«Провадить мене ради Ймення Свого по стежках справедливости» Псалом 23:3.
– Мабуть, я опинився в Небі! – додумалося мені. – Яке незвичайне і чудове це місце!
Я став на золоту стежину.
“Ти маєш іти цією дорогою”, – пояснив мені приємний, але сповнений сили голос. Сперечатися з цим голосом, який, на моє переконання, належав Ісусу, я не мав наміру.
Дорогою біля мене було щонайменше двоє ангелів: з правого і лівого боків. Складалося враження, що ангел із правого боку був призначений для того, щоб пояснювати те, що потрапляло мені на очі. Ангел з лівого боку говорив мало, власне він нагадав мені, що має відбутися зустріч із Богом. Очевидно це був мій ангел-хоронитель. У кожного з людей є ангел-охоронець, який приступає до нас у момент нашого народження. Ці два ангели мали виконувати дві цілком відмінні функції, проте вони діяли в ідеальній гармонії один з одним.
ЗОЛОТА СТЕЖИНА І САД
Мандрівка золотою стежкою нагадувала прогулянку з екскурсоводом, який веде мене до визначеної мети в певному напрямі. Мене підводили до таких місць та речей, котрі, здогадуюся, я повинен був побачити ще перед зустріччю з Богом.
Ширина стежки сягала близько півтора метра. Окрім довжини та ширини, вона мала ще один вимір. Я ішов садом, який розлягався довкола, скільки сягало око. Видно було якісь великі групи людей.
По обидві сторони цієї дороги росла навдивовижу зелена трава – такої я ніколи в житті не бачив. Вона була сповнена життя та енергії. Якимось надприродним способом у мене з’явилася певність, що якщо я зірву стеблинку такої трави, а потім покладу її назад на місце, вона далі буде рости.
У Небі немає смерті. Навіть для стеблинки трави. Смерть не може там існувати, бо Небо є місцем вічного життя. Це – місце, в якому Боже життя надає життя всьому існуючому. Бог Сам є життям – вічним та безконечним. Він не має початку, а тому не може мати кінця.
«Бо заплата за гріх – смерть, а дар Божий – вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім!» Рим. 6:23
«Бо ми в Нім живемо, і рухаємось, і існуємо…» Дії 17:28
Повсюди цвіли квіти, найрізноманітніших розмірів, кольорів та відтінків. Ціле море квітів. Декотрі з них були завбільшки, як велика тарілка! Квіти були різної висоти. На землі такі квіти могли б важити до двох кілограм. Коли я йшов стежкою, квіти обертали голівки в мій бік. Повітря було сповнене їхнім ароматом. До того ж, квіти тихесенько співали. Я запитав, чи можна було б котрусь зірвати і понюхати. Мені дозволили. Це було щось неймовірне. Коли ж я поклав квітку, звідки зірвав, вона відразу прижилася. Адже в Небі немає смерті. Я продовжував іти і приглядатися до склепіння вгорі наді мною. Воно мало ніжно-рожевий колір і було прозорим, як гірський кришталь. Виднілися також хмари – хмари слави Божої. Коли я приглянувся до них ближче, виявилося, що це – тисячі ангелів, які ширяють над тисячами людей. Вони мандрували по Небу.
Тут був і парк з лавочками, де можна було сісти і порозмовляти з іншими. Лавочки були всюди. Вони були зроблені з металу, зовні подібного до золота – як ковані металеві садові меблі. На них сиділи люди, які розмовляли між собою і славили Бога. Усі вони переживали велику радість від можливості спілкуватися з тими, хто пройшов крізь ослону імлистої хмари. Дехто чекав своїх близьких та коханих, які незабаром мали сюди прийти.
Вони готувалися до зустрічі з тими, кого люблять. Я чув, як хтось сказав: “Коли він побачить свій новий дім, то вигукне від радості”.
Від цього надзвичайного почуття в мене виникла думка: “А може й для мене Бог приготував якесь місце тут, у небі?”
НЕБЕСНІ ДЕРЕВА
Цей дивовижний парк був повний величезних струнких дерев, висота яких сягала близько 50 метрів. Дерева були розмаїтих сортів та розмірів. Декотрі я впізнавав, інші – бачив уперше і не уявляв, якого вони виду. Всі дерева були високими і здоровими, без сухих сучків чи гілок. Я не побачив там навіть жодного зів’ялого листочка. Листя деяких дерев нагадувало величезні діаманти.
Одно з дерев особливо привернуло мою увагу. Воно було надзвичайно великим і наче з прозорого кришталю. Здавалося, що дерево розрослося на кілометри довкола. Мені було сказано, що це дерево Діадем. Кожен листочок на ньому має форму сльози і здається, що це – кришталевий абажур. Коли листочки під подувом легенького вітерця гойдалися, вони торкалися один одного, і до мене долинав звук якоїсь дивовижної пісні: гарний, кришталево чистий звук. Коли я торкався листя, воно випромінювало м’яке світло, подібне до цього прекрасного звуку.
Проте й це ще не все. Кожен листок, кожна гілочка й ціле дерево всіма своїми барвами випромінювало сяйво хвали. Дерево світилося блиском і музикою. Воно ніби палало сяйвом хвали. Промінь виходив із коріння та розходився по всіх галузках, доходячи до кришталевих листків. Дерево немовби вибухало цим яскравим і прекрасним світлом. З нього також виходила пречудова музика.
Дерево Діадем було прекрасне і неймовірне. Під ним можна було побачити десятки тисяч людей, які славили і поклонялися, проте не дереву, а Богу.
Чим більше я наближався до Престолу Божого, куди мене вела стежина, тим більше мені зустрічалося дерев. І кожне з них було таким же гарним, як дерево Діадем.
Я підійшов до дерева, що було подібне на горіх. Мені було сказано зірвати та з’їсти плід з нього. Він за формою був схожий на грушу та був кольору міді. Коли я зірвав плід, на його місці відразу виріс інший.
Як тільки фрукт торкнувся моїх вуст, він ніби розтанув, випарувався, ставши за смаком найсмачнішим наїдком, який тільки я колись куштував. Я насолоджувався цим медовим, персиково-грушевим смаком, який був солодкий, але не ритомний. Сік із нього потік по моєму обличчі, однак не спричинив дискомфорту. У Небі неможливо забруднитися. Що б це не було, воно швидко зникло. Це було чудове пережиття, і я дотепер пам’ятаю чудовий смак цього плоду.
У саду були також дерева, що мали листя у формі серця. Від них поширювався прекрасний запах. Мені було сказано зірвати один такий листочок і понюхати його зблизька. Коли я так зробив, Бог сказав мені, що це додасть мені сили для подальшої дороги. І я відразу відчув її приплив разом із приємним запахом цього листка.
Тоді ж я відчув нездоланне прагнення побачити Ісуса і промовив: “Будь-ласка, я б дуже хотів побачити Ісуса!”