Як стати членом помісної церкви?
За Божим задумом народжені згори люди стають членами церкви через водне хрещення[1].
Хрещення – це свідчення перед Богом і людьми про те, що людина облишила своє попереднє гріховне життя і вирішила жити по-новому[2].
Воно означає, що людина тепер – нове творіння в Ісусі Христі; стародавнє минуло, тепер усе нове[3]. Тепер людина вирішила приєднатися до народу Божого і страждати разом із ним замість того, щоб мати тимчасові гріховні насолоди[4]. Хрещення – це обіцянка Богу доброго сумління[5], яке символізує виливання (хрещення) Святого Духа[6].
Їх називають християнами…
За часів апостольської церкви один євангеліст на ймення Варнава, добрий, сповнений Духом Святим чоловік, проповідував віруючим, які збиралися в місті Антіохії, і вмовляв їх міцно триматися Господа. Завдяки його проповідям багато людей увірували в Ісуса Христа. Згодом Варнава привів із Тарса Савла, якого пізніше почали називати апостолом Павлом. Вони удвох цілий рік збиралися з церквою в Антіохії і навчали багатьох людей. Саме в цьому місті віруючі вперше почали називатися християнами[7].
Християнин – це послідовник Христа, або людина, яка відображає у своєму житті Христа. Люди мають обачно називати себе християнами, бо справжнім християнином може бути лише народжена згори людина, яка присвятила своє життя Господу Ісусу Христу й щоденно наслідує Його. Така людина повинна мати видимі риси характеру Христа, Який є для нас досконалим Прикладом[8]. Він постраждав за нас, щоб ми наслідували Його[9]. Також за Його прикладом ми маємо чинити добро людям, які нас оточують[10].
Члени церкви зазвичай називають одне одного братами й сестрами[11], бо всі вони – члени Божої сім’ї[12].
У Писанні помісні церкви часто називали за іменем людини, у домі якої відбувалися зібрання[13]. У часи апостольської церкви були випадки, коли їхні супротивники глузували з них і, намагаючись принизити, називали, наприклад, «Назорейською єрессю»[14]. Іноді їх іменували за назвою тієї місцевості, де вони жили, або навіть за іменем одного з церковних служителів. Та важлива не назва, а їхня відданість переданій святим вірі[15].
Чи всі люди, що називають себе християнами, дотримуються Христового вчення?
На жаль, сьогодні багато людей, називаючи себе християнами, не мають чеснот справжніх послідовників Ісуса Христа. Багато хто також вважає, що благодать Божа дозволяє їм грішити[16], а відтак спотворюють уявлення людей про справжню сутність християнства. Сьогодні деякі політичні угрупування і навіть народи називають себе християнськими, що явно суперечить засадам справжнього християнства. Ісус Христос відмовився бути земним правителем[17], тож люди, які називають себе Його іменем, мають наслідувати свого Вчителя.
Є деякі щирі послідовники Ісуса, які не пізнали повністю волю Божу щодо Його дітей, бо не мали можливості або з інших причин, тож вони можуть помилятися в тому чи іншому питанні[18]. Однак Бог бажає, щоб усі віруючі пізнали всю повноту істини з допомогою Його Духа Святого[19].
Як церква захищається?
Ісус сказав: «Моє Царство не із світу цього. Якби із цього світу було Моє Царство, то служба Моя воювала б, щоб не виданий був Я юдеям»[20].
Один із служителів Ранньої Церкви[21] писав:
«Ми пізнали, як поклонятися Богу, через закон і слово, які апостоли Ісуса поширили далеко за межами Єрусалима. І так ми знайшли притулок у Бога Якова і Бога Ізраїля. По всій землі ми, сповнені раніше бажання воювати, убивати та всякого іншого лиходійства, отримали іншу зброю, а саме: поміняли наші мечі на рала, а списи – на знаряддя обробітку. А що ж ми вирощуємо? Святість, праведність, любов до людей, віру і надію. Це ми одержали від Самого Отця через Розп’ятого»[22].
Ще один його сучасник сказав:
«Ми навчилися не відповідати ударом на удар, а також не судитися з тими, хто нас грабує. Замість цього ми підставляємо другу щоку тим, хто вже вдарив нас. Тим, хто знімає з нас верхній одяг, ми віддаємо й сорочку. Але навіть після того, як ми віддали їм усе своє майно, вони хочуть позбавити нас життя»[23].
У 16-му столітті одне європейське місто захопили озброєні люди, що називали себе християнами[24]. У той же час в іншій частині Європи проживала миролюбна громада християн, які щиро наслідували Ісуса. Через те, що вони однаково називались, а їхні вчення були, на перший погляд, досить схожі, уряд помилково вирішив, що вони також налаштовані повстанські. Коли миролюбних віруючих вигнали з того краю, їхній служитель написав:
«Ми тепер перебуваємо в безлюдній місцевості, зарослій кущами, власне, просто неба. Ми смиренно сприймаємо всі ці труднощі в нашому житті і славимо Бога, Який визнав нас гідними постраждати за Нього… Ми благаємо Бога вдень і вночі, щоб Він захистив нас від зла. Ми покладаємось на Його ласку і впевнені, що Він, наш Голова й Захисник, боротиметься за нас…
Ми отаборилися на пустищі, нікому не загрожуючи, навіть нашим найлютішим ворогам… Наші справи і наші душі відкриті перед усіма людьми. І, як вам відомо, ми воліємо краще втратити сотню гульденів, ніж украсти в когось дрібну монету. Ми вважали б за краще постраждати й померти, ніж ударити нашого найлютішого ворога навіть рукою, не кажучи вже про списи, мечі та алебарди, як це всюди діється у світі.
Вам добре відомо, що ми не маємо ні рушниць, ні списів, ні алебард чи чогось подібного. Ми закликаємо всіх мирно жити один з одним по правді і справедливості, щоб бути справжніми послідовниками Христа. У цьому мета нашого життя, наших проповідей і нашої поведінки.
Ми живемо на очах у всіх людей і не соромимося говорити будь-кому про свою віру. Ми не звертаємо уваги на наклепи на нашу адресу, оскільки нас про це попереджав Ісус. Так було споконвіку, і Він і Його апостоли також цього зазнали»[25].
[1] Дії 2:41
[2] Римлян 6:4
[3] 2 Коринтян 5:17
[4] Євреїв 11:25
[5] 1 Петра 3:21
[6] Матвія 3:11; Марка 1:8; Луки 3:16; Івана 1:33; Дії 2:17,18,38; 10:47
[7] Дії 11:19-26
[8] Івана 13:15
[9] 1 Петра 2:21
[10] Дії 10:38
[11] Якова 2:15
[12] Матвія 23:8-10
[13] Римлян 16:3,4; 1 Коринтян 16:19; Колосян 4:15; Филимона 1:2
[14] Дії 24:5
[15] Юди 1:3
[16] Юди 1:4; Римлян 6:1,2
[17] Івана 6:15
[18] Дії 18:25,26
[19] Івана 16:13
[20] Івана 18:36
[21] «Рання Церква» – період десь між 90-им р. від Р.Х. і 325-им р. від Р.Х.
[22] Юстин Мученик, процитовано в «The Pilgrim Road» («Дорога пілігрима»), © David W. Bercot, Scroll Publishing Company, P.O. Box 122, Amberson, PA 17210.
[23] Афенагор, процитовано в «The Pilgrim Road» («Дорога пілігрима»).
[24] Це були войовничі анабаптисти, які захопили місто Мюнстер у 1530-х pp.
[25] Якоб Гуттер, 1535, «Hutterischen Episteln» («Послання Гуттера»), том 3, 1-6.