У наш час багато що робиться швидко: швидкі ремонти, швидке приготування їжі та миттєве відтворення запису. Нас не задовольняє відповідь «Завтра»; ми все хочемо сьогодні, зараз же. В одному ресторані я бачив табличку з написом: «Господи, благослови швидкорозчинну каву, трихвилинну вівсянку та миттєві вафлі. В ім’я поспіху, амінь!» Зустрічаючись із серйозними труднощами, більшість людей прагне миттєвого вирішення проблеми. А його, як правило, не існує. Тому не сподівайтеся, що за одну хвилину зможете дати гарну пораду, яка допоможе вирішити всі проблеми. Душеопікунство потребує часу й зусиль.
Напевно, людина, яка звернулася до вас за допомогою, стоїть на роздоріжжі. Наслідки прийнятого нею рішення можуть суттєво вплинути на її майбутнє. І хоча вам нічого хвилюватися за юридичну сторону справи (якщо, звичайно, ви не займаєтеся психотерапією на професійному рівні та не берете за це плати), ви все ж несете певну міру відповідальності за майбутнє цієї людини.
Щойно ви говорите: «Я вважаю, що тобі слід…», як стаєте потенційним каталізатором серйозних змін у житті друга. Давати поради – справа серйозна. Ваше слово може допомогти другові зберегти шлюб; може підвести когось до початку нової кар’єри; навіть вирішити питання життя та смерті для того, хто загубився на життєвому шляху.
У попередньому розділі я вказував, що ми несемо відповідальність один за одного перед Богом; ми одна родина в Христі, тож нам слід допомагати, спрямовувати, підбадьорювати один одного. Ісус сказав Своїм учням, що після Його повернення на Небеса вони продовжуватимуть Його роботу і вчинять діла навіть більші, ніж ті, які чинив Він. Ці слова, певно, налякали учнів; однак, вони правдиві.
Сьогодні Ісусове служіння зцілення, відновлення та допомоги звершується через нас, Його народ, Його тіло. Усвідомлення цього має не просто спонукати нас краще підготуватися для допомоги іншим, але й викликати в нас бажання жертвувати й ризикувати заради інших.
Допомога людям потребує часу
Уявіть собі, що у вас на подвір’ї, поруч з клумбою стоять порожні пляшки з-під лимонаду. Ви поливаєте квіти, і час від часу вода з шланга потрапляє в отвори пляшок. У кожній пляшці буде мізерна кількість води. Небагато, але щось є. І навпаки, уявіть що ви борете відро води і наповнюєте кожну пляшку окремо через лійку. Це набагато довше, ніж просто поливати зі шланга, чи не так? Проте і результат зовсім інший. Така ж різниця між проповіддю пастора чи Біблійним заняттям, розрахованими на велику кількість людей, та розмовою з другом сам-на-сам.
У тенісі, коли вам на поле подали м’яч, ви самі вирішуєте, як діяти. Можна ударити зліва, а можна – справа, вдарити якнайсильніше, або ж легенько понад сіткою. Але не можна, склавши руки, чекати, доки хтось допоможе; якщо м’яч вже потрапив на ваше поле, ви повинні діяти.
Коли хтось звертається до вас із питанням «Що, на твою думку, слід робити?», м’яч на вашому полі. Якщо ви справді хочете допомогти, то слід бути готовим пожертвувати часом та докласти зусиль, увійти в життя цієї людини. Не можна скласти руки й чекати, доки пресвітер чи хто інший допоможе замість вас. Можна, звичайно, проігнорувати запитання і не відповісти на нього. Проте людина ніколи не запитала б вас, якби справді не потребувала вашої допомоги. Припустимо, що вона вже почала діяти відповідно зі своїм баченням. Не давши відповіді, ви сприяєте зміцненню її позиції. Не пропонуючи ніякої альтернативи, ви дозволяєте людині припустити, що ви згодні з нею. А це може бути небезпечно.
Якось до мене прийшов один пастор і почав виливати душу. Я слухав. Я не погоджувався з ним і його оцінкою ситуації, але не сказав про це, бо сподівався, що ми поговоримо про це іншим разом. Пізніше мені зателефонував один з дияконів тієї церкви. Він був дуже незадоволений тим, що я підтримав пастора.
«Почекайте! – заперечив я. – Хто сказав, що я згоден з ним?»
«Пастор!»
Моя помилка полягала в тому, що, вислухавши, я нічого не відповів. А пресвітер зрозумів це, як мовчазну згоду.
Відмовляючись допомогти, ви можете нашкодити ще більше. Якщо у вас немає для цього часу, або ви вважаєте, що хтось інший зробив би це краще (у деяких випадках це найкраще рішення), бо ви не вважаєте себе досить компетентним, все ж треба щось зробити, щоб перекинути м’яч на інше поле. Не можна просто піти, залишивши м’яч.
Часто треба просто поговорити годинку-другу про ситуацію, що склалася, за чашкою кави. Протягом цього часу ви можете підсилити в людині голос совісті, і таким чином допомогти їй прийняти правильне рішення. Наприклад, у попередньому розділі я розповідав про Марію, молоду жінку, яку запросили поїхати на конференцію до іншого міста. Так от, після розмови з подругою, вона знайшла сміливість, щоб повернутися й сказати: «Я забронювала дві кімнати. Я зможу краще працювати на компанію, якщо не відчуватиму психологічного тиску!»
Хоча нерідко однієї чашки кави буває не досить для вирішення проблеми. Якщо ваш розклад не дозволяє вам виділити більше часу, вам треба сказати щось на зразок цього: «Послухай друже, я не байдужий до тебе і відчуваю, що це дуже важливо для тебе, але, щоб знайти вихід з цієї ситуації, потрібен час. Мене не буде в місті на вихідних протягом трьох наступних тижнів, а я вважаю, що твоє питання надто важливе і вимагає скорішого вирішення. Чому б тобі не поговорити з (тим, кого ви порекомендуєте)?» Таким чином ви відіб’єте м’яч зі свого поля.
Проте в більшості випадків ми недооцінюємо себе і свої можливості допомагати іншим, і я переконаний, що у вас набагато більше шансів справляти позитивний вплив на життя інших людей, ніж ви думаєте. Я сподіваюся, що ця книга допоможе вам знайти нові душеопікунські методи та підходи.