«Наостанку, моліться, браття, за нас, щоб ширилось Слово Господнє та славилось, як і в вас, і щоб ми визволилися від злих та лукавих людей, бо віра не в усіх. І вірний Господь, що зміцнить вас і збереже від лукавого. А про вас покладаємо надію на Господа, що й чините ви, і чинити будете те, що наказуємо вам. Господь же нехай серця ваші спрямує на Божу любов та терпеливість Христову!»
Один з моїх найдивовижніших і найбільш неприємних нічних снів – про те, як я намагаюся бігти і не можу зрушити з місця. Цей мій сон нерідко повторюється. Ноги здаються нерухомими; вони обважніли, і я насилу переставляю їх. Спроба бігти здається тяжкою. Уявіть, яким полегшенням для мене став би сон, в якому я мчуся стрімголов, і ніщо мені в цьому не заважає!
Розповівши солунянам, як він молиться за них, Павло просить і їх молитися за нього. Павло бажає, «щоб ширилось Слово Господнє та славилось»; грецьке слово, перекладене виразом «ширилось» дослівно перекладається як «бігло». Де б Павло не з’являвся, він проголошував Благу звістку, Євангеліє Ісуса, те саме «Слово Господнє», яке одночасно є словом від Господа і словом про Господа. Павло дуже хоче, щоб це слово могло «бігти», тобто легко проникати в людські серця і життя, змінювати людей, преображати їх у святий і люблячий народ, що несе у світ славу Божу. Проте, проповідуючи, він, схоже, часто відчував, що слово Боже схоже на прикованого до землі бігуна. Неначе дивна невідома сила перешкоджає йому і утримує його, дозволяючи лише повільно переставляти ноги. Поза сумнівом, те, що сталося в Атенах незадовго до написання двох послань до солунян, виглядало саме так (Дії 17:16-21, 32-34).
Як можна розбити ці невидимі ланцюги і дати слову Господньому «бігти і славитися»? Відповідь проста: потрібна молитва. Солунянам, які нещодавно стали християнами, могло здатися дивним, що Павло, великий апостол, через якого Бог здійснює так багато чудових справ, потребує їх молитви для успіху своєї роботи. Але Бог, Який Своїм Духом збуджує молитву і присутній у ній Своєю любов’ю, не знає упередженості. Коли, врешті-решт, кожен з нас «пізнає, подібно до того, як сам пізнаний», то стане відомо, скільки роботи для Божого Царства було зроблено за участю людей, що залишилися невідомими світу, але в любові і відданості присвятили себе старанній молитві за успіх благовістя. Павло просить молитися не лише за успіх проповіді Євангелія, але також і за те, щоб сам він визволився «від злих та лукавих людей». Павло твердо стоїть на землі. Він ніколи не дозволяв своєму тріумфуванню про Божу любов і силу засліпити себе так, щоб не бачити підступів зла, що переслідувало його всюди. Ті, кому доводилося проповідувати Євангеліє, знають, про що каже Павло. Коли світло Боже проникає в темні закутки, де гніздиться ніким не потривожене досі зло, це примушує декого спочатку занервувати, потім розсердитися, а після і озлобитися. Далеко не всі, почувши євангельську проповідь, починають вірувати. Ті ж, хто, почувши, не повірив, можуть удатися до змови проти проповідників і навіть до насильства. Проти Павла замишляли зло багато разів, і він, подібно до багатьох проповідників наших днів, потребував молитви про те, щоб Бог дав йому захист.
І знову – за молитвою, проповіддю і всіма трудами апостолів і церков стоїть сам Господь, Який залишається вірним. Тут ми бачимо парадокс християнського життя: оскільки Господь вірний і зберігатиме нас, то ми молимося про те, щоб Він зробив це. Для того, хто не знайомий з молитвою, це звучить нелогічно. Ті ж, хто знайомий, знають, що сила і сенс молитви знаходяться за межами логіки. У молитві ми вручаємо Богові наші серця, розуми і життя. Бог, залишаючись повновладним володарем, бажає нашої співпраці в Його трудах зі зміцнення церкви і охороні її від зла.
Тут Павло знову звертається до потреб церкви. Він упевнений, що солуняни продовжать своє життя в згоді з вченням, викладеним для них апостолом, як би не була неймовірна така прихильність християнського життя тих, хто ще кілька місяців тому і не думав про це. Щоб вони змогли укоренитися в християнському образі поведінки, їм потрібно буде поставити основною задачею не людські справи, але любов Божу і терпіння Христове. Спрямуйте ваші серця і розуми на самого Ісуса, і, коли роздумуватимете про Його терпіння і Його силу перед лицем страждань, то якась частина цього терпіння буде дарована вам! – учить Павло.
Коли це станеться, ви пізнаєте любов Божу, що оточує вас і дає вам прожити наступний день, тиждень або місяць заради Його слави. Християнське життя без молитви і роздуму подібне до бігу уві сні. Ми всі повинні зрозуміти, яким чином ми можемо звільнити любов Божу і слово Господнє, щоб вони змогли швидко бігти і принести Божу славу в наші життя і в Його світ.