Під час дозрівання в житті молодої людини міняються хвилини оптимістичного надхнення з хвилинами, повними меланхолії і песимізму. Саме тоді зроджуються думки про сенс життя. Якщо душа наповнена меланхолією і песимізмом, молода людина не бачить сенсу життя, і її буття видається їй беззмістовним.
Те, що я сказав про молодих людей, стосується і старших, в яких, однак, ці думки не мають такої інтенсивности, бо їх перекриває журба звичайного дня. Але шукання відповіді на запитання про сенс життя живе в кожній людині.
Якщо не знаходимо відповіді на це питання, мусимо шукати помилку або хибу у своєму житті. Якщо зазвучать у мелодії фальшиві тони, ціла музична композиція втрачає свою красу. Якщо роздумування про сенс життя приводить нас до якихось песимістичних висновків, потрібно перевірити, які акорди нашого життя звучать фальшиво.
Перший акорд у симфонії життя людини – це спроможність шанувати своє життя, не бажати собі смерти. Хто нехтує життям – своїм або життям іншого – нехтує Богом, Подателем життя.
Другий акорд – це спроможність пізнавати, якась цікавість разом з радістю пізнання дотепер непізнаного, радість з об’явлень у фізичному і духовному світі.
Третій акорд – це спроможність любити. Це найсильніша складова життя, якою уподібнюємося до Бога. Хто нехтує любов’ю, отруює своє існування і таким чином віддаляється від Бога. Якщо хоч один звук у цьому акорді звучить фальшиво, людина втрачає ясну уяву про сенс свого життя.
* * *
Є, однак, випадки, коли акорд звучить чисто, без фальшу, коли ясно розуміємо сенс життя, але, дивлячись на духовну загибель цього світу, нас покидає надія. Та навіть тоді не маємо права нарікати на безглуздість свого буття. Не знаємо Божих планів, не знаємо Божої тактики. Маймо, однак, довір’я і зробім те, що в наших силах. Решту лишім – у великій надії – Богові.
Гарно нас підбадьорює оце філософське оповідання-призадума.
В одній місцині настала страшна посуха. Трава спочатку пожовкла, а потім висохла. Померли слабкі дерева. З неба не впала жодна крапля дощу, і світанок не освіжав землі животворящою росою.
Тисячі малих і великих тварин вимирало. Мало що ще доживало. Посуха поглинала усе.
І так з дня на день. Навіть і старі дерева, які своїми коренями сягали глибоких підземних течій землі, втрачали листки. Усі криниці і джерела висохли. Подібно – потоки і ріки.
Лише мала квіточка ще жила, бо їй одне джерело ще давало декілька краплин води. Та джерело зневірялося: “Все вже сухе, вмирає. А я нічим не можу зарадити. Який сенс мають мої дві краплі води?”
Поблизу стояло старе і могутнє дерево. Зачуло його нарікання і перед тим, як померти, сказало до джерела: “Ніхто від тебе не сподівається, що даш життя цілій пустині. Твоє завдання – удержати при житті цю квіточку. Нічого більше”.
Знаємо, що наше життя має велике значення. Цього значення йому надав Бог, коли покликав нас до життя. Отже, намагаймося його усвідомити. Не обов’язково мусимо сповняти завдання, які є великі в очах світу. Кожен з нас покликаний до діл, які видаються малими, але в очах Божих набувають величезної цінности. Амінь.