2 ДЕ СКАРБ ТВІЙ, ТАМ І СЕРЦЕ ТВОЄ

Брак віри спонукає шукати опори не в Господі, а в різноманітних речах цього світу. Нашим скарбом та опорою легко стає кожна річ, справа або ідея, якій віддаємо своє серце.

Культ золотого тельця

Божком, якому поклоняємося, водночас і опорою, може стати буквально все: будинок, про який піклуємося як про улюблену особу, постійне прикрашання помешкання, власна фірма або школа, якою керуємо з великим ентузіязмом, будь-яке місце праці тощо, яке розцінюємо так, немов для нього варто жити і згоріти, навіть померти.

Ісус сказав: “Бо де скарб твій, там буде й серце твоє!” (Мт. 6:21). Ці слова однозначно окреслюють ставлення людини до того, чим вона володіє. Якщо будь-яка річ або справа так поглинає нашу увагу, що заступає Бога і Його волю, якщо стає опорою і метою сама в собі (бо пов’язуємо з нею свої плани і мрії), тоді матеріяльній речі, що є “чимось”, а не “кимсь”, віддаємо своє серце.

Коли ізраїльтяни не могли дочекатися повернення Мойсея, котрий розмовляв із Богом на горі Сінай, вони відлили з металу статую божка і віддавали йому шану. Поклоняючись золотому тільцю, віддавали свої серця непотрібному предмету – витворові їхніх рук.

Чи в нашому житті не спостерігаємо проявів подібного “культу”? Чи немає в ньому ідеї, справ і речі, для яких ми готові не тільки жити, а й померти?

Для чого служать речі цього світу

Наш Небесний Отець створив світ, щоби ми його використовували для більшої Його прослави. Він прагне, щоби речі цього світу слугували для нашого освячення, щоби ми тримали щодо них певну дистанцію, не спиралися на них, а трактували як знаряддя вторинне, а не первинне.

Зі всього маємо користати відповідним чином, тобто згідно з Божим задумом. Будинок, фахова праця, навіть наша заанґажованість справами Церкви, благородні плани й апостольські наміри – це завжди тільки засоби, які дає нам Господь, щоби опертися на Нього і глибше з Ним поєднатися.

Якщо серце людини є коло Бога і поєднується з Його волею, тоді засоби, що слугують для поєднання з Господом, трактовані відповідним чином, тобто об’єктивно. Инакше може трапитися так, що речі починаємо розуміти як особи, а особи – як речі. Якщо опорою, що нас поневолює, є будинок або праця, часто людей трактуємо як знаряддя, як засіб для реалізації поставленої нами мети. Це глибоко суперечить Євангелію, бо людина, за яку помер Христос, завжди гідна пошани як святиня Бога. Ісус казав: “Що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили” (Мт. 25:40).

Божий опір ідолопоклонству

Яким чином ми могли би поєднатися з нашим Богом, коли служимо мамоні? Умістилище душі, переповнене речами і справами, не може прийняти Божого Гостя. Начебто ми запросили когось до кімнати, двері якої заставлені силою-силенною меблів, і дивувалися, чому запрошений не заходить.

Святе Письмо говорить, що наш Бог є Богом заздрісним (Вих. 20:5; Втор. 5:9). Емоційно захоплюючись речами цього світу, спираючись на них і роблячи з них божків, ми допускаємо перелюб. Наш Господь заздрісний щодо серця людини, раніше чи пізніше чинить цьому опір. Тоді Він може вдарити в нашого божка, як колись руками Мойсея вдарив у золотого тельця і знищив його. Будинок, що став для нас божком, можемо втратити; те ж може трапитися із дорогою нашому серцю працею, навіть із поглинаючими нас справами Церкви.

Наші серця створені для Бога, і тільки для Нього. Чи варто віддавати серце речі, яка є виключно засобом: сьогодні є, а завтра може припинити своє існування? Чи не краще використати її для зростання Божої слави і для поєднання з Господом?

Найкраще було би робити це все з повною віддачею, якої від нас очікує Ісус, і водночас так, ніби вже завтра все від нас заберуть. А коли це станеться, залишити кожну річ так, як Він Собі бажає, і більше про неї не турбуватися.

У Господньому винограднику

Дивлячись на світ очима віри, можна помітити, що вона єдиний великий Господній виноградник, ми ж – робітники, котрим Бог сам у ньому дає роботу; що це від Господа отримуємо як працю, так і відповідну плату за її виконання.

У нашій роботі ми повинні передусім старатися, щоби вона подобалася Богові, а не людям, і щоби була нашою відповіддю на пов’язаний із нами Божий задум. Маємо виконувати наші завдання згідно з намірами Господаря винограднику, і тоді вони будуть нас освячувати, стануть шляхом для поєднання зі Спасителем.

Працюючи задля виконання Божої волі, можемо отримувати схвалення оточення або натрапити на критику чи нерозуміння. Навіть втрата праці не повинна для нас мати великого значення. Адже це не люди дають нам роботу, а Бог, і Він може забрати її будь-якої миті, як і будь-якої миті може забрати в нас життя. Брак роботи і безрезультатний її пошук також нас освячуватиме, якщо побачимо в цьому досвідченні присутність Господа, котрий панує над усім.

Без шукання Божої волі праця здатна нас знищувати зсередини, спрямовуючи особливим чином на “мати” коштом нашого “бути” для Христа. Тому, коли вона займає багато часу, а заробітки вищі від потреб, важливо, щоби ми запитували про Божу волю. А може, Бог не хоче, щоб ми так надмірно захоплювалися.

Стаючи в правді перед Богом, добре було б відверто сказати, що часто працюємо з думкою заслужити людське визнання. Саме тому в нашому житті так багато стресів, напруги і страхів. Адже шукати опори в місці нашої праці – це покладати надії на те, що кожної миті може перестати існувати. Водночас про цілий світ можна сказати згідно з Об’явленням, що його образ проминає (1Кор. 7:31).

Відпочиваючи з Господом

Не тільки час праці, а й час відпочинку даний нам для того, щоб ми постійно поглиблювали свій зв’язок із Богом і знаходили в Ньому опору. Якщо будемо бачити Господа і шукати Його волю у всьому, чим Він нас обдаровує, тоді час відпочинку також буде зміцнювати нашу віру в Його Присутність, наповнену любов’ю.

Коли проводимо час перед телевізором, дуже рідко думаємо про присутність Бога, пов’язану саме з цим даром. Адже це Господь позволив сконструювати прилади такого типу і дозволяє користуватися ними, незважаючи на те, що вони дуже часто використовуються зі злими намірами. Він очікує, що і ці дари схилятимуть нас до виходу назустріч Його волі. Коли те, що бачимо в кіно, театрі або по телевізору, висвітлює людський гріх і вказує (хоча б опосередковано) на зло, що коїться у світі, чи Господь не закликає нас благати про Його милосердя для світу? Адже Він, промовляючи до людей через засоби інформації чи твори мистецтва, очікує, що спонукатиме нас до більш глибокої рефлексії.

Чи наш спосіб використання вільного часу не пов’язаний із певною загубленістю і замкненістю на Божу волю? А це зумовлює нашу байдужість до психічних і духовних потреб наших ближніх. Ідеться насамперед про те, щоб у вільний час ми також шукали Божого послання, яке приходить через спостережені образи ситуацій, і ділилися з иншими заповітом волі Господа, котрий міститься в них. Цей Божий заповіт повинен ставати опорою для нас і для наших ближніх. Таке спільне проведення часу дає нам змогу не тільки поглиблювати людські стосунки, а й – що найважливіше – відкривати дорогу до Бога.

Під час праці та відпочинку, у справах, присвячених Церкві, та в инших речах ідеться тільки про одне – враховується тільки Бог і ти[1], що Його вибираєш і прямуєш до поєднання з Ним. Усі речі цього світу уділено тобі через Нього задля того, щоби користувався ними на своїй дорозі до святости – до перетворюючого поєднання з Тим, котрий полюбив тебе безмежно.


[1] “Живи так, ніби тут не було нікого, тільки Бог і ти, щоби будь-яка людська річ не затримала твого серця” (Св. Іван від Хреста. Поради і вказівки, II, 65).

Попередній запис

Для власної слави

Наступний запис

3 МІРАЖІ БАГАТСТВА