3 МІРАЖІ БАГАТСТВА

Оманливе світло людської любови, яке ми так уперто шукаємо, може стосуватися не тільки осіб, а й речей, через які стараємося бути “кимсь” у власних очах чи в очах инших людей.

Під час очищення темної ночі Господь показуватиме нам, які ілюзорні ці людські опори і у сфері психічній, і у сфері матеріяльній. Процес демаскування наших ілюзій є необхідним. Без досвідчення цієї правди й автентичного її пізнання ми постійно жили б оманами і турбувалися про людські опори, концентруючи нашу увагу і серце на “мати”. А це завжди забезпечується коштом нашого “бути”, кінцева мета якого – “бути” Христа в нас.

Скільки нам потрібно

Відповідно до того, як Господь щораз сильніше пронизує благодаттю наше життя, виразно бачимо, що згідно з Євангелієм нам не вдасться поєднати служіння Богові й мамоні. Ісус сказав: “Жаден раб не може служить двом панам, бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові й мамоні служити!” (Лк. 16:13). Для мамони живе не тільки той, хто егоїстично користає з великих багатств, а й той, хто їх прагне, щоби здобути перевагу і певну владу над оточенням, відчуття безпеки тощо.

Ізраїльтянам, котрі мандрували через пустелю до Обіцяної землі, не бракувало нічого з того, що необхідне для життя. Вони не турбувалися про завтрашній день тому, що сам Господь дбав про них. Якщо Він наслав на них випробування голодом і спрагою, то не для того, щоби їх знищити. Важкий досвід мав звільнити вибраний народ від божків і навчити покладатися на Єдиного Бога.

Так і в нашому житті. Господь не хоче, щоби ми жили в нужді, Він прагне дати нам усе, що потрібно. Проблема криється в оцінці, у тому, що нам насправді потрібно. Ми маємо претензії до матеріяльної сфери, і ті претензії стають причиною того, що поняття гідного рівня життя безперестанку еволюціонує. Залюбки розширюємо діяпазон своїх очікувань і, прагнучи спертися на матеріяльні речи, піддаємося потаємній ескалації претензій.

Наприклад, коли можемо замінити автомобіль на кращий, доходимо висновку, що мати добре авто – явище справедливе. Якщо маємо велику квартиру, міркуємо, що справедливо старатися про зведення нового будинку. А якщо Бог починає цьому противитися й унеможливлює реалізацію наших наступних претензій – через труднощі в праці, через клопіт зі здоров’ям тощо, – почуваємо себе скривдженими.

Тим часом Небесний Отець усуває тільки те, що стане перешкодою на дорозі нашого спасіння[1]. Він нас любить і знає краще, що нам потрібно.

Коли б ми, покладаючись на Господа, із вдячністю прийняли всілякі “втрати” як Божий дар, тоді в нашому житті поступово б реалізувалися слова Христа: “Бож ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!” (Мт. 11:30).

Накопичення запасів

Господь хотів, щоб ізраїльтяни, мандруючи до Обіцяної землі, збирали манну тільки на один день. Хто зібрав більше, невдовзі міг побачити, як його запаси гниють.

Для чого служать заощадження? Хіба не є вони “накопиченням манни”, черговою системою ілюзорних забезпечень, покликаних уберегти нас від… покладання на Бога і Його волю? Той, хто має запаси, спирається на них. Такою є людська натура, яка, не бажаючи спертися на віру, шукає ілюзій, щоб жити. Не маючи заощаджень, ми змушені жити з дня на день і врешті-решт більше спираємося на Бога. Тоді ми можемо краще пізнати Його любов і турботу про наші щоденні потреби. Водночас ми бачимо, якою крихкою і слабкою є наша віра, котра не здатна оберегти нас від страху і переживань про майбутнє.

Коли поступово почнемо втрачати ілюзорні опори, що дотепер були нашим головним забезпеченням, переконаємося: насправді не потрібно нам ні стільки речей, ні таких великих запасів. Побачимо, що людина стає більш щасливою, коли є убогішою[2].

Ісус сказав: “Хто ради Мене згубить душу свою, той її збереже” (Лк. 9:24). Такою є перспектива дороги до святости: заради Христа втратити всі опори – все, що становить для нас будь-яку вартість. А ми ціпеніємо від самої думки, що могли б задля Нього знизити свій життєвий рівень і відректися хоча б від частини того, чим володіємо.

Важкою є дорога багатого до Царства

Той, хто прагне в усьому визнавати свою залежність від Бога, мусить погодитися на матеріяльну вбогість. Инакше це буде тільки теорія.

Чи є шанс, що наші діти навчаться жити за Євангелієм щодня, якщо ми самі не дамо їм свідоцтва такої постави? Якщо для нас опорою стають піднесені до рангу божка гроші, високий рівень і вигідне існування, то жодні наші слова на тему вартости внутрішнього життя не дають виховного результату.

Навіть тоді, коли наш духовний рівень був би таким, що ми зовсім не жили прив’язано до матеріяльного багатства і комфорту в облаштованому помешканні, хто гарантуватиме нам, що наші діти зможуть також бути відірваними від цього. Чи не будуть вони себе почувати кращими від инших, бідніших?

Тиск оточення, який торкається матеріяльних опор, настільки великий, що, коли батьки не свідчать власним прикладом, як треба жити, не вистачить лише моралізаторської розмови, якій діти чинитимуть опір.

Якщо своєю поставою продемонструємо, що гроші важливіші від надприродних цінностей, наші слова про життя за Євангелієм натраплять на спротив наших дітей, особливо в період їхнього дорослішання. І краще не обманювати себе, що вони не бачать, як ми насправді живемо і на що опираємося.

Гроші нам дано не для того, щоби зростати з гордістю володіння ними, спиратися на них і жити в розкоші. Вони не наші. Господь, котрому вони належать, прагне, щоб ми розсудливо ними розпоряджалися і помножували їх як біблійні таланти. У світлі віри це не означає збільшення рахунку вдвічі або втричі, лише сповнення того, що Він запланував, віддаючи їх у наші руки. Справжнє примноження може навіть означати роздавання всього, що маємо.

Зважаючи на матеріяльну ситуацію своєї родини, ми повинні завжди враховувати основну мету життя. Ця мета – наша святість і святість наших дітей. Гроші повинні ставати для нас сміттям, що має вартість настільки, наскільки використовуємо їх згідно з Божою волею, якщо насправді замислюємося над святістю.

Це, звичайно, не легко; нам залишається стати в правді, визнаючи власне поневолення. А потім покірно дякувати Ісусові, що саме такими Він нас любить і з такими прагне поєднатися.

Тоді, вже вкотре, народиться в нас менша або більша впевненість, що саме так є насправді, а Ісус матиме змогу поєднатися з нами.

Водночас усе може поступово змінюватися, якщо Він сам буде в нас инакше дивитися на світ і людей. Його свята Присутність вивільнить нас у той момент від усіляких турбот. Зникне проблема втечі від себе самого і від Божої Присутности в молитві – бо Він сам буде нашою турботою про нас і молитвою в нас. Також зникне проблема земних опор – бо Він буде в нас єдиною опорою.


[1] Про те, якою великою перешкодою до спасіння є користолюбство, дуже влучно висловилася св. Тереза Авільська: “Часто за гроші купуємо собі пекло і накликаємо за них на себе невгасимий вогонь і покарання без кінця. О, якби всі захотіли зрозуміти, що це тільки ні на що непридатне болото” (Справи, І, 279 [Книга життя, 20,27]).

[2] “Можна досвідчити такий великий спокій, коли є повністю убогим, коли розраховуєш тільки на Господа Бога” (Св. Тереза від Дитятка Ісус. Твори, Краків 1971, ІІ, 490).

Попередній запис

2 ДЕ СКАРБ ТВІЙ, ТАМ І СЕРЦЕ ТВОЄ

Наступний запис

4 ПРОБЛЕМА ОПОР У ПОДРУЖЖІ