянські табори. Хто в змозі виміряти цю людську кривду?

Кривда завжди болить

Деякі люди ледь не щодня те й роблять, що розповідають про пережиті в житті образи: близьким родичам чи людям, яких випадково зустріли. А оскільки черговий раз слухати про чужі кривди неприємно, навколишні стороняться таких людей, а ті трактують це як чергове підтвердження їхніх безперервних образ.

Розповіді про свої кривди всім і всюди – це тільки одне з розв’язань, які ми вибираємо. Інші, для яких усвідомлення пережитої образи надто болюче, вибирають протилежне розв’язання: вони зовсім не хочуть згадувати про пережиті кривди. Тому й виштовхують їх десь у темниці підсвідомости. Якимсь предивним чином вони забувають про пережиту кривду. Для деяких людей дитинство, як і підлітковий вік, вкриті – через тяжкі образи – «білими плямами забуття». Так їхня психіка захищається від дошкульного болю кривди.

Утім, таке забуття буває лише ілюзорним. «Забута» образа ховається в темниці підсвідомости і чинить руйнівний вплив на всю людину. Пережита образа діє в глибших пластах, що іноді виявляється у відчутті ворожости до людей, у постійному почутті загрози, у страхах, а передовсім у розчаруванні й депресії. Поширеність депресійних станів сьогодні, без сумніву, пов’язана з поширеністю образ, яких люди зазнають один від одного в сім’ї, у подружжі, на роботі.

Глибоке переживання кривди можна порівняти з інфекцією грипу. Вилікуваний грип – це не страшна хвороба. А коли його знехтувати і занедбати, то невдовзі він спричинить важкі ускладнення. Різноманітні образи, які ми переживаємо в житті, загалом не такі вже й небезпечні, як нам могло би видаватися. І хоч зазвичай ми болісно реагуємо на них, та, однак, вилікувані, вони не справляють аж такого деструктивного впливу на життя.

Образи, які ми підтримуємо і «плекаємо» у свідомості або ж навпаки, придушуємо і приховуємо, можуть отруювати все: стосунки з Богом, з ближніми, з власним життям. Спроби замаскувати кривди спричиняють те, що ображена людина – непомітно для себе, але очевидно для оточення, – сама перетворюється з жертви в кривдника. Дорослі, які кривдять своїх дітей, це часто особи, які самі були глибоко скривджені в дитячому і підлітковому віці. Адже людської кривди не вдасться приховати, її можна тільки «перестраждати» і прийняти як важливу подію власної історії життя.

У пеклі концтабору вона молилася, щоб не відчувати ненависть

Головною умовою розв’язання проблеми людської кривди є глибоке прагнення подолати її. Польська письменниця, драматург і публіцист Зофія Налковська в оповіданні «Медальйони» про німецький концтабір Аушвіц згадує про жінку, яка в пеклі концтабору молилася, щоб не відчувати ненависти.

Нас опановує почуття кривди тому, що нам не вистачає внутрішньої активности, бажання духовної боротьби, щоб шукати відповідної не лише психологічної допомоги, але й духовної і моральної. Терапевтична допомога не принесе жодного результату, якщо скривджена особа не докладе духовного зусилля, скерованого на внутрішнє зцілення.

Ефективність будь-якої допомоги залежить від особистої участи в процесі подолання почуття кривди: примирення із собою, з Богом, з кривдником. Коли скривджена особа охоче, відкрито й покірно приймає людську допомогу – психотерапевтичну чи душпастирську, – то вона швидко дає плоди внутрішнього зцілення.

Бог, до Якого ми звертаємося безпосередньо з нашим почуттям кривди, відсилає нас до спільноти Церкви. Ця дбайлива материнська любов Церкви приходить до нас у провіщенні Божого Слова, у таїнстві покаяння, у духовному проводі, у Євхаристії. Величезною допомогою може бути також участь у житті спільноти, в якій можна досвідчити взаємну доброзичливість, дбайливість і любов. Однак складність Церкви полягає в тому, що вона розраджує скривджених і допомагає їм через конкретних людей.

Тому кожен, хто в рамках душпастирської діяльности хоче допомагати в будь-який спосіб скривдженим людям, повинен спершу сам розпочати процес зцілення власних ран. Тож, мабуть, справою чи не найбільшої ваги є те, щоб душпастирі, активні парафіяни, люди, які працюють у душпастирських пораднях, катехити протистояли кривді, яку самі пережили, щоб, виконуючи свої обов’язки, не переносили свої образи на людей, яким служать. Особа, яка сама живе почуттям образи, не в змозі буде зрозуміти скривджену людину і не зуміє їй допомогти. Навпаки, її поради та зауваження можуть більше зашкодити, ніж допомогти.

Там, де збільшилася кривда, виливається благодать прощення

Кожну людську образу ми повинні сприймати як завдання, хоч нерідко воно буває важким. Зцілення від почуття образи починається вже тоді, коли скривджений повірить, що його внутрішнє зцілення можливе. Якщо Ісус закликає нас простити нашим винуватцям «до семидесяти раз по семи» (Мт. 18:22), то разом із цим закликом дає нам благодать втілювати його в життя.

Образа, прийнята в єдності з Ісусом і сприйнята як життєвий виклик, перестає бути прокляттям, яке отруює життя, а може стати даром більшого відкриття на Бога і глибшого розуміння людей. Сам скривджений, керований Божою благодаттю, має силу перемінити прокляття кривди на благословення і дар. Біль кривди – завдяки людській праці і силою Божої благодаті – з часом перемінюється на радість прощення і дар співчуття людям скривдженим, відкиненим, страждаючим.

Праця над почуттям образи вимагає зусиль як духовних і релігійних, так і емоційних та психічних. Хоч у процесі внутрішнього зцілення можна виділити духовну і психологічну площину, проте обидві вони так міцно пов’язані між собою, що насправді їх неможливо якось штучно розділити. Емоційність і духовність є складовими частинами людської особи.

Обидві площини взаємно потребують одна одної. Однак і емоційна, і психічна площини повинні підпорядковуватися людському духові. Як неможливо подолати глибоке почуття образи, сягаючи лише психології, так само неможливо його подолати, звертаючись тільки до релігійних слів і жестів, які трактуються в дещо магічний спосіб. Справжня релігійність і духовність нерозривно поєднує світ людських думок і почуттів з відкритістю на Боже Слово і діяння благодаті.

Апостол Павло каже: «…де збільшився гріх, там зарясніла благодать» (Рим. 5:20). Перефразовуючи ці слова, можемо сказати, що там, де збільшилася людська кривда, ще щедріше виливається благодать прощення і примирення. Пережиті образи – завдяки Божій благодаті і людській допомозі – можуть стати особливим місцем чуйности до іншої людини та її страждання.

Радість прощення в житті ображеної людини зовсім не обмежується пробаченням кривдникові. Вона виражається в більшій чуйності до ближніх, особливо до людей, які страждають і перебувають у потребі. Радість прощення – це радість прийняття людей такими, які вони є; це радість слухання їх, розуміння і радість надання їм допомоги, радість співчуття.

Поруч з нами живуть люди, які прагнуть нам допомогти

Величезною допомогою в подоланні власної кривди є переживання солідарности з іншими людьми, які страждають нерідко набагато більше і глибше. Спільність у стражданні з іншими дозволяє дещо відірватися від себе, свого страждання і співчутливо й милосердно поглянути на ближніх, тих, які живуть з нами під одним дахом, і тих, яких Бог ставить на нашому життєвому шляху.

Кожна ображена людина, яку ми зустрічаємо, є для нас спонукою нав’язати з нею взаємини і надати їй якусь допомогу. Звичайна коротка розмова, добре слово, посмішка, простягнута рука, шматок хліба чи євангельський кухоль води можуть переконати багатьох скривджених, що поряд з людьми, які завдали їм страждань, є також інші, які їх поважають і ставляться до них доброзичливо та співчутливо. Зцілення від почуття образи для багатьох з нас розпочинається з усвідомлення, що поруч живуть добрі люди, які прагнуть нас підтримувати і допомагати.

В Його ранах наше здоров’я

Для нас, християн, важливим шляхом до зцілення від почуття образи, є споглядання Ісуса, Який терпляче, покладаючись на волю Отця, зносить образу, приниження, відкинення, безмежне фізичне страждання і хресну смерть. Муки Ісуса – це безмежна несправедливість і кривда, завдана Синові Людському. Сам Він таким чином сприймає невпинне цькування зі сторони фарисеїв і книжників.

Коли після Його слів «каміння схопили юдеї, щоб укаменувати Його», Він сказав їм: «Від Отця показав Я вам добрих учинків багато, за котрий же з тих учинків хочете Мене каменувати?» (Ів. 10:31-32). Таким чином Він засвідчив їм, що завдана Йому кривда явно протиставляється добрим справам, які Він чинить від імени Отця.

Коли Христа схопили в Гетсиманському саду, Він каже з почуттям несправедливого ставлення і жалю: «Немов на розбійника вийшли з мечами та киями, щоб узяти Мене! Я щоденно у храмі сидів і навчав, і Мене не взяли ви» (Мт. 26:55).

Вірні так ревно розважають над муками Ісуса, моляться Хресну дорогу, тому що ці молитви чудово відображають Ісусове розуміння почуття кривди, яке завдає їм так багато болю, страждання і невпинного смутку. Ісус може співчувати тим, які пережили кривду, оскільки сам узяв на Себе всі людські кривди. Пісня про страждання Слуги Ягве, авторства Ісаї, – це пророчий опис кривди, завданої невинному Агнцю, в якій міститься кожна людська кривда.

«Він гноблений був та понижуваний, але уст Своїх не відкривав. Як ягня був проваджений Він на заколення, й як овечка перед стрижіями своїми мовчить, так і Він не відкривав Своїх уст…. […] Та зволив Господь, щоб побити Його, щоб муки завдано Йому. Якщо ж душу Свою покладе Він як жертву за гріх, то побачить насіння, і житиме довгії дні, і замір Господній рукою Його буде мати поводження!» (Іс. 53:7,10).

Попередній запис

17) Пустеля співчуття

Наступний запис

19) Про боротьбу з демонами під час молитви