3 ДОСТАТНЬО ЛИШЕ БОГА

Убога духом і покірна людина не шукає опор ні в довкіллі, ні в собі самому. Вона бачить дійсність по-иншому, тому й шукає опори в иншому. Духовна вбогість і покора молитви сприяє тому, що людина стає перед Богом як жебрак, який нічого не має, крім Нього[1]. Такий Божий жебрак не має ілюзорних проблем та не шукає ілюзорних опор. Насправді йому залежить лише на Божому царстві.

Щоб ми могли дійти до такої постави, мусимо бути огорнуті Божим Полум’ям. Воно, випалюючи в нас ілюзії, буде оберігати від поранень, що з них випливають, а передусім усуватиме перешкоди до поєднання – поєднання з Тим, хто Своєю любов’ю спроможний заступити всі людські турботи. Горстку попелу, якою є людина, Він так сильно полюбив, що через перетворююче поєднання хоче впровадити нас у світ Божого щастя, який навіть не можна уявити.

Молитва жебрака

У Господній молитві сам Ісус Христос залишив нам незвичайний аналіз властивої духовної постави стосовно Бога – постави жебрака, тобто такої людини, яка, окрім Бога, не має жодної опори.

Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі…” Цими словами Божий жебрак молиться до Творця, до свого Отця, Який є на небі. Звертаючись таким чином до Нього, хоче пошанувати велич Господа і просити про щось найважливіше в жебрацькому існуванні. Прохання жебрака окреслюють його ставлення до Бога та єрархію життєвих проблем відповідно до їх важливости.

Коли святиться ім’я Бога, коли Йому віддається належна честь і слава, а кожне коліно згинається на звук цього Імени, чи це не занурення в життя духом неба? Хіба благання про прихід Божого царства не є водночас благанням про те, щоб настало Небо, за яким сумує та зітхає Божий жебрак? Дорога до цієї мети – виконання Божої волі. Нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі… Цього домагається Божий жебрак і про це благає, про це жебракує.

Далі в Господній молитві назване добро, про яке Божий жебрак повинен просити дещо згодом. Хліб наш насущний дай нам сьогодні… Ці слова підказують, що ми маємо право просити про все, що нам потрібно для гідного життя, підкорюючи це завжди Божій волі.

Як хліб насущний – їжа для тіла, так прощення гріхів необхідне для душі Божого жебрака. Тому він далі просить: і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. По суті в молитві звучить не тільки прохання про відпущення гріхів. Божий жебрак у цьому місці мовби ставить під загрозу свій егоїзм, закладає йому петлю на шию: якщо не буде милосердним до своїх винуватців, сам не отримає відпущення гріхів.

Божий жебрак – це людина, яка усвідомлює, що впаде без опори на Бога. Тому його жебракування супроводжує прохання: І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. У ній також міститься така думка: обдарований вільною волею грішник не обов’язково буде підданий спокусі або впаде. Навіть якщо Бог цілковито заховуватиме нас від спокус, ми і далі могли би згрішити. Тому Божий жебрак просить: “визволи нас від лукавого”, що означає: “не дозволь статися злу”, тому злу, автором і підпалювачем якого є Темний.

Постава Божого жебрака

Аналіз Господньої молитви ясно показує, яку поставу приймає Божий жебрак щодо світу, аби не шукати в ньому ілюзорних опор. Хіба єрархія наших прохань така, як у Господній молитві? Хіба не маємо претензій?

Усі претензії – це заперечення постави жебрака. Природно, що людина, яка живе за рахунок чужих пожертв, ніколи не ставить умови “приймаю лише банкноти більшого номіналу, ніж 50 доларів”. Коли б він таке вимагав, нічого б не дістав. Жебрак вдячно приймає кожну отриману милостиню, він вільний від претензійної постави.

Характерним є переконання жебрака, що простягати руку за милостинею йому належно відплатиться. Адже існують особи, для яких те, що вони випрошують, – єдине джерело утримання і, якщо б не вдавалося з цього жити, певно, змінили би спосіб заробітку. Якщо і ти не хочеш жити в ілюзіях, а, позбавляючись їх, визнаєш себе Божим жебраком, можеш бути впевнений, що Він не відмовить тобі в милостині. Стаючи перед Богом із простягненою прохання рукою прошака, отримаєш завжди те, що найцінніше. Якщо ж на це не розраховуєш – означає, що не живеш правдою і не шукаєш опори в Богові.

Жебрак є жебраком тільки тоді, коли жебракує. Коли перестає жебракувати, може уявляти себе кимсь иншим. Певно, наскладає собі непогані гроші з того, що отримує, припинить своє ремесло, порядно вдягнеться, і нікому не спаде на гадку називати його жебраком. Роздумуючи за допомогою духовних категорій, байдуже, чи перестав жебрати, коли тебе занадто заїла праця, яку ти виконуєш, чи тоді, коли стоїш на колінах і молишся. Якщо не звертаєшся до Бога з покірним проханням про милосердя, не визнаєш у тому моменті правди, що перед Богом ти є жебраком.

Якщо відчуваєш, що ти неправдивий Божий жебрак, віддай усю свою нужденність Спасителеві. Проси Його, щоби Він сам захотів прийти і з’єднатися з тобою. А тоді може статися так, що – як справжній жебрак – знайдеш Бога у всьому, що тебе оточує: у речах, у справах, у подіях і в людях.

Як сліпий з-під Єрихону

Без Мене нічого чинити не можете ви” (Ів. 15:5) – ці слова Ісуса означають цілковиту залежність від Бога в кожній речі, як залежною є мала дитина або людина, яка нічого не має, тобто жебрак. Не йдеться про те, щоби “ставати жебраком” і таким чином пробувати сподобатися Богові. Адже реально ми є жебраками. Все, що маємо і що собою представляємо, є даром і милостинею від Бога. Господь любить правду, а не “приймання постави жебрака”. Тому Він очікує, що ми будемо пробувати визнавати правду про нашу жебрацьку сутність і жити згідно з нею. Перебування в ілюзіях завжди шкідливе і небезпечне. Чому нам так важко доводиться визнавати статус Божого жебрака?

Подібне здивування висловлює кардинал Йосиф Ратцінґер, запитуючи, чому ми не бажаємо віддати Богові наше існування, “пов’язане з неспроможністю, нездатністю до віри і молитви”[2]. Він убачає причину багатьох страждань, навіть неврозів сучасної людини в прив’язаності до фальшивої самодостатности. “Людина є Божим жебраком,” – стверджує св. Августин, а кардинал Ратцінґер додає: “Не виявляємо Богові жодної ласки, коли визнаємо правдиву ситуацію нашого існування, яка полягає в потребі чи в необхідності висловитися, у пошукові посередника і в можливості жебракування”.

Божий жебрак живе в правді й добре знає, що сам у собі нічого не має. Він також знає, що не можна жити, ні на що не спираючись. Тому все його існування є невтомним благанням, палким закликом до Бога як єдиної реальної опори. Навіть св. Тереза від Ісуса говорить: “Наша тутешня діяльність ґрунтується на тому, щоб ми ставали перед Богом як убогі й жебраки”[3]. Кардинал Ратцінґер нагадує, що, промовляючи під час Служби Божої слова “Kyrie eleison”, ми повторюємо жебрацьке благання сліпого з-під Єрихону; у словах є “визнання того, ким ми є, і того, ким Він є”. Богослов також зауважує, що через це говоримо згідно з дійсністю: “Подивись на мене, Боже, я – ніщо, лише Ти є всім; я бідний, нужденний, а Ти є багатий, можеш вилікувати всі біди світу. Я – грішний і злий, а Ти наповнений щедрою любов’ю”[4].


[1] Катехизм Католицької Церкви називає покору “готовністю безкорисливо прийняти дар молитви”, а людину, що молиться, окреслює як “жебрака перед Богом” (Катехизм Католицької Церкви, 2559).

[2] Служити правді, Познань-Варшава-Люблін 1983, с. 84.

[3] Внутрішня твердиня, IV, 3, 5.

[4] Там само.

Попередній запис

Благання про страх Божий

Наступний запис

Наростаюча чорнота