Сьогодні дуже популярний гумористичний вислів: “І мудрий помилиться”. Випадково вибрані люди відповідають на різні запитання або пояснюють терміни, які вільно вживаються в мові. Кумедно звучать відповіді, коли під одним терміном розуміють зовсім інше поняття, часто неправильне.
Людина мала би завжди доходити до суті речей і точно знати, що котре слово чи словосполучення означає. Якщо так не робить, наражає себе на небезпеку, що в певній ситуації її дія або поведінка може звучати смішно. Одна жінка середніх років хотіла дійти до суті речей, коли запитала мене: “Отче, постійно говориться, що маємо вести духовне життя, що маємо зростати в духовному житті… Я би хотіла запитати, що саме означає духовне життя?”
Відповідь на запитання “Що таке духовне життя?” дуже важлива, бо засвідчує ясний напрямок, яким має прямувати життя людини-християнина.
Вислів “духовне життя” має багато значень. Йдеться про спосіб життя, який дає перевагу духовним вартостям над тілесними. Це те прагнення, яке знайдемо в різних напрямках людської діяльности, наприклад, у науці, мистецтві або філософії.
Нас, однак, цікавить, що означає “духовне життя” для християнина. Якщо прислухаємося до голосу Отців Церкви, то почуємо ясну відповідь: “Духовний той, у кому присутній Святий Дух”. Отже, духовне життя – це життя в Дусі Святому.
За святим Іринеєм, духовна людина складається з тіла, душі і Святого Духа. Святий Дух є ніби “душею нашої душі”. Лучиться з нами в одне, дає силу і сенс усьому людському. Простодушно, не зовсім правильно, зате наочно спробував пояснити цю правду невідомий єгипетський монах IV-V століття. Порівнює вівці та пастуха. Пастух має те, що має вівця, – тваринне життя. Понад те має нове, умовне життя, яке все проникає. Якщо прийме хрещення, дістане третій ступінь життя – Святого Духа. Пастух-християнин відрізняється від пастуха-поганина подібно, як відрізняється пастух-поганин від вівці. Цей останній висновок є дуже простодухий. Єдина заслуга цього порівняння в тому, що добре виражає ніби третій шар християнського життя та духовности.
Якщо дамо володіти тілу, – а властиво в такому випадку можемо тіло ототожнити з власною волею та вирішуванням згідно з різними пожаданнями, які є в нас, а душу відсторонимо на задній план, – вищі інтереси та діяльність придушуються. Але якщо володіє душа, то й тіло стає гарним і здоровим. “Одуховлена” людина в співпраці зі Святим Духом веде до гармонії потреби душі й тіла, і в цьому виявляється проблиск рівноваги райського життя.
* * *
Мусимо, однак, уникнути помилки, яка дуже часто трапляється. Духовне життя – це не тільки знання про Бога та духовні речі, це передусім життя у Святому Дусі.
У часи тоталітарного режиму в одному університеті викладала професор, яка відповідала за атеїстичне виховання. У цьому була дійсно подиву гідна. Дуже добре знала Святе Письмо і Катехизм. Можна було сміло сказати, що мала більше релігійних знань, ніж численні віруючі студенти, яких навчала. Та була між ними велика різниця. Вона мала знання, але вони мали життя у Святому Дусі.
Кардинал Суененс наводить такий приклад: Стомлений, змерзлий подорожній серед зимової ночі знаходить самотню хатину, опромінену слабким світлом. Підходить під двері і через вікно бачить камін, як у ньому тріскотять дрова, іскріє полум’я. Легко може уявити собі тепло каміна, але поки стоїть ззовні перед порогом, не відчуває того тепла. Тільки знає про нього, має про нього відомості, але не відчуває його. Щойно коли постукає, і зсередини йому відчинять, і він увійде, тоді променисте полум’я каміна огорне його теплом, і він простягне руки до животворящого тепла. Його скостеніле тіло зігрілося – і він відчує в собі тепло. Так само і з нами, що ходимо до храму. Маємо знання про Бога, віруємо, що Бог існує, що Він недалеко від нас. Мабуть не усвідомлюємо собі, що цей великий, безконечний Бог не хоче, щоб ми зосталися стояти тільки ззовні, перед порогом Його Божої дійсности. Він нас запрошує, щоб ми підійшли з глибокою вірою до Нього, звільнилися з полону гріха й світу і дали можливість Йому замешкати в нас.
Приймім це запрошення. Якщо зробимо так, то зрозуміємо, що означає – жити “духовним життям”. Кожне пояснення “духовного життя” кульгає. Це та величава дійсність, яку треба пережити. Амінь.