«Переможець зодягнеться в білу одежу, а ймення його Я не змию із книги життя, і ймення його визнаю перед Отцем Своїм і перед Його Анголами» Одкровення 3:5.
Ангел, який мене супроводжував, звернувся до мене, вказавши: “Поглянь на цю стіну”. Стіна була високою і знаходилася десь на відстані кілометра від мене. В одну мить я опинився під цією стіною (здається, переміщення в Небі відбувається зі швидкістю думки).
“ПОГЛЯНЬ НА ЦІ КНИГИ”
Після цього ангел сказав: “Поглянь на ці книги”. З лівого боку на золотих колонах, немов на великому екрані, лежала книга. Висота її сягала кілометра висоти, а ширина – дві третіх кілометра. Вона була величезна. Сторінки книги перегортали ангели.
З правого боку була інша книга – Книга Життя Агнця. Вона теж була відкритою. Мене піднесли вгору, щоб я міг бачити, що написано на відкритій сторінці. Там було моє ім’я, виведене золотими літерами з пурпуровими краями: “Річард з родини Зіґмунд, слуга Божий”.
Потім була вказана дата мого народження і навернення. Пурпурова крайка довкола літер мого імені була найсвятішою Кров’ю Христа.
«І не ввійде до нього ніщо нечисте, ані той, хто чинить гидоту й неправду, але тільки ті, хто записаний у книзі життя Агнця» Одкровення 21:27.
Я став на стіну і зауважив, що вона складається з різноманітних дорогоцінних каменів і перлів: яшма, сардонікс, діаманти, сяючі на сонці смарагди і багряні, наче кров, рубіни. Стіна була збудована з особливих каменів. Коли я торкався до неї, мені здавалося, наче хтось легенько пестить мої пальці.
ВОРОТА З ПОЛУМ’ЯНИХ ЯЗИКІВ
Тоді ж мені було сказано підійти до воріт.
Ворота були величезні. Мені здалося, що їх висота сягала десятків кілометрів. Над кожними витали три вогняних промені, які представляли Отця, Сина і Святого Духа. Ворота були зроблені з кутого золота та сходилися вгорі досередини. Внизу були помітні майстерно вирізьблені візерунки. Золото воріт мало вказувати на велике Боже Милосердя. До них сходилися тисячі стежок.
ПЕРЕМІЩЕННЯ В ПОВІТРІ ТА КРИШТАЛЕВО ЧИСТІЙ ВОДІ
За ворітьми обабіч дороги, якою я йшов, стояло безліч прегарних будиночків – палаців з верандами на першому, другому і навіть на третьому поверсі. Люди вільно пересувалися по краю цих веранд, без жодного зусилля злітаючи в повітря чи м’яко опускаючись додолу. Вони могли перебувати в повітрі. Вони могли робити будь-що. Здавалося, що фізичні закони в Небі просто не діють.
Мене привели до озера, де я побачив людей, які рухалися над водою, або ж плавали в ній. Тут не було хвиль, а вода була кришталево чистою і прекрасною. Інколи здавалося, що вона ще більш прозора, ніж повітря довкола.
Озеро було ніби без дна. З його глибин пробивалося світло. Не знаю, що це світило, проте сяйво було надзвичайне. Чи це сяяло дно, чи виблискували гори перлів? – Не знаю. Вода немовби жила своїм життям.
Я не заходив у воду, лише намочив руки в озері. Надзвичайно приємне відчуття. Вода пестила мої руки, як ті камені в стіні. Відчуття свіжості, як після прохолодної води, проте вона була кімнатної температури. Це було чудово.
Люди наближалися до води без страху. Я бачив тисячі людей, які ходили у воді, плавали, а також пересувалися над нею. Під кришталево чистою водою можна було дихати. А вийшовши з неї, люди миттєво висихали.
Через те, що в небі немає смерті, тут ніхто не міг загинути, навіть під водою. Діти гралися у воді, не боячись утонути. У воді не було жодних небезпечних істот. У Небі ж бо ніщо не може завдати людині шкоди.
Уже пізніше я довідався, що поруч з Божим Престолом протікають чотири ріки. Одна з них впадала в це озеро. Місцями річка була завширшки сотні метрів і глибочезною, а в інших місцях – вузькою та мілкою. Біля самого Божого Престолу рівень води в річці був дуже високим.
ЗДАВАЛОСЯ, ІСУС Є ВСЮДИ
Золота стежина вела до будинків, що знаходилися десь дуже далеко. Проте я, в одну мить, опинився там. Стежина привела до дороги, що була зроблена з якоїсь прозорої субстанції. Вона виглядала, як шляхетне каміння, пронизане нитками золота. Мабуть, це була головна вулиця міста. Мене відвели до групи людей, які з цікавістю спостерігали за моєю реакцією на те, що відбувається довкола.
Під час мандрівки своєю стежкою я раз у раз зауважував постать Ісуса. Він розмовляв з людьми, час від часу пригортаючи їх до Себе. Вони ж дивилися на Нього і їхні обличчя виражали таку велику любов, що й мені захотілося бути однією з них, щоб мати змогу припасти до ніг Ісуса. Проте ангел промовив до мене: “Твоя зустріч із Богом відбудеться трохи далі. Ти зустрінеш Господа на своїй дорозі”. Відтак я цілий перетворився в очікування. Я хотів тут і вже перебувати з Ісусом, хоч і знав, що ще потрібно зачекати.
У Небі в кожного свій час зустрічі з Ісусом обличчя в обличчя, тому через очікування ніхто не хвилюється. Кожен безмежно радий від самої думки про зустріч із Ним. Кожен з повагою ставиться до інших, які перед ним зустрічаються з Господом. Тут ніхто не намагається випередити інших. Я дуже хвилювався, бо знав, що коли надійде моя черга, це буде найважливіша зустріч у цілій вічності. Тоді я долучуся до тих, хто бачив Ісуса і розмовляв з Ним.
Цікаво, що хоч я й бачив Ісуса дорогою, я не міг точно сказати, чи Він був переді мною, чи позаду. Здавалося, що Він рухався зі швидкістю світла. Ісус був один, а складалося враження, що Він одночасно перебуває всюди. Я ж просто хотів бути з Ним.