«Пишу вам, батьки, бо ви пізнали Того, Хто від початку» (1 Ів. 2:13).
Батьківство – це давання життя, відображення творчої здатности самого Творця. Народжуючи життя, чоловік і жінка виконують Божий наказ: «Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею…» (Бут. 1:28). У такий спосіб єднаються із творчою силою Бога. Народжене ними життя більше їм не належить. Належить Богові. Жінка й чоловік дають новій істоті життя, але не мають права позбавити її його.
Чоловік, який дає дитині життя, немовби продовжує своє існування, а тому, у певному сенсі, народжує також самого себе. Отже, не лише дитина, син, відкриває себе в батькові, а й батько відкриває себе в ньому. Через народжених дітей батько може глибше зрозуміти головну мету й сенс свого життя – участь у житті Бога-Творця. Тож зв’язок батька з дитиною має релігійний вимір.
Батьківське відкривання себе у своїй дитині в певному сенсі є спогляданням відблиску таїнства Пресвятої Тройці в людині. Саме в лоні Пресвятої Тройці Син споконвічно відкриває Себе в Отці, а Отець пізнає Себе у Своєму Синові. Як плід цього взаємного пізнання народжується третя Особа Пресвятої Тройці – Святий Дух. Він – це вічна Любов, яка єднає Отця і Сина.
Якщо хочемо переживати батьківство повноцінно й глибоко, маємо усвідомити, що воно не може залежати лише від інстинктивних імпульсів. Йому має бути притаманний духовний вимір. Через те, що чоловіки не намагаються розгадати таємниці людського існування, їхнє батьківство нерідко зводиться до випадкового фізичного акту, за який вони ще й не беруть на себе належної відповідальности. Отже, батьківство – це великий виклик для чоловіка. Якщо він прагне переживати його повноцінно, по-справжньому, то повинен дістатися до найглибших коренів свого існування – до Бога.