А. Учителі Ізраїлю
Стосунки вчитель-учень в Ізраїлі дуже відрізнялися від тих, до яких звикли ми в наших школах. Для того, щоб їх зрозуміти, потрібно позбутися наших понять про навчальну систему і подумки перенестися на Близький Схід та зануритись у ментальність, яка була поширена дві тисячі років тому.
Не йдеться про викладачів, які повторюють завчені лекції чи діляться з учнями плодами своїх наукових досліджень. Учителями на Близькому Сході були компетентні світські люди, котрі навчали інших, як віднайти і виконати Божу волю.
Це були люди, котрі вивчали Закон та вчили жити згідно з Божим планом. Отже, учитель ставав важливішим, аніж батько. Вміти жити для єврея означало набагато більше, аніж саме життя. Тому вчитель мав перевагу навіть над біологічним батьком.
Хіллел і Шамай не закінчували академії чи інституту для того, щоб передавати іншим свої знання. Вони навчали своїм стилем життя. Вони здобули авторитет не завдяки титулам чи освіті, а через життя, котре провадили. Власне, це привернуло увагу інших та запрошувало наслідувати їх. Приклад таких учителів був промовистіший, аніж слова. Тому учні мали жити разом зі своїм учителем, бо, власне, спостерігаючи за ним, вони вчилися жити.
Б. Ісус – Учитель
Ісус з’являється на картині релігійного життя свого часу як іще один із таких учителів Ізраїлю. Він приходить, щоб навчити жити. Через це Ісус бере ім’я «Равві» – Учитель – та оточує Себе послідовниками, щоб навчити їх жити так, як Він.
У Євангеліях сорок вісім разів згадано слово «вчитель» (didascalos), п’ятнадцять разів «равві» та у двох випадках – «раввуні». У кожному з текстів, де вживається одне із цих слів, описані різноманітні цінності, завдяки яким ми можемо охарактеризувати Ісуса як Учителя.
«Учитель» – це один із небагатьох титулів, які Ісус присвоює Собі Сам (Ів. 13:13).
Однак Ісус відрізняється від інших учителів п’ятьма ознаками, що роблять Його унікальним:
- У ті часи учні мали право вибрати собі вчителя. Того, хто найбільше їх переконав чи імпонував. З Ісусом усе було не так. Він особисто вибирає кожного зі Своїх послідовників (Ів. 15:16).
- Учнівство вважали тимчасовим етапом. Учні ж Ісуса слідують за Ним усе життя, і вони не можуть повернутися (Лк. 9:62).
- Учні були для свого вчителя майже так само, як раби для пана. Ісус же називає їх не слугами, а друзями (Ів. 15:15).
- Жінки і діти не могли бути учнями. Однак Ісус просить, щоб діти прийшли до Нього (Мт. 10:14). Також за Ним слідувала група жінок, котрі хотіли навчитися жити так, як Він (Лк. 8:3).
- Послідовники поважаного вчителя пишалися його славою і авторитетом серед народу. Той, хто вчився в Гамалиїла, гордився цим і вказував це у своєму т. з. послужному списку (Дії 22:3). Ісус, навпаки, не пропонує нічого, окрім проблем, переслідування та обмов (Мт. 5:11).
Отже, хоч Ісус і є ще одним із багатьох учителів Ізраїлю, водночас Він відрізняється від них.
Як і всі вони, Ісус навчає жити, але стиль життя, запропонований Ним, робить Його унікальним.
В. Учнівство та учень Ісуса
Бути учнем в Ізраїлі вимагало певних рис характеру та жертв, на які не кожен був здатний. Коли юдейському хлопчикові виповнювалося тринадцять років, він святкував Бар Місбу («син припису») і міг розпочинати дорогу учнівства. Учнівство – це привілей і відповідальність, воно охоплює всі аспекти життя і через це вимагає повної готовності до формування себе вчителем.
Також учнівство – це система навчання, через яку передавали знання про те, як уміти добре жити. Завдяки йому існувало джерело досвіду Ізраїлю. І оскільки вчитель передовсім передавав досвід, який сам по собі неможливо передати, то він намагався допомогти учням здобути власний досвід.
Фактично учень був рабом. За науку, яку отримував, він служив своєму вчителеві. Єдине, що відрізняло його від раба, – це те, що він не був зобов’язаний мити ноги своєму вчителеві. Щодо всього іншого фактично не було різниці.
а) Мета – бути як Учитель
Мета кожного учня – стати таким і жити так, як його Вчитель:
«Доволі для учня, коли буде він, як учитель його» (Мт. 10:25).
У Новому Заповіті двісті шістдесят два рази вживається слово «учень» (Mazetes). Тобто маємо величезну кількість євангельських даних для окреслення того, хто намагається стати таким, як його Вчитель, наслідуючи його критерії, дії та місію. Якби ми хотіли одним реченням охарактеризувати учня, це було б: «Він такий, як його Вчитель», тобто застосовує цінності свого Вчителя в моральній, релігійній, економічній, соціальній і політичній сферах свого життя; на роботі та в сім’ї.
Учень молиться та прощає, як його Вчитель. Проводить час та розважається за його прикладом. Думає, живе і помирає так, як його Вчитель.
б) Покликання – бути з Учителем
Учень покликаний виконати чітку і визначену мету:
«І Він вийшов на гору, і покликав, кого Сам хотів; вони ж приступили до Нього. І визначив Дванадцятьох, щоб із Ним перебували, і щоб послати на проповідь їх, і щоб мали вони владу вздоровляти недуги й вигонити демонів» (Мр. 3:13-15).
У цьому уривку чітко окреслені покликання і місія:
- Покликання – бути з Учителем.
- Місія як прямий наслідок – проповідувати Євангеліє і виганяти демонів.
Першим покликанням учня є бути з Ісусом або супроводжувати Його, як звучать інші варіанти перекладу. Але для того, щоб жити так, як Учитель, необхідно жити з ним, витрачаючи час на вивчення стилю Його життя.
Опісля, тільки опісля і завжди опісля, іде місія – євангелізувати.
Жодним чином не можна порушити цей порядок дій. Це загрожує цілком змінити пасторальний погляд Ісуса, через що ми ризикуємо скомпрометувати себе.
в) Спосіб: спершу учні, а потім – апостоли
Дванадцять апостолів не виросли з нічого ані не з’явилися як результат спонтанного творення. Євангеліст Лука пояснює, що вони були покликані, власне, із групи учнів:
«І сталось, що часу того Він (Ісус) вийшов на гору молитися, і перебув цілу ніч на молитві до Бога. А коли настав день, покликав Він учнів Своїх, і обрав із них Дванадцятьох, яких і апостолами Він назвав» (Лк. 6:12-13).
Бути учнем – це обов’язкова умова, щоб стати апостолом. Ісус не вимагав академічних титулів чи довідки про несудимість. Не вимагав навіть, щоб кандидати на апостолів були неодруженими чи мали певну освіту. Єдиною умовою для того, щоб стати апостолом, було певний час побути одним із Його учнів. Якщо апостол раніше не був Ісусовим учнем, то стріла його життя влучила не в ту ціль.
На жаль, багато хто хоче стати апостолом, а не учнем. Багатьох більше цікавить служіння і завдання в Церкві, аніж стосунки з Учителем. Через це сьогодні існує багато т. зв. «апостолів», котрі ніколи не були Ісусовими учнями, а сформувалися релігійною системою, культурою чи структурою.
Згідно з Ісусовим планом, для того, щоб стати апостолом (посланим), необхідно спочатку бути учнем (покликаним). Але багато хто замінив учнівство на апостольську працю, наслідування засновника певного згромадження, целібат чи посаду в Церкві. Знецінилося головне, більше вартості надається другорядному. Втратився сенс життя і змінилися євангельські цінності.
Кожен апостол повинен розділяти святий страх Павла. Попри всі свої проповіді і чуда, апостольське служіння, страждання, які витерпів за Євангеліє, та харизми він боявся стати непридатним через те, що не був учнем Ісуса:
«І кожен змагун від усього стримується; вони ж щоб тлінний прийняти вінок, але ми щоб нетлінний. Тож біжу я не так, немов на непевне, борюся не так, немов би повітря б’ючи. Але вмертвляю й неволю я тіло своє, щоб, звіщаючи іншим, не стати самому негідним» (1Кор. 9:25-27).
Сам Ісус попереджає нас про це, коли каже, що останнього дня «багато-хто скажуть Мені того дня: Господи, Господи, хіба ми не Ім’ям Твоїм пророкували, хіба не Ім’ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім’ям Твоїм чуда великі творили?» Однак Господь їм відповість: «Я ніколи не знав вас… Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!» (Мт. 7:22-23). Інші навіть запевнять, що їли та пили із Ним, але перед ними також не відчиняться двері Царства (Лк. 13:25-27).