(Прочитайте, будь ласка, Буття 25:19-34; 37:1-11)
Іноді Бог дає невиправдану мрію ще більш невиправданому мрійнику. Йосип отримав мрію, яка здійснилася всупереч стільком труднощам і бідам, що будь-хто з нас прийшов би у відчай.
Дивлячись на його сім’ю, ніхто й не здогадався б, що Йосипові призначено стати великим. Як не старайся, ми не змогли б знайти жодної причини вважати, що з настільки проблемної родини може вийти людина калібру Йосипа. Над його родом тяжіло прокляття розбитих стосунків, ненависті, зради та вбивств. Навіть за сучасними стандартами Йосипова родина була справжньою катастрофою.
Переглядаючи сьогодні полиці книжкових магазинів, я був вражений кількістю видань, присвячених сім’ї. Деякі з книжок розповідали про те, як виховувати дітей за відсутності одного з батьків. Зустрічалися розділи про подолання почуття відторгнення та ворожості з боку братів і сестер у змішаній сім’ї, а також про вакуум, викликаний відсутністю батька.
Усе це було знайоме Йосипові. Так чи інакше, подібні проблеми мали місце в його великій родині чотири тисячі років тому. Часи відтоді, можливо, і змінилися, але людська природа за своєю суттю залишилася такою самою.
Щоб краще зрозуміти коріння Йосипа, треба коротко розглянути історію його родини. Ми побачимо, як гріхи батьків повторювалися в житті дітей. Але, що важливіше, ми отримаємо підбадьорення, виявивши, що діти можуть піднятися вище від негативного впливу своєї сім’ї.
Коріння Йосипа перебувало в сухому ґрунті емоційної та духовної пустелі. У нього не було гідних прикладів для наслідування та жодної можливості бачити, як чоловік має жити для Бога. Проте він піднісся над своєю сім’єю та обставинами, довівши, що шляхетна людина може з’явитися навіть із хибного роду. Всупереч природному закону Бог виростив на сухому дереві плодоносну гілку.
Отже, яким було коріння Йосипа?
Недолугий батько
Оскільки батько відіграє величезну роль у житті дитини – як позитивну, так і негативну, – треба з’ясувати історію Йосипового батька, Якова. Пророцтво про його народження мало неймовірні наслідки.
Ісак, дідусь Йосипа, одружився з прекрасною жінкою Ревекою, донькою Лавана, який жив у Харані. Подружжя, поза всяким сумнівом, раділо, що Бог дарував їм двійню. Однак коли діти почали боротися в утробі Ревеки, вона отримала одкровення від Бога: «Два племена в утробі твоїй, і два народи з твого нутра будуть виділені, і стане сильніший народ від народу, і старший молодшому буде служити» (Буття 25:23).
Одним із цих двійнят став Яків (батько Йосипа), який народився на декілька секунд пізніше за свого брата Ісава. Він з’явився на світ, схопивши брата за п’яту, що вочевидь символізувало його майбутню підступність і контроль молодшого над старшим.
У цій родині від початку спостерігався фаворитизм. З двох синів Ісак більше любив Ісава, бо той був мисливцем, Ревека ж любила Якова. Згодом це призвело до розколу в родині.
Яків був ошуканцем з юних років. І не дивно. Саме ім’я «Яків» означає «той, хто перемагає», а також «той, хто ошукує». Спершу він шахрайським шляхом позбавив свого брата первородства. Одного разу, повернувшись із поля, Ісав сказав Якову: «Нагодуй мене отим червоним, червоним отим, бо змучений я» (вірш 30). Знаючи, що в брата слабка сила волі, Яків побачив у цьому можливість для власної вигоди. Він поставив ультиматум: «Продай же нині мені своє перворідство».
Ісав, як людина тілесна, що бажає поїсти саме тоді, коли голодний, погодився. Він з клятвою передав своє первородство братові, й угоду було завершено. Відтепер особливе благословення, призначене для старшого (включно з більшою частиною спадщини), Ісаву вже не належало (вірші 27-34).
Але на шляху Якова до отримання статусу первістка залишалася ще одна перешкода. Він хотів зробити так, щоб його літній батько Ісак дав своє особливе благословення і ні в кого більше не виникало запитань щодо права на спадщину. У той момент старий, імовірно, не знав про угоду, укладену особисто між братами.
Одного разу Ісак, який вже майже осліп, попросив Ісава сходити на полювання та приготувати його улюблену страву. Потім батько, який не підозрював про змову синів, планував благословити свого первістка Ісава.
Ревека, підслухавши цю розмову, одразу ж склала план, як обхитрити свого чоловіка, щоб той віддав благословення любому її серцю Якову. Поки Ісава не було вдома, вона приготувала Ісаку улюблену страву, а потім сказала Якову нахилитися до старого, прикинувшись Ісавом. Хоча Ісак спочатку сумнівався в тому, що його руки дійсно обмацують Ісава, але він все ж таки виголосив благословення.
Невдовзі після цього з полювання повернувся Ісав. Почувши, що вчинив його брат, він розлютився. Незважаючи на укладену раніше угоду, він хотів, аби благословення Якова було анульовано. Ісак зрозумів, що його обхитрили, і теж розсердився, але, вже віддавши благословення первістка Якову, не міг його скасувати. Ісав отримав лише менше благословення (Буття 27:30-41).
Образа розділила братів. Яків полишив дім майже на двадцять років, щоб працювати на свого дядька Лавана. Після повернення він примирився зі своїм озлобленим братом, хоча їхні стосунки вже ніколи не були близькими.
Яків не тільки позбавив первородства брата, а й обдурив свого дядька, коли вони разом вирощували овець та кіз. Взагалі вони обидва були шахраями, і кілька розділів Біблії присвячені історії про те, як вони намагалися переграти один одного у своїх підступних бізнес-схемах (Буття 28-31).
Крім того, Яків був упертим. Бог намагався дати йому безліч уроків, але він вчився повільно. Двадцять років потому Яків полишив Лавана та повернувся додому. Це змусило його виплатити компенсацію за образу, завдану Ісаву. Дорогою додому Яків боровся з ангелом Господнім – і переміг (32:24-32). Однак покора Богові, символом якої стала зміна імені з «Яків» на «Ізраїль», що означає «той, хто боровся з Богом», залишалася епізодичною. Хоча Яків любив Бога, у нього не було звички відшкодовувати збитки, завдані минулими гріхами. Він не був зразковим послідовником Яхве.
Які ж риси Яків переніс у свій шлюб та сімейні стосунки? Він був пасивним батьком і по суті не відігравав значної виховної ролі в житті своїх дітей. Наприклад, його старший син Рувим вчинив інцест, вступивши у зв’язок з Білгою, однією з наложниць Якова. Все, що нам відомо про реакцію останнього: «І почув Ізраїль» (35:22). Це типова поведінка пасивного батька. Він просто проігнорував те, що сталося.
Ніщо не могло розлютити Якова настільки, щоб він почав діяти. Його дочку Діну зґвалтував Сихем – син язичника-ханаанця на ім’я Емор. Яків не зробив нічого, щоб притягнути кривдника до відповіді або підтримати доньку в той момент, коли вона цього відчайдушно потребувала. Сихем, незважаючи на свою гріховну поведінку, насправді хотів одружитися з Діною і зробив кроки до того, щоб отримати схвалення Якова. Але той діяв нерішуче, і тому єдиноутробні брати Діни (двоє синів Якова) ошукали чоловіків міста Сихема, сказавши їм, що з ізраїльтянками можна одружуватися лише тоді, коли вони пройдуть обряд обрізання. Ті погодилися на поставлену умову, і, поки вони відновлювалися після болісної процедури, двоє синів Якова – Симеон та Левій – напали на місто та винищили всіх чоловіків! Потім це місто було розграбоване, а дружини та діти взяті в полон (34:1-31).
Такі страшні заходи з відновлення справедливості не викликали в Якова занепокоєння, і він нічого не сказав синам про їхні злодіяння. Як більшість пасивних батьків, його турбувала тільки власна репутація: «Ви зробили мене нещасливим, бо зробили мене зненавидженим у мешканців цього краю… Ми люди нечисленні, а вони зберуться на мене, та й поб’ють мене, і буду знищений я та мій дім» (вірш 30). Тільки уявіть: навколо нього коїлося стільки зла, а він думав лише про свою особисту репутацію та безпеку!
Насамкінець, Яків грав в улюбленців. Він не приховував, що любить Рахіль більше, ніж Лію, а Йосипа – первістка Рахілі – більше, ніж інших своїх синів. Яків, звісно ж, не мав змоги простудіювати сучасну літературу на тему «рівної та безумовної любові». Однак здоровий глузд мав підказати йому, що очевидний фаворитизм обов’язково розпалить ворожнечу між дітьми. Хоча є декілька причин, через які Яків особливо виокремлював Йосипа, факт залишається фактом: у пасивних батьків улюбленцем завжди стає та дитина, яка завдає найменше клопоту.
Історія Якова наочно показує, що гріхи батьків часто виявляються в наступному поколінні. Він практикував фаворитизм так само, як і його батьки. Замість того, щоб винести уроки з їхніх помилок, Яків припустився того ж самого прорахунку: «А Ізраїль любив Йосипа над усіх синів своїх» (37:3).
На щастя, із загального правила, яке говорить, що діти переймають гріхи батьків, існують винятки. Діти батьків-алкоголіків нерідко самі стають алкоголіками, але не завжди. Іноді той самий гріх проявляється лише в одному з дітей, а в інших випадках хибний цикл розривається прямим втручанням Бога в життя тих, хто прийняв спасіння. Але здебільшого діти повторюють гріхи батьків, якщо тільки не приймуть усвідомлене рішення чинити інакше. Йосип, як ми побачимо пізніше, не успадкував вад свого батька. Вода не може піднятися вище джерела, з якого тече, але дітям це іноді вдається. Діти із сильним характером подекуди зустрічаються в сім’ях, де цього найменше очікуєш.
Хоча Яків подавав поганий приклад для наслідування, Йосип не пішов його стопами. Батько та син любили один одного, але відрізнялися рисами характеру. Це нагадує нам про те, що на життя дитини впливають не лише батьки. На щастя, у житті деяких дітей вплив їхнього небесного Отця переважує вплив батька земного.