Людина, народжена згори, прагнутиме спілкуватися з іншими віруючими, тобто зустрічатися з ними[1], щоб разом читати й досліджувати Біблію[2], молитися[3] і славити[4] Свого Господа і Спасителя. Як немовля потребує материнського молока, так само і народжена згори людина потребуватиме читання Біблії – Слова Божого, щоб більше дізнаватися про Бога й духовно зростати[5]. Зібрання, де віруючі спілкуються і наставляють одне одного, необхідні всім дітям Божим для зміцнення у вірі[6].
Спільнота людей, які відгукнулися на заклик Христа відокремитися від цього грішного світу і присвятити себе Господу, називається церквою[7]. Церква виникла в день П’ятдесятниці, незабаром після вознесіння Ісуса на небеса. Вона існує й тепер і існуватиме до кінця часів. Ісус сказав: «…побудую Я Церкву Свою, – і сили адові не переможуть її»[8].
Один автор багато років тому написав про це так:
«Місяць… не завжди видимий людському оку або тому, що він заходить за обрій, або тому, що перебуває надто близько до сонця, яке затемнює його, або ж, занадто віддаляючись від сонця, затьмарюється тінню землі. Так само – і з Церквою Божою на землі. Вона ніколи не зникає, але її не завжди видно повністю. Іноді навіть здається, що вона зовсім зникла, але не скрізь, а лише подекуди. Це може статися внаслідок недбалості деяких віруючих, котрі через нестачу ревності або з якихось інших причин нехтують Божими повеліннями, які вони мали б видимим чином виконувати. Також невірне розуміння біблійних істин іноді веде хибним шляхом багатьох щиро віруючих людей, через що церкви не видно. Ще однією причиною, чому здається, ніби церква в певній місцевості зникла, можуть бути переслідування, насильство і тиранія, спрямовані проти віри і її проявів у житті, внаслідок чого побожні люди змушені переховуватися в лісах, пустелях і потаємних місцях. У таких випадках довколишній світ не бачить і не розуміє світла і чеснот церкви»[9].
Характерні риси церкви
Ісус – великий Пастир овець (церкви)[10], сказав: «Не лякайся, черідко мала, бо сподобалося Отцю вашому дати вам Царство»[11]. Мала черідка, тобто справжні послідовники Христа, завжди перебували у відносній меншості. Ісус сказав, що дорога, яка веде на небеса, вузька, і мало людей іде нею. А дорога до погибелі – широка і простора, і нею йде багато людей. Отже, є лише дві дороги[12].
Життя людей, що належать до справжньої церкви, разюче відрізняється від життя безбожників. У цьому сенсі вони відокремлені від світу[13], оскільки однодушно цураються вчинків людської гріховної природи. Завдяки тому, що їх оновлений розум узгоджується з Божою волею, вони не дотримуються безбожних звичаїв цього світу[14]. Вони зберігають свій шлюб у чистоті, дотримуючись початкового Божого задуму: один чоловік і одна жінка мають бути вірні одне одному до самої смерті[15]. Вони не прикрашають себе зовні[16], а скромно й охайно вдягаються[17] і прикрашають себе лагідним і мовчазним духом, дорогоцінним в очах Божих[18]. Вони щирі в спілкуванні і не обдурюють інших[19]. Вони люблять одне одного[20] і навіть своїх ворогів і чинять добро тим, хто ненавидить їх[21]. Вони вважають, що все матеріальне добро, яке вони мають, – це дар від Господа[22], тож охоче діляться ним з ближніми, якщо хтось чогось потребує[23]. Люблячи свого Пастиря і Царя, вони щиро прагнуть виконувати Його заповіді, бо Ісус сказав: «Що звете ви Мене: «Господи, Господи», та не робите того, що Я говорю?»[24] Мала черідка вірить, що все Писання натхнене Богом і корисне для навчання і виховання в праведності[25]. Щиро бажаючи стати підданими вічного Небесного Царства, вони охоче коряться вченню Божого Слова[26].
Тих, хто йде вузькою дорогою, часто неправильно розуміють і за те переслідують[27]. Але ці переслідувані мають особливе благословення, бо Ісус сказав: «Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царств Небесне»[28]. Одна мати-християнка, яку за віру ув’язнили, написала листа своєму сину. Вона знала, що її незабаром стратять, тож хотіла перед смертю дати йому деякі настанови. Їй хотілося, щоб він став підданим Царства Божого і зміг знайти справжню церкву. Ось що вона написала:
«Отже, якщо ти прагнеш увійти у святу країну і в спадщину святих, то підпережи стегна свої[29] і наслідуй справжніх дітей Божих. Досліджуй Слово Боже, і воно покаже тобі їхній шлях… Пам’ятай, синочку, що на цьому шляху не повернеш назад; нема на ньому обходу чи якихось розгалужень, бо на кожного, хто відхиляється праворуч або ліворуч, чигає смерть. Цей шлях знаходять небагато людей, але ще менше тих, хто йде цим шляхом; бо дехто розуміє, що це – шлях до життя, але для них він надто суворий і болісний для їхнього тіла.
Тож, дитино моя, не дивись на більшість, не ходи шляхами їхніми. Обминай подалі їхню дорогу, бо вони йдуть у пекло, як вівці на бойню… Але якщо ти почуєш про вбогу, просту і зневажену світом малу черідку, приєднайся до неї; бо де ти почуєш про хрест, там і Христос; не покидай і не віддаляйся від них. Уникай усього, що пов’язане з цим світом, приєднайся до Бога і лише Його бійся. Дотримуйся Його заповідей і виконуй всі Його слова… І присвяти своє тіло на служіння Йому, щоб ім’я Господнє святилося, прославлялося і звеличувалося в тобі. Не соромся визнавати Його перед людьми.
Не бійся людей і будь готовий скоріше віддати своє життя, ніж відійти від правди.
Якщо втратиш своє тіло, яке всього лиш порох, то Господь, Бог твій, приготує тобі набагато краще на небесах»[30].
Хто керує церквою?
Ісус одночасно є Пастирем[31] і Царем[32] віруючих. Він керує всім[33]. Ісус – Голова громади віруючих, тобто церкви[34], яка в Писанні образно називається Тілом Христовим[35]. Написано в Новому Заповіті, що коли Ісус вознісся на небеса, Він роздав людям дари[36]. Це означає, що Він дав Своїм учням, які залишалися на землі, здібність служити в церкві апостолами, пророками, благовісниками, пастирями й учителями. Він зробив усе для того, щоб приготувати святих на діло служіння, збудувати церкву, тобто Тіло Христове[37]. Поки Ісус перебуває на небесах зі Своїм Богом-Отцем, громадяни Його Царства на землі служать Його послами. Вони закликають людей примиритися з Богом[38].
Сьогодні керівники таких церков беруть приклад з апостольської церкви[39]. За Свого земного життя Ісус вибрав дванадцятьох апостолів, які мали йти за Ним, а також проповідувати Добру Новину[40].
Коли один із дванадцятьох, Юда, став відступником і позбавив себе життя, церква вибрала замість нього іншого апостола[41]. Коли в церкві з’явилися вдови, про яких не було кому піклуватися, церква вибрала дияконів, які турбувалися про тих, хто чогось потребував[42]. Дияконів вибирали з членів помісної церкви. Коли церква зростала, збільшувалась і потреба в служителях, яких вибирали і рукопокладали під керівництвом Духа Святого. Написано, що в кожному місті, де є помісна церква, мають бути рукопокладені служителі[43]. Таким чином, служителі турбувалися про потреби церкви та проповідували Євангелію там, де її ще не чули[44]. Ці приклади показують, як сьогодні мають вибирати і рукопокладати служителів церкви.
Служителі мають бути гідним прикладом для громади, а не панувати[45] або користуватися владою задля власної вигоди. Навпаки, вони повинні виконувати свої обов’язки як слуги.
Звичайно ж, у церкві не проводять виборчих кампаній на ці посади[46]. На служіння в церкві повинні рукопокладати лише чоловіків.
Жінки в церкві несуть своє чудове служіння: беруть участь у загальному співі, навчають дітей тощо. У церкві, де є чоловіки, жінки не проповідують на загальному зібранні і не займають керівних посад[47].
[1] Дії 20:7
[2] Колосян 4:16; 1 Солунян 5:27
[3] Дії 1:14, Дії 12:5-12
[4] 1 Коринтян 14:15; Колосян 3:16
[5] 1Петра 2:2
[6] Дії 2:42; Євреїв 10:25
[7] Дії 16:5; Євреїв 12:22-24
[8] Матвія 16:18
[9] Thielemann J. Van Braght, «Martyrs’ Mirror» («Дзеркало мучеників»), c. 24, 25
[10] Євреїв 13:20
[11] Луки 12:32
[12] Матвія 7:13,14
[13] 2 Коринтян 6:17
[14] Римлян 12:2
[15] Матвія 19:3-6
[16] 1 Петра 3:3
[17] 1 Тимофія 2:9
[18] 1 Петра 3:4
[19] Колосян 3:9; Об’явлення 21:8
[20] Івана 13:35
[21] Матвія 5:44
[22] 1 Тимофія 6:17
[23] Дії 4:32; Римлян 15:26
[24] Луки 6:46
[25] 2 Тимофія 3:16
[26] Об’явлення 22:14
[27] 2 Тимофія 3:12
[28] Матвія 5:10
[29] Луки 12:35
[30] «Martrys’ Mirror» («Дзеркало мучеників»), с. 453, 454. Уривки з листа, який 1539 року написала Ганна з Роттердама своєму сину Ісаї.
[31] Івана 10:11
[32] Івана 18:37
[33] Ісаї 9:5
[34] Колосян 1:18
[35] 1 Коринтян 12:12-27
[36] Ефесян 4:8
[37] Ефесян 4:11,12
[38] 2 Коринтян 5:20
[39] Період існування церкви, коли апостоли, що бачили Ісуса, були ще живі.
[40] Марка 3:14
[41] Дії 1:16-26
[42] Дії 6:1-6
[43] Тита 1:5
[44] Дії 13:1-4
[45] 1 Петра 5:3
[46] Матвія 20:20-28
[47] 1 Коринтян 14:34,35; 1 Тимофія 2:12; 1 Коринтян 11:1-3