Попри активно насаджуваний міф про ворожнечу між наукою та релігією, їхні взаємини радше нагадують персонажів євангельської притчі, в якій син сказав до батька: «Тату, як тебе не стане, ця частка твого майна все одно ж стане моєю? Ну то зробімо вигляд, ніби тебе вже немає, тому що я хочу користуватися нею просто зараз!»
Наука – блудне дитя релігії. Науковий метод зародився в надрах біблійного богослов’я. Але, домігшись певних досягнень у вивченні матеріального світу, природознавство забрало частину батьківського спадку, яка йому належала, і попрямувало в далеку країну матеріалізму й атеїзму. До початкових принципів науки (віри в об’єктивність, єдність і розумність законів природи) було додано ще один принцип – натуралізм, який проголошував: усе на світі має тільки природні причини. До трьох принципів, які вже реально довели свою слушність, долучився четвертий – так само прийнятий на віру, але його неможливо було однозначно підтвердити чи спростувати засобами науки. Це аж ніяк не зробило науку менш релігійною справою. Адже віра, яка не має підстав, зветься марновірством.
Людина й справді тяжіє до прагнення знаходити причини тих чи тих явищ. Однак науковий метод у цьому дуже обмежений. Він дає відповіді тільки на певний клас запитань, а саме – «Як?». Запитання на зразок «Чому?» або «Для чого?» – поза його компетенцією.
Наприклад, ми можемо запитати: «Чому цей поплавок лежить на воді?» І вчені мужі дадуть повністю правильну наукову відповідь: бо вага витісненої ним води дорівнює його власній вазі, а виштовхувальна сила врівноважує його силу тяжіння. Але можна відповісти й інакше: бо завзятий рибалка Миколка захотів пригостити своїх домашніх свіженькою юшкою, прагнучи так показати свою любов до них.
Яка з цих відповідей буде правильною? Очевидно, що обидві. Вони відображають різні сторони реальності, не виключаючи, а доповнюючи одна одну. Натомість атеїст, якщо він послідовний, повинен заперечити: «Оскільки наука дає чітке та вичерпне пояснення плаванню поплавка, існування Миколи і його любов до рідних – це непридатна демагогія, проекція бажаного на дійсне. Гіпотеза про Миколину любов до його домашніх – ненаукова. Тому не варто забивати голову необґрунтованими байками про його існування».
Але ж якщо розглядати паровоз у музеї, це не ознайомить вас з особистістю його винахідника. Вивчення того, як влаштовані механізми, нічого не скаже про те, чим жив Джордж Стефенсон, що він цінував, як проводив свій вільний час, якими були його характер, темперамент, коло життєвих зацікавлень та пріоритетів. Для цього треба читати листи самого інженера та спогади тих, хто був із ним знайомий особисто…
Однак, оглядаючи паровоз, ми все-таки розуміємо, що ця машина має творця, і можемо робити певні висновки про його інженерні здібності. Подібно й наука, вивчення сотвореного, не дасть нам пізнати самого Бога. Природознавчими методами неможливо вивчати надприродне, як і з допомогою слуху не вийде розрізняти кольори. Але, роздивляючись світ довкола себе, ми можемо дещо дізнатися про його Творця. Творіння свідчить про свого Творця, як про це й сказано в Біблії: «Бо Його невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме» (Послання до римлян 1:20).