2 Коринтян 1:15-22 – Плани Павла і божественне «так»

«І з певністю цією хотів я давніше прибути до вас, щоб мали ви благодать удруге, і через вас перейти в Македонію, а з Македонії знову прибути до вас, а ви щоб в Юдею мене відпровадили. Маючи задум такий, чи я чинив легковажно? Чи те, що задумую, за тілом задумую, щоб було в мене і Так, так, і Ні, ні? Але вірний Бог, що наше слово до вас не було Так і Ні. Бо Син Божий Ісус Христос, що ми Його вам проповідували, я й Силуан, і Тимофій, не був Так і Ні, але в Нім було Так. Скільки бо Божих обітниць, то в Ньому Так, і в Ньому Амінь, Богові на славу через нас. А Той, Хто нас із вами в Христа утверджує, і Хто нас намастив, то Бог, Який і назнаменував нас, і в наші серця дав завдаток Духа.»

Якось один з моїх студентів сильно запізнився до мене на консультацію. Я тоді працював у дуже напруженому графіку і не був занадто обрадуваний перспективою змінювати через нього свої плани. Я подумав, що буде доречно вказати йому на його недисциплінованість і висловити своє невдоволення подібною поведінкою. Щойно я закінчив моє моральне напучування, і ми вже були готові приступити до занять, як раптом подзвонив телефон. Це телефонували з видавництва; співробітник видавництва, дуже незадоволений, цікавився, чому я не прислав їм текст, який обіцяв доробити ще минулого місяця. Я опинився в абсолютно такій же ситуації, в який мій студент декількома хвилинами раніше, і, природно, мав сильно вибачатися перед ними через свою нерозторопність.

Я поклав слухавку, і ми декілька митей мовчки дивилися один на одного. «Я відчуваю себе трохи легше тепер», – сказав він з ледве приховуваною посмішкою на губах.

Я згадав це, коли уявив собі, як були засмучені коринтські християни звісткою про зміни, які вніс у свої плани Павло.

Вони могли вирішити, що в Павла сім п’ятниць на тижні, і не могли зрозуміти, чому він так робить. Нещодавно зі мною, здається, сталося щось схоже, тільки в мініатюрі: я мав намір здійснити одну поїздку, до якої вже повністю було підготувався, але обставини несподівано змінилися, і я повинен був внести корективи у свої плани і відкласти від’їзд ще на два дні. Зробивши декілька необхідних дзвінків, я зрозумів, наскільки Павлу було б легше, якби він мав телефон, а тим більше електронну пошту.

Коринтська церква була засмучена, коли, отримавши спочатку, про що можна здогадатися, звістку про Павлів візит, тепер з послання мала дізнатися, що його відвідування доки відкладається. Добратися з Ефеса в Коринт морем було неважко і не зайняло б багато часу. Відстань між цими містами складає приблизно 400 км, якщо плисти на кораблі в західному напрямі, – шлях, який здійснювався, швидше за все, без зупинок біля якогось грецького острова. Це був звичайний купецький маршрут як того, так, втім, і наступних часів. Павло сам незадовго до цього здійснив подорож цим шляхом, як стане ясно з подальшого тексту, і вона супроводжувалася коротким, але дуже неприємним для нього відвідуванням Коринта, про що він згадує у своєму письмовому зверненні до християн цього міста.

Спочатку він думав, що відвідає незабаром коринтську общину знову: пройшовши через Коринт, він, рухаючись далі суходолом на північ, побував у Македонії (у дорогих його серцю громадах Солуні і Филип) і після цього збирався повернутися назад у Коринт, перш ніж відправитися знову до Юдеї. Але сталося щось, що змусило його змінити свої плани; і тепер він здійснював довгий шлях суходолом, по північній частині Егейського півострова. Сухопутні подорожі вимагали зазвичай більше часу і були менш безпечнішими, ніж подорожі морем, і в Павла мав бути дуже серйозний привід для зміни маршруту і способу пересування. Можливо, усе, що йому довелося пережити в Ефесі, робило морську подорож небажаною для його фізичного стану в той момент. Могли бути інші причини. У випадку подорожі сушею він міг послати когось зі своїх супутників у Коринт, щоб вони приготували усе для його відвідування місцевої християнської громади. Після неприємностей, що сталися під час останнього відвідування, він навряд чи хотів би, щоб подібне повторилося, і приготування могли б, напевно, якось це запобігти.

Проте навіть якщо в Павла були найвагоміші підстави для внесення змін до плану свого маршруту, у коринтян могло виникнути враження, що він проявляє нерішучість, посилаючи їм хибні повідомлення про свої плани і наміри.

Він в їх очах міг з’явитися людиною, яка каже з одного і того ж приводу то «так, так, звичайно», а трохи згодом «ні, ні, у жодному разі», відмовляючись від того, що щойно стверджував. На це Павло заявляє: «Я завжди відповідав вам: так. Це могло прозвучати в різній формі залежно від ситуації, але я завжди намагався бути послідовним і ніколи не проявляв нерішучості». Уся справа лише в тому, що він жив, молився і продумував свої плани, керуючись в усьому цьому тільки Благою звісткою; а ця Звістка уся повністю говорить виключно про Боже «так» через проповідь про Його Сина, який є Месія, Христос.

Блага звістка містить у собі потрійне «так». По-перше, це – «так» у відповідь на всі обіцянки Божі, про які говориться в Біблії. Упродовж більше ніж тисячі років Ізраїль жив, живлячи надії, пов’язані з цими обіцянками, твердо віруючи, що Бог, Який призвав його бути Своїм обраним народом, врешті-решт приведе до того моменту, коли виконається все, що Він задумав і до чого направляв увесь хід історії народу. Павло, у свою чергу, будував усе своє життя на вірі в те, що в Ісусі з Назарету Бог досконалим чином усе вищесказане здійснив: Ісус – це Месія, Він є кульмінація і вінець довгої історії Ізраїлю, виконання всіх надій і молитов обраного народу, здійснення усіх обіцянок. Бог нарешті сказав Своє остаточне «так» і сказав його так голосно в події воскресіння Ісуса, що відлуння цього божественного «вигуку» лунає досі в усіх кінцях світу.

Друге «так» – це те слово, яке вимовляють усі, хто повірив в Ісуса, під час молитви. Єврейською або арамейською мовами «так» передається словом «амінь». «Амінь» є одним з небагатьох єврейських слів, яке досі використовується в молитовно-богослужебній практиці в усіх християнських церквах, хоча більшість людей, швидше за все, не знають, звідки воно до нас прийшло. Коли хтось звершує молитву, люди, що моляться разом з ним, бажаючи виразити свою згоду з тим, про що говорилося в молитві, вимовляють наприкінці молитви: «Амінь», це якраз і означає «Так» або «Я згоден!» чи «Це є саме те, що я хотів сказати!» Але Павло йде далі. Коли ми молимося єдиному істинному Богові і віддаємо Йому хвалу, каже Павло, таким чином ми кажемо «амінь» через Ісуса Христа. Коли церква сьогодні використовує наприкінці ряду молитов словесну формулу «через Ісуса Христа, Господа нашого. Амінь», вона тим самим продовжує традицію, яка була створена Павлом під час написання цього послання, менш ніж через двадцять п’ять років після смерті Ісуса і Його воскресіння, і яка не уривається з тих часів до сьогоднішнього дня. І ґрунтується вона на найголовнішому, первинному «так». Якщо єдиний істинний Бог виконав Свої обіцянки через Христа, через Ісуса, тоді Його народ молиться істинно Йому, коли виражає свої прохання і віддає хвалу «через Ісуса Христа».

Третє «так» полягає в тому, що є той, хто є посередником між Богом і кожною окремою людиною. Найголовніше, що вимагається від нас, коли ми стали послідовниками Христовими і намагаємося осягнути, що означає належати Йому, – це зростання в Ньому, «вростання в» Нього. Христос, будучи помазаним Богом царем, є представником Свого народу, вбираючи його в Себе, так що усе, що відноситься до нього Самого і відбувається з Ним, відноситься і відбувається і з Його народом. Християнам, таким чином, необхідно зміцнюватися «в єдності з Христом», і божественним «так» у цьому сенсі є для нас сьогодні реальна можливість здійснювати подібне.

Павло прямо-таки кричить про це: оскільки Христос означає «помазаник», то Бог «помазав» і увесь народ Христовий теж, давши йому Свого власного Духа (в. 21). Тут потрібно зауважити три важливі ідеї, які знадобляться нам трохи пізніше.

Перша ідея полягає в тому, що увесь Божий народ отримав «помазання». Тобто усі члени цього народу особливо відмічені Богом, як в ізраїльському народі виділялися царі або священики. Таке найменування Павло використовує для того, щоб інакше сказати про християн як про молодших братів і сестер Ісуса Христа.

Друга ідея – Бог поставив на нас Свою печать. Аж до недавнього часу люди, коли вони посилали важливе письмове повідомлення, запечатували його сургучною або вощеною печаткою, на якій знаходилося або зображення герба, або якийсь інший розпізнавальний знак того, хто посилає, щоб той, кому послання було адресоване, міг зрозуміти, що воно написане саме цією людиною і ніким іншим і щоб ніхто з тих, кого це не стосувалося, не мав би права його відкрити. Бог «запечатав» і відмітив Свій народ печаткою Духа і знаком, який бачить на них світ, – це знак самого Христа, до смерті і до життя Якого вони залучаються.

Третя ідея полягає в дарі Святого Духа, що є запорука того, що прийде в усій повноті в майбутньому. Коли люди роблять великі дорогі покупки, вони часто оформлюють на них кредит, виплативши лише частину відповідної суми, маючи намір у наступному виплатити решту на підставі домовленості. Коли Бог помазує когось Духом, заявляє Павло, це є лише частиною тієї повноти дарів, яка буде дарована при воскресінні. Надія християнина, вкорінена у воскресінні Ісуса, стає реальністю, тобто виконується вже зараз завдяки дару Божого Духа.

Павло під час повідомлення про зміни в його планах, що могло дещо спантеличити і розладнати коринтян, підходить до міркування про саму суть Благої звістки і тієї надії, яку вона в собі несе. І сказано це чудовим чином. Він хоче, щоб коринтські християни не думали про нього, його плани і майбутній візит тільки в людських категоріях. Павло сповнений бажанням, щоб вони навчилися міркувати як відносно його, так і відносно взагалі усього, у світлі божественного «так», сказаного через Благу звістку і через Духа.

Попередній запис

2 Коринтян 1:8-14 – Глибока скорбота

Наступний запис

2 Коринтян 1:23-2:4 – Неприємний візит, скорботне послання