3. ПИЛЬНІСТЬ СЕРЦЯ

Будьте пильні

Пильнуйте, стійте у вірі…” – пише апостол Павло коринтянам (1Кор. 16:13). Пильний охоронець – повсякчас насторожі, він стежить, щоб ніхто чужий не потрапив у дім. Євагрій рекомендує довірити духовні ворота до серця пильному сторожеві, який ніколи не зімкне повік і запитуватиме в кожної думки, що постане перед ним: “Ти з нашого стану чи з ворожого?”.

Обізнаність із п’ятьма стадіями проникнення зла в серце, які описано вище, дає нам відчуття моральної безпеки. Справді, ми бачимо, що грішимо не тут-таки на першій стадії, а тільки на четвертій, коли погоджуємося на те, щоб згрішити. Ні під час “розмови”, ні в “боротьбі” гріх ще не стає дійсністю. Та все ж очевидно, що на цих стадіях витрачаємо чимало часу та духовної енергії, “бесідуючи” з думками і слабо їм опираючись. Тому щасливий той, хто спроможний здолати погану думку, як тільки вона з’являється.

Приклад Ісуса

Як відігнати думку, що з’являється супроти нашої волі? З погляду психології це неабияка проблема.

Чи є взагалі хтось, непідвладний навіюванням? Аскети запитували себе: чи мав навіювання Ісус, чи був Він їхньою жертвою? Звісно, нам важко зрозуміти, що відбувалося в душі Спасителя. Однак Євангеліє свідчить, що Христа також спокушав диявол (див. Мт. 4:1-11). Ці спокуси були подібні до тих, яких зазнаємо ми: “…скажи, щоб каміння це стало хлібамикинься додолуЦе все Тобі дам, якщо впадеш і мені Ти поклонишся”. Людський досвід свідчить – згадаймо опис, як проникає в серце погана думка, – що за навіюванням часто йде “розмова”, себто діялог із цією думкою. Під час такої розмови обдумуємо і зважуємо аргументи за і проти щодо певного рішення. Ісус же цього діялогу уникав. Він одразу ж давав заперечну відповідь на пропозицію сатани. Поводився так, як властиво поводитися людині, коли вона зайнята, а хтось пропонує їй, наприклад, кудись піти. Вона без вагань відповідає: “Не можу”. Таке заперечення ставить крапку в розмові. Це єдиний виправданий спосіб поведінки в такій ситуації. І справді, чим відповідь коротша і рішучіша, тим вона дієвіша. Так, як ми ставимося до тих, хто безпідставно нам набридає, так слід ставитися і до підступних думок.

Протиріччя

Греки називали описану вище практику протиріччя антірезіс. Вона стала традиційною, оскільки Євагрій написав книгу під назвою Антіретікос (“Спротив покусам або Проти вісьмох головних покус”). Автор зазначає, що Ісус, відповідаючи дияволові, використовував слова зі Святого Письма: “Не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із уст БожихНе спокушуй Господа Бога свогоГосподеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому!”. Так сказане Ним ставало зброєю супроти диявольських підступів. У Євангелії наведено три вислови, спрямовані безпосередньо проти трьох спокус. У людському житті, одначе, спонуки до зла постають у найрізноманітніших проявах. Та у Святому Письмі є чимало уривків, якими можна скористатися, коли до голови приходить погана думка. Євагрій вибрав найкращі з них і впорядкував їх відповідно до семи загальних категорій поганих думок: проти ненажерливости, похітливости, жадібности, суму, гніву, лінощів та чванливости. Монахи вивчали їх напам’ять, щоб завжди бути готовими до боротьби, коли перед ними з’явиться якась спокуса. Наприклад, тому, хто відчував спокусу встромляти свого носа в чужі справи, рекомендувалося промовити слова, які сказав Ісус Петрові, коли той хотів знати, що буде з Іваном: “…Що до того тобі? Ти йди за Мною!” (Ів. 21:22).

Нерідко в життєписах святих читаємо, що той чи інший святий чернець “знав напам’ять усе Святе Письмо”. Сучасному читачеві годі в це повірити. Як можна, наприклад, запам’ятати безліч імен із переліків поколінь, які зустрічаються в Старому Заповіті? Одначе тут йдеться радше про образний вислів. “Знати напам’ять усе Святе Письмо” – означає володіти мистецтвом духовного проводу: духовний наставник розпізнавав кожен різновид спокуси і радив, яким саме уривком із Біблії скористатися для боротьби з цією спокусою.

Сила Ісусового імени

Практика протиріччя, антірезіс, виявилася вельми корисною. Та простим людям вона іноді здавалася надто складною. Поставало запитання: чи кожен здатний тут-таки, коли з’являється спокуса, пригадати слова зі Святого Письма, придатні для боротьби з нею? Чи не можна було б спростити цю практику, підібравши слова, які годилися б на кожен випадок? Побожні люди поступово переконувалися, що Ісусове ім’я “змушує всю чортівню втікати геть”. З огляду на це почали часто промовляти так звану “Ісусову молитву”. Традиційна для Сходу форма цієї молитви звучить так: “Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного!”. Досвідчені в духовній царині люди стверджують, що це надійний засіб, який дозволяє звільнити серце і легко та ефективно боронитися від усіляких спокус.

В Ісусовій молитві звучить прохання до Ісуса. Східні ченці часто промовляють це прохання, відраховуючи кількість таких звертань до Господа на вервиці, дуже подібній до латинської. Відомий російський прочанин прагне гармонізувати цей процес, поєднуючи його з биттям серця і диханням. Він вважає таку молитву найдієвішим способом досягнення неперервности в молитві. Та насамперед вона служить “відповіддю” на погані думки. Коли ми, наприклад, відчуваємо спокусу помститися за завдану нам образу, то відповідаємо на цю думку словами: “Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного!”. І так само слід чинити при появі будь-яких інших спокус.

Тож внаслідок промовляння Ісусової молитви спонуки до зла зникають?

Так стверджували деякі квієтисти. Святі стверджують протилежне. Суть християнської аскези полягає в духовній боротьбі. Якщо й трапляються спокійні часи, то це або особливий Божий дар, або пастка, влаштована ворогом, який намагається обманом змусити людину повірити в те, що його підступи не становлять для неї загрози. Св. Іван Ліствичник пояснює це за допомогою такого прикладу: іноді лисиця вдає, що спить, аж доки пташки, переконані в своїй безпеці, не підлітають до неї надто близько, тоді вона зненацька кидається на них; так чинить з душами і диявол. Тож спонук до зла в цьому житті годі й уникнути. Не буває такого, щоб людина була настільки святою, що не зважала б на спокуси. Проте люди духовні, обізнані з методами боротьби зі злом, “відповідають” на спокуси без вагань і з часом оволодівають мистецтвом цієї боротьби. Врешті така боротьба навіть починає приносити їм радість, оскільки таким чином вони відкривають для себе справжню свободу і надприродну силу.

Духовна тверезість, увага

Душевний спокій не є тривалим, якщо його не оберігати. Людина повинна постійно стежити, щоб жодне замішання, яке походить “ззовні”, не проникнуло в її серце. Тому пильність серця аскети називають також “духовною тверезістю” або просто “увагою”. Кожен вчинок людини повинен бути свідомим і добровільним. Чим нижчим є рівень нашої свідомости, тим частіше ми стаємо жертвами уяви, мрій, нав’язливих ідей, певного різновиду “сплячки”.

Молитва – звернення розуму до Бога – немислима без уваги. Грецькі автори часто використовують гру слів, яку неможливо відтворити при перекладі. “Увага” грецькою – просохе, “молитва” – просевхе; слова, як бачимо, подібні між собою. Тому кажуть, що перша є матір’ю другої. У візантійській Літургії перед важливими подіями диякон виголошує: “Просохе” – “Будьте уважні!”.

Чи можна постійно бути уважним? Хіба комусь до снаги ніколи не відволікатися?

Уважність можна визначити як “психологічну участь у тому, що діється”. Коли водій за кермом не думає ні про що, окрім того, що бачить на дорозі, то він сумлінно дотримується правил безпеки руху. Якщо ж він обмірковує, наприклад, серйозні сімейні проблеми, то хоч і дивиться при цьому на дорогу, та увага його перебуває деинде. Власне в такі хвилини легко може трапитися аварія.

Іноді й святі, повсякчас заглиблені в молитву, виявляються сліпими й глухими до того, що відбувається довкола. Подейкують, що св. Бернард не міг відповісти на запитання про те, якого кольору стеля в келії, де він жив. Вочевидь, голова в нього була зайнята іншими думками.

Здатність повністю на чомусь зосередитися неабияк полегшує працю. Це справжній дар від природи і від Бога; та ним володіють не всі. Часто стикаємося з людьми, які неспроможні зосередитися. Читаючи, наприклад, книгу, вони одночасно думають про силу-силенну інших речей, а розмовляючи, постійно перескакують з однієї теми на іншу. Неважко уявити, скільки найнесподіваніших думок приходить таким людям до голови, коли вони починають молитися!

Попередній запис

ЗМІЙ У РАЮ СЕРЦЯ_2

Наступний запис

ПИЛЬНІСТЬ СЕРЦЯ_2