2. Чи потрібна аскеза в житті людини?

Хто читає життєписи Святих, той напевно зауважив згадки про різні аскетичні вправи, які практикував той чи інший Святий. Часто, однак, буває, що не погоджуємося з якоюсь аскетичною практикою, зокрема коли вона дуже сувора. Хоч і вважаємо, що вона допомагає в розвитку духовного життя, однак не зуміємо з нею погодитися цілком, особливо коли нас від життя Святого ділить декілька століть. Тоді часто запитуємо: “Як бути з аскезою сьогодні? Чи вона взагалі потрібна, і якщо так, то в чому її суть?”

Якщо під аскезою розуміємо діяння, яке сприяє духовному розвитку, тоді чітко усвідомлюємо, що аскеза дуже важлива в житті християнина.

Гарну характеристику аскези дає Ром Ландав, коли каже: “Тільки релігія схиляє до самозречення. Людина задля себе самої не підчиниться порядку, який на себе бере чин, а лише тоді, коли усвідомить собі причетність до Бога. Це ключ до розв’язання усієї проблеми. Якщо відокремити людину від її духовної суті, залишити її, щоб вважала себе тільки фізичним організмом, то її самопошани не вистачить навіть для того, щоб змусити її до більшої жертви для чого-небудь, що вважає за суттєве для свого матеріяльного добра або для своєї потіхи. Як тільки прийде до Бога й усвідомить собі справжню духовну суть своєї особистости, усвідомить також, що йдеться про більше, ніж тільки про фізичне буття. Щодо Бога потім зробить речі, про які перед тим навіть не мріяла”. Аскеза не є виявом ворожнечі до себе. Людина, яка намагається жити аскетично, нагадує садівника, що входить до свого городу і виполює бур’ян. Дає змогу, щоб благородна городина могла ліпше родити. Обрізує гілля дерев, щоб фрукти рясно росли.

Аскеза дає можливість виявити те, що в людині найліпше.

* * *

Метою аскези не є усунення чуттів. Аскеза вчить володіти над ними і спрямувати їх до доброї цілі.

Жити аскетично означає бути поміркованим. Випити, та не сп’яніти. Зазнати голод, та не наїстися за столом, як свиня. Бути свідомим своїх пристрастей та скерувати їх на чинення добрих діл.

Аскеза – це і терпеливість у переповненому автобусі. Аскеза – це і добрий настрій як відповідь на знервованість інших. Аскеза – це прагнення зрозуміти іншого, хоч маємо бажання його негайно відкинути. Аскеза – це відповідальність за іншу людину. Налагодити стосунки з ближніми, допомогти їм. Аскеза – це умертвлення всього, що в нас перешкоджає прекрасному християнському діянню.

Тепер напевно розуміємо, яким даром є для нас плекання аскези. З її поміччю ми стаємо ліпшими людьми, вносимо в цей світ чимало позитивного.

Еммануїл Кеттлер був у молодості дуже жвавим, темпераментним, аж запальним. Ще будучи студентом, пішов одного разу на полювання, де вдалось йому застрілити качку. Мисливський собака йому здобич приніс, але добре її притім розтерзав. Еммануїл його обсипав лайками. Собака їх очевидно не розумів і наступні три качки приніс у такому стані, як і першу. Еммануїл у гніві собаку застрілив. Повернувшись додому, хотів визути мисливські чоботи. Ті однак намокли і сильно прилипли до ніг. Нетерплячий юнак взяв ніж, розрізав їх згори додолу і кинув у кут.

Здавалося, що з такого юнака не буде в майбутньому нічого доброго. Еммануїл однак працював над собою. Став священиком, пізніше єпископом. Як сильно він змінився, показує одна пригода.

Відбулося це десь у 1848 році. У Німеччині тоді були неспокійні часи, повні боротьби. Одного разу єпископ вийшов з катедрального храму. Наблизилась до нього мала дитина, ніби хотіла ввічливо подати йому руку. Коли єпископ простягнув руку, дитина на неї плюнула і хотіла втекти. Єпископ схопив хлопчину рукою, а другою притягнув до себе. Малий сподівався на побиття. Так звичайно карали неслухняних дітей. Та нічого такого не сталося. Хлопчина з подивом відчув, як єпископ поклав руку на голову, поласкав його і ласкаво запитав: “Дитино, скільки тобі заплатили?” “Два феники,” – щиро відповів бешкетник. Єпископ Кеттлер зрозумів, що хтось використав убогість хлопчини, і заплатив йому за такий бешкет. Вийняв дрібні гроші і сказав: “Тут маєш десять феників, та вже ніколи більше так не роби”.

Є багато різних способів, як вести аскетичний спосіб життя. Це природно, бо люди відрізняються своїм темпераментом, характером, здібностями… Важливо однак те, щоб ми усвідомили правдиві форми аскези для свого життя і плекали їх. Таким чином удосконалимо все те, що є в нас найліпше. Амінь.

Попередній запис

1. Панування над собою – ознака внутрішньої сили

Наступний запис

3. Життєдайне умертвлення