24) Духовне розпізнання святого Йосипа і наше

«Пресвята Богородиця взяла мої руки і сказала, що дуже радіє моїм молитвам на честь святого Йосипа» (свята Тереза Авільська).

Святий Йосип є для нас прикладом побудови взаємин з Ісусом. Він – покровитель сімейного, священичого і чернечого життя. Своє покликання він здійснював, цілковито віддаючись Богові, виявляючи самопожертву, розсудливість, мудрість. Це вимагало від нього безмежної віри, глибокого духовного розпізнання, розсудливости, внутрішньої боротьби, відважного вибору і сміливих рішень.

Йосип перед лицем нелегкого вибору і непростих рішень

Ми звикли вшановувати святого Йосипа як дорослого чоловіка, практикуючого юдея, немовби святого «в готовому вигляді». Утім, можливо, ми мало вникаємо в динаміку його духовного і людського зростання, у цілий процес його пошуку і розпізнання Божої волі та в його щоденне стремління до святости в особистому і сімейному житті. Як кожен побожний ізраїльтянин, святий Йосип брав активну участь у житті сімейного клану, сусідської, релігійної і національної спільноти.

Коли ми уважно читаємо Євангеліє, бачимо, в якій драматично непростій ситуації опинився Наречений Марії з Назарету, коли раптом дізнався, що його майбутня дружина чекає Дитину. Навіть цих декількох стислих речень, поданих на сторінках Євангелія, достатньо, аби помітити всю трагедію внутрішнього конфлікту Йосипа, його тривогу, самотність, невпевненість у завтрашньому дні, біль.

Нам не потрібна ще детальніша інформація, якої євангелисти не подають, аби відчути надзвичайно важке становище Йосипа. Натомість нам відомий результат його духовної боротьби. Якщо ми на щодень намагаємося шукати Бога і Його волю всім серцем, то усвідомлюємо, що за кожним добрим духовним плодом завжди стоїть величезна внутрішня боротьба.

Криза покликання

Сьогодні ми спостерігаємо кризу покликання до подружнього і сімейного, а також до священичого і монашого життя. Шукаючи причини, ми насамперед аналізуємо психологічні, соціяльні, культурні, цивілізаційні фактори. Однак такий аналіз не показує нам справжнього джерела кризи в усій її глибині, адже, фактично, це вторинні чинники. Вони є радше симптомами кризи, ніж її причиною.

Натомість ми не вміємо, а може, радше боїмося глибше заглянути в себе і зробити глибокий іспит совісти з того, що становить саму суть кризи: невірність серця, брак самовідданости в боротьбі з нашою пожадливістю, млявість у слуханні Божого Слова, поверховість молитви, духовне лінивство. Анонімний автор Щирих розповідей Прочанина своєму духовному отцеві каже, що головним джерелом гріха є наше лінивство в думанні про Божі справи.

Щоб ефективно боротися з кризою покликання, треба спершу поставити правильний діягноз. А це можливо тільки в атмосфері молитви і глибокого духовного розпізнання. Бог завжди вірний благодаті покликання, незалежно від обставин, в яких перебуває людина.

Йосип не хотів ославити Марію

Духовне розпізнання, здійснення вибору і прийняття рішень – це процес, який зазвичай триває довго. Це добре показує важкий шлях Йосипа до одруження з Марією. Їхнє одруження вже було домовлене в їхніх сім’ях.

Це мала бути важлива подія не лише в їхньому особистому житті, але й родинному та суспільному. У невеликій громаді Назарету, мабуть, всі про все знали. І ось раптом Йосип дізнається, що його Наречена вагітна.

Ситуація стала драматичною, складною – по-людськи безвихідною. А оскільки він був людиною праведною – як пише євангелист Матвій, – тому, «не бажавши ославити її, хотів тайкома відпустити її» (Мт. 1:19). Це мав бути обережний, але рішучий крок. Однак, попереджений ангелом уві сні, що те, що зачалось у Марії, походить від Святого Духа, він знову вдається до розпізнання і приймає нове рішення. Врешті він вчинив так, як йому порадив Ангел Господній уві сні: «прийняв він дружину свою» (Мт. 1:24).

Спершу Йосип відмовляється прийняти Марію у свій дім, а потім змінює думку і бере її до себе. Зміна рішення – це плід розпізнання, внутрішньої боротьби, вибору, послуху голосу Бога.

Обидва рішення Йосипа, хоч і такі різні, були правильними, праведними. Адже коли Йосип зробив усе те, що йому належало, Бог прийшов через Свого Ангела. Діяння людини і Бога взаємно проникають одне в одне, поєднуються, пов’язуються між собою.

Така є Божа «ікономія», така динаміка пошуку Бога і Його волі. Кожному доброму вибору повинна передувати тривала молитва, слухання Божого голосу, внутрішнє розпізнання, «дослідження духів», боротьба. Це наслідок внутрішнього конфлікту і кволости людини. І хоч прагнемо робити добро, нам накидається зло (див. Рим. 7:21).

На кожного з нас впливає світ добрих і злих духів, світ людських потреб, думок і почуттів, уся історія життя, пережиті образи, скоєні гріхи, слабкості. Однак ми віримо, що у всьому цьому важкому досвіді нас супроводжує волання Бога і Його благодать, яка невпинно діє в нас. Ця благодать ніколи людину не покидає.

За сучасною кризою сім’ї, священичого і монашого життя ховається глибока криза прийняття рішень, браку духовного розпізнання, внутрішньої боротьби, молитви та пошуку Бога і Його волі.

У рамках моєї роботи як реколектанта я часто розмовляю з людьми, які майже відразу після одруження, єрейських свячень чи складення вічних обітів переживають розчарування, депресію, сумніви. Через рік чи два після прийняття рішення про вибір стану життя вони почуваються виснаженими, їх охоплює знеохочення, розчарування, у них з’являються серйозні сумніви і питання, чи вони справді зробили правильний вибір? Їм важко віднайти себе в новій життєвій ситуації.

У цих ситуаціях вже перше вступне духовне розпізнання нерідко виявляє брак особистої моральної і людської активности, щирого розпізнання, відкритости та зусилля, докладеного для прийняття рішення, а іноді навіть брак справжнього, свідомо і добровільно прийнятого рішення.

Коли люди одружуються після довгих роздумів і взаємного розпізнання наречених, жодна зі сторін не подумає про розлучення через два чи три роки після шлюбу. Так і священик, коли впродовж шести років навчання в семінарії брав віддану і активну участь у духовному житті й обдумуванні рішення про священство, не задумуватиметься через декілька років після свячень, чи, бува, не відмовитися від цього служіння. Рішення, прийняте в результаті молитви, духовної боротьби і сумнівів, а також у щирому діялозі з Богом і Церквою, є підставою для спокійного життя в обраному стані.

Святий Йосип сьогодні є для нас прикладом слухання, глибокого духовного розпізнання, внутрішньої боротьби, активної участи в прийнятті зрілих і тривалих рішень, що стосуються нашого стану життя, згідно з Божою волею.

Самотність під час прийняття найважливіших життєвих рішень

Можемо собі уявити самотність Йосипа в цій драматичній ситуації, в якій він опинився, коли Жінка, яку кохав і з якою хотів одружитися, завагітніла, а він не знав, що це сталося «від Духа Святого» (Мт. 1:18). Про це він довідається згодом. Хто тоді міг зрозуміти його біль? Кому він міг довіритися? До кого міг звернутися за порадою, за розрадою? Польський поет і письменник, знавець Біблії Роман Брандштеттер у своїй книзі Ісус з Назарету прекрасно описує закоханість Йосипа і Марії, але тільки для того, щоб на цьому тлі краще показати глибину його пізніших дилем, вагань і внутрішньої дезорієнтації.

У прийнятті найважливіших життєвих рішень кожна людина опиняється на самоті. Наречені, бажаючи, аби їхнє одруження було зрілим, спершу повинні, кожен окремо перед Богом, у самотності серця, прийняти рішення, а відтак підтвердити його в спільному розваженні, щоб – вже офіційно – перед Церквою взаємно сказати «так» на все життя. Саме через брак молитовної самотности рішення деяких людей – чоловіка чи дружини, священиків, монахів – бувають поверхові і недопрацьовані, а з цієї причини – нетривкі. Їм не вистачає вкорінення в жертовному і самовідданому довіренні життя Богу.

Адже, вибираючи священиче чи чернече життя, ми насамперед Богу кажемо «так», а вже згодом, на другому місці, Церкві, настоятелям, які можуть прийняти або відкинути вибір, спільноті, близьким людям.

Вибору стану життя повинно передувати глибоке внутрішнє навернення: зізнання у своїх гріхах, визнання їх перед Богом і Церквою, покута за них, а також внутрішня боротьба за життя в правді і чистоті серця. У святого Ігнатія Лойоли в Духовних вправах духовному розпізнанню і вибору стану життя передують тижневі розважання про гріх, навернення, покуту і примирення з Богом, після чого він радить учинити генеральну сповідь.

Люди, що супроводжують тих, які роблять вибір, не можуть жодним чином втручатися у вибір і впливати на рішення. Допомога і підтримка в прийнятті рішення ніколи не можуть полягати в підказуванні, придушенні сумнівів, нехтуванні труднощів, дешевій розраді, особливо тоді, коли труднощі є серйозні. Особистих талантів і дарів, освіти чи інтелекту, доброчесности недостатньо, щоб прийняти правильне рішення про вибір стану життя. Необхідне також ґрунтовне внутрішнє розпізнання, наскільки те, чого хочу і прагну, є водночас Божим прагненням, даром і благодаттю.

Можемо сказати, що вибір стану життя – це наш вибір попереднього Божого вибору. Саме Господь нас обирає, а ми вибираємо те, що Він вже раніше для нас вибрав. Перед прийняттям рішення ми повинні радитися з надійними і компетентними людьми, з’ясовуючи свої труднощі, сумніви, перевіряти наші думки і почуття, але коли ми робимо вибір, кожен повинен залишитися сам перед Богом і власною совістю.

Єдність людської праці і діяння благодаті

Часом у нашому житті трапляються такі складні ситуації, будь-який вихід з яких здається поганим. У подібній ситуації опинився Йосип, наречений Марії. Керуючись правдивим сумлінням, він прийняв рішення про «пасивний» розв’язок. Він мав намір потай відпустити Марію. А може, навіть не так відпустити її, як радше самому відійти від неї? Він не бажав її ославити, наразити на безчестя, а може, й на втрату життя.

Відпускаючи Марію, або радше відходячи від неї, Йосип потай оберігає її честь. Приймаючи таке рішення, він ославляє самого себе. Наслідком такого розв’язання буде звинувачення в тому, що він – безвідповідальний чоловік. Він не звинувачує Марію, але те, чого не розуміє, бере на себе. Його рішення про відпущення Марії чи свій відхід, всупереч тому, що могло б здаватися, є ознакою його відповідальности.

У цій своєрідній життєвій пастці, в якій опинився Йосип, або радше, яку Господь для нього «поставив», він робив усе, що було в його людських силах. Молячись, розважаючи, і, можливо, звертаючись за порадою до людей, яким довіряв, він шукав правильного рішення, шукав волі Ягве. Можемо собі уявити, як, звертаючись до псалмів, Йосип взивав до Господа.

  • «Дороги Твої дай пізнати мені, Господи, стежками Своїми мене попровадь» (Пс. 25:4).
  • «А я через невинність мою Ти підсилиш мене, і перед обличчям Своїм ти поставиш навіки мене!» (Пс. 41:13).
  • «Дай мені розуміти дорогу наказів Твоїх, і про чуда Твої я звіщатиму» (Пс. 119:27).
  • «Випробуй, Боже, мене, і пізнай моє серце, досліди Ти мене, і пізнай мої задуми» (Пс. 139:23).

Коли людина робить все, що в змозі, Бог у ній діє, підтримує її, провадить, укріплює, просвічує, додає сили й відваги, дає плід її людським старанням, зусиллям і праці. Благодать супроводжує людину, коли вона бореться, змагається, розпізнає, робить вибір і, врешті, приймає рішення.

Благодать не замінює людини. Вона провадить її, просвічує, підтверджує, благословляє. Духовне розпізнання, здійснення вибору і прийняття рішення – це завжди спершу важка людська праця і безмежна підтримка благодаті. Бог ніколи не обмежує людині доступ до благодаті, але трапляється, що сама людина мляво і недбало з неї користає.

Не керуватися тільки емоціями

У здійсненні кожного важливого життєвого вибору ми не можемо керуватися тільки вподобаннями чи, тим паче, пристрастями. Коли при виборі стану життя нам щось подобається, тоді слід себе запитати: що є джерелом цього вподобання? Хто чи що його надихає? Нам значно легше зробити правильний вибір, коли ми внутрішньо вільні або – як каже святий Ігнатій Лойола – «безпристрасні», емоційно незалежні від того, що повинно бути предметом вибору і рішення (Духовні вправи, 23).

Правильний розум, recta ratio, просвітлений вірою, підказує правильне розв’язання. Святий Йосип прийняв правильне рішення, позаяк був людиною праведною, яка живе по-правді. Найбільшим ворогом правдивого духовного розпізнання та зрілого вибору завжди є перебування в гріху, особливо в гріху внутрішнього лінивства, знецінення духовного життя, марнославства, егоїзму в спільнотному житті.

Праведність у прийнятті рішення вимагає подолання власних побоювань і страхів та відмови від самовільної поведінки. Святий Йосип був людиною праведною тому, що чинив не згідно з власною волею, а шукав Божої волі. Що складніша ситуація людини, то більше їй потрібна позиція праведного сумління і чистого серця.

Бог пише прямо кривими людськими лініями

Що робити, коли з’являється криза в священичому чи подружньому житті? Спершу слід перевірити правильність прийнятого рішення. Коли хтось усвідомить, що його вибір стану життя був недопрацьований, тоді – за порадою святого Ігнатія – треба прийти до Бога з розкаянням, жаліти і намагатися «вести добре життя в межах, визначених зробленим вибором» (Духовні вправи, 172).

Заглиблення в зроблені в минулому помилки, неодноразовий їх аналіз, піддавання себе психологічному несмаку, підтримування претензій до себе й до інших – це здебільшого марні й безплідні дії, які зазвичай не змінюють людину, а радше додатково занурюють її в стан знеохочення, апатії, яка іноді межує з депресією.

Святий Ігнатій Лойола заохочує передовсім до твердої постанови про внутрішнє навернення, яке вимагає, зокрема, визнання своєї нечесности щодо Бога і людей, які були причетні до цього вибору.

Здебільшого це болючий досвід. Але саме цей біль, прийнятий з покорою, матиме очищаючу і цілющу силу. Він стане місцем розкаяння і молитви за прийняття обраного стану життя як Божої волі. Треба просити Бога, щоб Він сам «писав прямо кривими лініями» нашого життя.

Попередній запис

23) Мир вам!

Наступний запис

Післямова