2. Євангелізація – це завдання для всіх нас!

Малий хлопчина пробував щось змайструвати, але праця йому не вдавалася. Частини, які хотів скласти, постійно розходилися скоріше, ніж їх з’єднував. Тоді до нього приступив батько і сказав: “Йосифе, це праця для двох. Деколи потребуєш помочі, якщо хочеш щось зробити”. Батько притримав обидві частини, і малий Йосиф швидко їх з’єднав. На його обличчі засяяла щира усмішка.

Євангелізація – це завжди спільне діло, завдання, яке людина сама не подолає. Потребує помочі.

Якщо шукаємо помочі при здійснюванні нової євангелізації, до якої сьогодні Церква закликає кожного з нас, мусимо спершу запитати, у чому полягає.

У першу чергу – це покірна просьба про Божу поміч. Якщо хочу залучитися до євангелізації або помогти при євангелізації, потрібно наперед стати на коліна і в молитві довірити намірення Богові, щоб його благословив, щоб зробив мене спроможним це діло виконати. Без молитви неможливо успішно здійснити жодного євангелізаційного діла.

По-друге: мусимо собі усвідомити, що великою поміччю для євангелізації є побожне життя у вірі. Гарно про це сказав святий Іван Золотоустий: “Не було б поган, якби ми були справжніми християнами; та ми захоплюємося грішми, як вони, навіть більше; маємо страх перед смертю, як вони; боїмося злиднів, як вони; жадібність нас мучить, як і їх”.

Тож Божа поміч і побожне життя – ось що потрібно для успішної євангелізації в нашому середовищі.

* * *

Про необхідність цієї нашої активної участи один духівник сказав: “Завжди, коли спізнаю якусь християнську спільноту, моя надія знову скріпиться і відновиться. І завжди їм розказую оцю пригоду:

Трапилось це десь у Південній Дакоті. Однієї ночі мале дитятко заблукало. Було темно, дощова погода, болото. Двері були відчинені, і воно, ще зовсім мале, вийшло з дому. Десь через годину або більше мати спохватилася. Усюди шукала, але не знайшла його. Кликала, але жодної відповіді. Подивилась у підвал, заглянула в кожну шпаринку. Довго шукала, доки зрозуміла, що в хаті його зовсім немає.

Побігла до сусідньої ферми, де працівники якраз закінчували свою роботу, але там теж його не знайшла. Як навмисно, на всі боки простягалися величезні пшеничні поля. Зорганізували оперативну групу – але було темно, дощ, болото і пізно – мусили відкласти пошуки.

На світанку другого дня були знову всі надворі і шукали. Тут один чоловік скликав усіх і сказав: “Це безумство! Бігаємо тут кожний в іншому напрямку, без якогось плану, організації чи спроби діяти спільно. Дитя може бути за метр або два від вас у тій високій пшениці – і ви його не зауважите. Чому не станемо до одного ряду, не візьмемося за руки? Рушимо вперед і перейдемо так ціле поле!”

Ухопилися за руки і йшли першим полем і дійсно: через тридцять або сорок метрів його знайшли. Впало до ями, було в глибокій непритомності, лежало там від попередньої ночі, надворі, під дощем. Підняли його, бігли з ним назад до дому, але було вже запізно. Остання іскорка життя погасла. І коли його поклали на руки матері, сіла собі на сходи перед входом до хати, сльози їй стікали по обличчі, і вона аж з глибини душі вигукнула: “Люди, чому ви скоріше не взялися за руки?”

Таких прикладів дуже багато, тому скажу це кожному знову й знову, кожній групі християн, яку зустріну. Скільки людей ще мусить померти? Чому більшість з вас, люди, не почне братися за руки, перш ніж буде дуже пізно.

Навіть без найкращого дослідження можемо сказати, що світ навколо нас потребує євангелізації. Це не завдання, яке було б понад наші сили. Умови, які маємо сповнити для його успішного проведення, щоб врятувати людей, які втратили або зовсім ще не знайшли Бога, – виконати просто. Чи бачимо ще якусь іншу перепону?

Коли привезуть пацієнта в тяжкому стані до лікарні, ніхто не вагається ані хвилини. Лікарі та медсестри як одне ціле роблять усе для того, щоб його повернути до життя, щоб його вилікувати. Подібно маємо чинити й ми. Амінь.

Попередній запис

1. Відображати Божу любов

Наступний запис

ЖАДІБНІСТЬ: Як остерігатися жадібности?