ВСТУП
Християнське життя не було задумано як життя на самоті, воно є насамперед закликом до спільного життя. Що таке спільне життя з християнської погляду? Це життя з людьми, які об’єднані разом любов’ю Христа. Це спільнота, яка характеризується присвятою Ісусу Христу та один одному. Точніше – це помісна група віруючих, що називається церквою.
Місцева громада, чи зібрання, чи церква чітко представлена в Писанні. Християнське життя не може мати свого істинного вираження без захисного єднання з цим організмом.
З наближенням Дня Господнього, коли Божі обітниці щодо останніх часів незабаром здійсняться, дехто може думати, що достатньо лише “бути з Ісусом”. Але це невірно. Коли ми спостерігаємо нашу реальність, ми усвідомлюємо наближення цього Дня. Надія Його приходу підбадьорює нас, але вона не здатна стимулювати і підтримувати нас. Тому ми повинні зближуватись один з одним у Ньому. “Будьте уважні один до одного, заохочуючи до любові та добрих вчинків. Не кидаймо збору свого, як то звичай у деяких, але заохочуймося, і тим більше, чим більше ви бачите, що зближається день той” (Євр. 10:24-25).
Наше дослідження розглядає вираження Тіла Христового через місцеву громаду; а саме: її значення, її служіння та шляхи її задіяння в житті інших людей. Сам Ісус приводить людину до певної місцевої громади. Як християни, ми повинні побачити Його роботу і стати її учасниками.
Коли ти присвячуєш себе Христу і Його Церкві, ти повинен знати, що ти можеш очікувати, і що очікують від тебе. Отож, ми повинні дати визначення певним термінам для того, щоб мати спільне для нас всіх розуміння. Це єдиний спосіб пізнати, чого очікують від нас, коли ми приєднуємось до місцевої церкви.
Вибір жити під керуванням Ісуса Христа також означає вибір жити в єдності з Божим народом. Ця єдність є життєво необхідна для тебе, якщо ти бажаєш відчути потрібну тобі повноту. Без сильних взаємних стосунків життя стає крихким, вразливим, і воно не отримує повноти забезпечення власних потреб. Але через зв’язок з іншими життя отримує потік любові і наші потреби забезпечуються. І коли певна річ відводить людину від церкви, то одночасно вона відходить від “…Голови, від Якої все тіло, суглобами і зв’язями з’єднане й зміцнене, росте зростом Божим” (Кол. 2:19).
Для початку спробуймо визначити, що таке місцева церква.
Як правило, ми називаємо її церква, зібрання або громада. Часом ми говоримо про місцеву церкву як про “Тіло Христове”. Воно так і є, але не зовсім. У цьому розділі ми розглянемо шість особливостей, що стосуються місцевої церкви та нашого посвячення їй. Ми побачимо, як ці шість принципів повинні стати частиною нашого життя.
Поняття “церква” для різних людей має різні значення. Для деяких “церква” – це якась певна конфесія (католицька, баптистська, православна, тощо). Дехто ототожнює церкву зі спорудою, будинком. Інші – із зібранням людей. Також її ототожнюють з певною ідеологією чи набором доктрин.
Церква, перш за все, – це люди. Вона повинна знаходитись у певному місці, бути видимою і доступною для суспільства навколо неї. Але все ж таки церква – це люди. Для даного дослідження ми будемо використовувати наступне визначення місцевої церкви:
Місцева церква – це видиме вираження Тіла Христового. Це спільнота християн, які посвячені один одному під опікою Ісуса Христа, і які живуть як індивідуально, так і спільно для Божої слави.
Місцева церква встановлена Богом, а не людиною
Люди формують організацію навколо групи віруючих. Але Тіло Христове – це організм, живе вираження Ісуса. Кожному члену дано дар (чи дари) Духом Святим, які є необхідні для загального добробуту Тіла.
У цьому розумінні Тіло є організоване Господом (1Кор. 12:7-8).
Коли Дух Святий приводить людей у певну місцеву церкву, вони повинні радо зайняти своє місце в ній, згідно Його ведення (Рим. 12:1-5).
Як християни, ми повинні навчитись визнавати роботу Бога і ніколи не намагатися вносити корективи в діяльність Святого Духа. Швидше, ми повинні робити все можливе, щоб кожен член посів своє місце в Церкві згідно даних йому дарів (1Кор. 12:18)
Християни дуже часто настільки зайняті “будівництвом Царства”, що неспроможні функціонувати в тому оточенні і в тих дарах, які Бог дав їм. Коли таке трапляється, це створює перешкоду для інших стати активною частиною церковного життя і, таким чином призводить до того, що уся церква страждає (1Кор. 12:26).
Жоден християнин не в змозі створити такий життєвий потік, який у змозі створити Церква. Знайти своє місце в Тілі Христовому, – це в значній мірі, означає усвідомити свою потребу в братах і сестрах у Господі, які є поруч з тобою (1Кор. 12:12).
Багато людей не шукають Божої волі щодо свого місця в Церкві, бо вони навіть не відчувають своєї потреби в цьому (1Кор. 12:16).
Церква повинна бути заснована для Божих цілей, а не для того, щоб задовольняти бажання окремих осіб чи певних груп людей.
Ісус є головним будівничим. Віруючі є живим камінням у Його будівлі (Еф. 2:20-22; 1Пет. 2:4-6).
Бог бажає, щоб Його діти пізнали велич Господа і щоб вони мали чітке розуміння того, що Він хоче звершити в їхньому житті (Еф. 1:17-18).
Посвячення Господу є конкретним, а не загальним
Нашим першочерговим посвяченням є посвячення Ісусу. Адже, основа Євангелії – це визнання Ісуса Христа Господом (Рим. 10:9-13).
Зрештою, кожна людина в тій чи іншій мірі визнає, що Ісус Христос є Господь. Через те, що Боже Царство є не від світу цього (Ів. 18:36), люди відкидають його. Насамперед Царство Боже є в людському серці. Але його вплив розповсюджується на всі аспекти життя цієї людини (Лк. 17:21).
Присвячення Ісусу має виражатися через присвячення Його тілу тут на землі. Ісус чітко показав через Своє вчення, що любов до Нього має бути виражена через нашу любов до інших (Мт. 25:31-40).
Ця любов – практичні і відчутні дії (Еф. 1:22-23).
Присвячення місцевій церкві не є питанням вибору. Це є необхідна частина християнського життя.
Для Тіла Христового недостатньо отримувати “поживу” лише на недільних богослужіннях. Звісно, хороше проповідування і навчання є важливими для християнського зростання, але повне забезпечення потреб приходить через живу взаємодію між віруючими, які поєднані один з одним істинними стосунками християнської любові (Дії 2:42-47).
Новозавітній зразок показує, що Господь “приєднував” людей до спільноти віруючих. Це єднання базується на спільній вірі, спільному баченні і спільному бажанні Божого керування в житті (Дії 2:42,47).
“Духовні паразити” не отримують благословіння справжніх відносин і дуже рідко знаходять відповідь на свої духовні потреби. Як блукаючі кочівники, вони ходять з однієї церкви до іншої, шукають і ніколи не знаходять “досконалої волі Божої”.
У той час, як ми схвалюємо прагнення нації до незалежності, особиста незалежність у Тілі Христовому є вираженням егоїзму. У церкві не має бути місця для “власних інтересів” та відокремленості від інших членів церковної общини.
Егоїзм, навіть якщо він виражений як почуття власної гідності, створює з “Я” бога і закінчується в самозакоханості, яка приймає це “Я” як остаточну ціль усіх вчинків і представляє собою кінцеву форму гуманізму (Рим. 12:1-2).
Новий Заповіт навчає, що християни є швидше залежні, ніж незалежні. Християнин повинен бути сповнений відчуттям залежності, потреби в стосунках і служінні поруч з іншими. “Так багато нас є одне тіло в Христі, а зосібна ми один одному члени” (Рим. 12:5).
Справжнє християнське посвячення не є лише для вибраних, які формують спеціальні відокремлені групки.
У Тілі Христовому не повинно існувати жодних “особливо духовних” елітних груп. Відокремлені групи псевдо-духовних людей ділять церкву, не даючи жодної користі для всієї общини. Божий поклик є до всіх, “що на всякому місці прикликають Ім’я Господа нашого Ісуса Христа, їхнього і нашого” (1Кор. 1:2). Це відкриває можливість Божого покликання для кожної людини.
Писання переконує віруючих “зберігати єдність духа в союзі миру” (Еф. 4:3).
Конфесійні, теологічні та доктринальні відмінності не повинні утримувати нас від спілкування, при умові, що вони безпосередньо не порушують Писання. Також не можна допускати суперечок через економічні, соціальні або етнічні відмінності. Церква призначена для кожної людини чи групи людей, які розпочали стосунки з Ісусом Христом.
Тіло Христове складається з усіх тих, хто були “одним Духом охрищені в тіло одне” (1Кор. 12:13).
Багато віруючих, хоча вони є всі різні та особливі, складають одне ціле (1Кор. 12:12).
Бог розміщує члени в тілі, кожного згідно Своєї волі (1Кор. 12:18).
Ісус не є поділений! Хоча багато хто намагається поділити Його Тіло. Поділ і відокремлення є порушенням Євангелії (Рим. 12:4).
Місцеві общини повинні завжди уникати спокуси виділити себе серед інших (Мр. 9:38-40).
Присвята місцевій церкві є практична, а не абстрактна.
Присвята є духовною реальністю, яка не є створена за формулою чи проектом зі сторони. Присвята – це твоє особисте рішення. Ти впроваджуєш присвяту в практичне життя за власним вибором. І ти розвиваєш стосунки, яким ти присвятив себе, за власним бажанням (Дії 2:42-47).
Присвята починається із Божого покликання, поглиблюється через досвід і зростає через любов. Коли Божа любов переповнює твоє серце, то вона зливається на інших, тим самим зростаючи ще більше.
Коли люди збираються навколо особи Ісуса Христа, присвята буде зростати і знаходити практичні сторони для розширення.
Християни з’єднуються не через доктрину і не через обдароване керівництво. Вони з’єднуються навколо Господа Ісуса Христа (Мт. 18:20).
ВИСНОВОК
Багато людей заявляють, що вони “знають”, що Бог робить у наші дні. Але недостатньо просто “знати” що Бог робить, чи мати “бачення” Божих цілей. Кожна людина повинна практично “вступити” в це бачення, знайшовши і зайнявши своє місце в Тілі Христовому.
Бог бажає, щоб кожна Його дитина жила і росла в стосунках, породжених Ним, зростаючи як послідовник і збільшуючи вірність Його Царству (Ів. 13:35). Поклик Божої любові в житті людей найбільш чітко виражається через тісні стосунки. Вони не приходять автоматично. Їх потрібно ретельно розвивати під керівництвом Духа Святого. Коли твоє життя пов’язане з іншими, тоді ти можеш “вкорінитись” у земному прояві Тіла Христового і почати відчувати радість, яку Бог приготував для тебе, якщо ти дозволиш Йому панувати над твоїм життям (Мт. 6:10).
Ти не можеш йти самотньо. Якщо ти будеш це робити, то твоє християнське життя згасне і передчасно закінчиться, і ти залишишся з порожньою вірою та спустошеним духом. Місцева церква, як прояв Тіла Христового є єдиним місцем, до якого ти можеш бути приєднаний як християнин. Біблія показує нам, що ми повинні прийняти це в наше життя. Якщо ти вагаєшся чи відмовляєшся бути частиною місцевого зібрання, ти не зможеш йти з Ісусом і не зможеш дозволити Йому бути Господом твого життя.