«І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапастити в геєнні» Матвія 10:28.
“Ходімо, Отець Мій хоче, щоб ти побачив ще одне місце”, – сказав Ісус. Після цих слів я несподівано відчув страх і вже небажання кудись іти. Ісус подивився на мене і сказав: “У Небі не може бути непослух”. Отож я відразу відчув готовність до мандрівки. Я знав, що завдяки тому, що Ісус поруч, мені нічого не загрожує.
Ісус підніс мене, немов малу дитину. Його тіло було твердим, як сталь. Мене підняли всемогутні руки наймогутнішої Істоти!
За мить ми опинилися посеред огидного смороду, запах якого був подібний на запах мертвечини. Я заховав обличчя в шати Господа.
“Ти не захочеш цього бачити”, – сказав Ісус. Я ж, перебуваючи під сильним враженням, ухопився обома руками за руки Ісуса. Ми спустилися на якусь рівнину й опинилися перед брамою тотального знищення.
Тут я відразу зрозумів, що пекло є точною протилежністю всього того, чим є Небо. Ворота тут були такого ж розміру, як ворота в Небо, проте зроблені з чорного матеріалу. Пригадую, що всередину нього вели сходи. Зусібіч можна було бачити огидні сотворіння, які за розмірами були, як ангели в Небі. Важко собі навіть уявити, якими бридкими були ці чудовиська. Коли ж вони побачили Господа, то завили від болю. У пеклі не було дітей.
Ісус доручив мені розповісти людям на землі про те, що я бачив. “Я хочу, щоб ти розповів людям про це місце і застеріг, що якщо вони не омиються Моєю Кров’ю, якщо не народяться згори, то потраплять у нього на цілу вічність”.
Через те, що Ісус був близько, всюди довкола вили і кричали демони. Вони не могли терпіти Його присутність. Як тільки Він потрапляв їм на очі, вони відразу з криком кидалися врозтіч.
Люди, які були там, благали Ісуса забрати їх звідти, проте Ісус не чув їх, бо вони самі прирекли себе на ці муки. Їхній суд уже відбувся (пор. Євр. 9:27).
Неможливо описати всього, що я там побачив, адже саме перебування там зумовлювало те, що я почував себе дуже хворою людиною. Я хотів би це забути. Натомість тепер можу лише сказати, що це місце вразило мене до глибини душі.
Після смерті людина має щось на кшталт духовного тіла. Воно є подібним до матеріального, яким людина володіла упродовж свого земного життя. Після смерті вона стає духовною істотою, проте в змозі сприймати чуттєві враження.
У пеклі я бачив людей, які виглядали, як напіврозкладені скелети, з яких звисали гнилі шматки плоті. Довкола було повно личинок і хробаків, а через сморід взагалі було неможливо дихати. Людей пожирали величезні змії, перетравлювали частини їхнього тіла. Потім люди знаходили шматки своїх тіл і все розпочиналося знову.
Я бачив, як людей роздирали демони. Частини їхніх тіл валялися між камінням та звисали зі скель. Демони ж хапали людей та передавали їх у руки один одного. Після екзекуції тіло набувало попереднього вигляду – і все починалося спочатку.
Якась молода дівчина мала в роті розжарене вугілля, а демони насміхалися з неї, кажучи: “Невже ти думала, що цим ти чогось досягнеш?”
Там також були групи людей, які перебували в тісних клітках, що періодично занурювалися в палаючі озера. Їхні тіла ніколи не згорали, а виглядали, як скелети.
Демони лили на людей рідкий вогонь. Для цього там стояли заглибини, сповнені рідкого вогню.
Людей мучила якась недуга, схожа на рак – з усіма його болями та стражданнями, – і вони мали мучитися так вічно.
В одного чоловіка гнила рука. Мабуть, так тривало вже декілька століть. Періодично стан руки повертався до норми тільки для того, щоб знову почати гнити.
Ще один мав відірвану частину голови, немовби внаслідок поранення на війні. Він постійно шукав її другу половину.
Я бачив озеро вогню і людей, занурених у нього. Найбільша мука, яку тільки можна собі уявити на землі, тут помножувалася в мільйони разів.
У пеклі існують різні рівні покарання. Люди, які потерпають найбільше, – це ті, хто мав найбільші знання, і хто, незважаючи на це, не робив того, що мав робити. Тут я згадав про таких людей як Гітлер, і про Божу справедливість…
У пеклі я бачив велику прірву, на дні якої перебували демони, скуті ланцюгами. Коли вони побачили Ісуса, то завили гучним криком: “Ми прийдемо і схопимо Тебе”. Проте Ісус спокійно відповів на це: “Ні, не прийдете, бо не зможете”.
Тоді я почав благати Господа і казати, що більше не хочу нічого тут оглядати.
У пеклі також були порожні долини, порожні до визначеного часу, бо здавалося, що вони готові були вмістити цілі народи.
Усюди панувала темінь, було повно плазунів та демонів. Демони ж завдавали людям більшого болю, ніж переживали самі.
«І вийдуть вони та й побачать ті трупи людей, що відпали від Мене, бо їхня черва не помре й не погасне огонь їхній, і стануть вони за гидоту для кожного тіла!» Ісая 66:24.
Тоді я побачив місце, призначене для диявола та його ангелів. Довкола його голови впродовж тисяч років палатиме вогонь. Озеро вогню мало затоки, які були ще глибшими і ще страшнішими.
“Сину, ти виконав те, що хотів Бог”, – промовив Ісус. Тоді ми вмить знову опинилися в Небі на дорозі.
“Кому я маю про це все розповісти?” – запитав я.
“Розкажи людям про місце, яке зветься Небом, а також про те інше місце, місце відлучення”.
Ісус поклав Свої руки мені на голову, підняв моє обличчя так, що я міг дивитися просто Йому в очі, і сказав: “Ніколи не забувай, як сильно Я тебе люблю і скільки всього Я для тебе зробив. Ніколи не забувай про те, як сильно Я люблю тих, до кого ти повертаєшся, не забувай про ті місця, які Я для них приготував, не забувай, як сильно Я люблю їх”.