3) Якби ми більше молилися…

«Око то світильник для тіла. Тож як око твоє буде здорове, то й усе тіло твоє буде світле» (Мт. 6:22).

«Продавайте достатки свої та милостиню подавайте. Робіть калитки собі не старіючі, невичерпний скарб той у небі, куди не закрадається злодій, і міль де не точить. Бо де скарб ваш, там буде й серце ваше!» (Лк. 12:33-34).

Дай мені напитися

Серце людини – це оселя її внутрішніх переживань і почуттів; оселя її духовного досвіду; це сама глибина її душі. Серце людини – це осередок, центр, який управляє всім людським життям. Саме воно є вирішальним у формуванні життя.

Однак людське серце, як і саме людське існування, є динамічною, змінною реальністю. Воно безперестанно зазнає розвитку. Людське серце, як і все живе, вразливе і делікатне, воно вимагає щоденного догляду, поживи, пиття, уваги. Щоб людське серце добре розвивалося, людина повинна потурбуватися, подбати про нього, наситити його, втамувати його спрагу. «Дай напитись Мені!» (Ів. 4:7) – каже Ісус самарянці. Якщо відчуло спрагу Серце Ісуса, то наскільки більше потребує джерела живої води серце кожного з нас.

«Око то світильник для тіла. Тож як око твоє буде здорове, то й усе тіло твоє буде світле». Тож важливо, що ми споглядаємо цілими годинами, що слухаємо, про що мріємо і за чим тужимо. Людське серце спонтанно пов’язане з тими благами, які ми йому пропонуємо. Якщо насичуємо його доброю поживою, то стаємо людьми з добрим серцем. А якщо зіпсованою, отруєною поживою – то стаємо людьми зі злим, зіпсованим серцем. Якщо ми занедбуємо наше серце, воно мимоволі зазнає поступової деградації. Так людина легко може втратити своє серце, стати людиною безсердечною або людиною з кам’яним серцем. Ісус запитує нас про стан нашого серця: чим живимо його на щодень? До якого джерела його ведемо? Скільки уваги і часу присвячуємо йому? Скільки праці вкладаємо в турботу про нього? До яких скарбів його прив’язуємо?

Більше щастя – давати, ніж брати

Ісус застерігає нас, щоб скарбом серця не було посідання речей. «Продавайте достатки свої та милостиню подавайте. Робіть калитки собі не старіючі, невичерпний скарб той у небі, куди не закрадається злодій, і міль де не точить. Бо де скарб ваш, там буде й серце ваше!».

Людське серце, спрагле приємних відчуттів, емоційного тепла, почуття безпеки і любови, легко прив’язується, навіть приліплюється до всього, що йому цей добробут обіцяє вже тут, на землі: до всілякої подоби любови, відчуттів, речей, влади. Та позаяк ці замінники не втамовують спраги серця людини, тоді вона розчаровується, наповнюється гіркотою, сумнішає, сповнюється гнівом, злістю і заздрістю. Серце, позбавлене любови, стає сліпим і поводиться деструктивно як щодо себе, так і щодо інших.

Ісус каже, що ми отримуємо радість серця, коли, не прив’язуючись до благ, ділимося ними з потребуючими. Кожна склянка чистої води, кожен шматок хліба, кожна мить доброзичливости й співчуття, кожен акт прощення збагачує наші серця, чинить їх іще благороднішими і великодушнішими. А кожна милостиня потрапляє до небесної скарбнички, яка ніколи не нищиться. Злодій вже не вкраде того, чим ми поділимося з потребуючими, а міль та іржа нам цього не знищать. Ділячись з іншими тим, що маємо, ми стаємо людьми доброго серця і переживаємо внутрішню радість, як про це говорить Псалмопівець: «Ти даєш більшу радість у серці моїм, ніж у них, як помножилося їхнє збіжжя та їхнє вино молоде» (Пс. 4:8).

Без молитви людське серце так легко псується

Над усе ми стаємо людьми доброго серця завдяки тому, що чуваємо в Господі. Саме в молитві і завдяки їй відкриваємо, що скарбом нашого серця є його Господь і Творець. Людське серце повинно безнастанно вичікувати свого Господа: «Нехай підперезані будуть вам стегна, а світла ручні позасвічувані! І будьте подібними до людей, що очікують пана свого, коли вернеться він із весілля, щоб, як прийде й застукає, відчинити негайно йому» (Лк. 12:35-36). Людське серце існує і живе тільки завдяки тому, що Господь чуває над ним, підтримує його в його існуванні. І воно повинно, відповідаючи на чування Господа, перебувати і чувати в Його присутності.

Без молитви і чування в Господній присутності людське серце дуже легко псується, деградує, стає нечутливе; тверде, мов камінь, тверде, «як те долішнє жорно» (Йов. 41:16). Тоді воно бунтує проти Господа і готує свої безбожні засідки (див. Пс. 5:10). Саме через брак молитви ми легко стаємо людьми безсердечними, байдужими, нам важко пробачити, натомість легко піддаємося заздрості, захланності, нечистоті.

Часом нас дивує нелюдська поведінка молоді, підлітків, позначена жорсткістю, байдужістю, браком співчуття, як хлопців, так і дівчат. Вони можуть жорстоко знущатися з однолітків, принижувати своїх вихователів. Ми дивуємося їхній поведінці. Але чи їхня поведінка аж така дивна, коли ніхто не дав їм свідчення молитви, не навчив ставати в покорі і щирості перед Богом як Творцем і Господом людського серця.

Людське серце само по собі не є джерелом добра. Хіба Ісус не сказав, що тільки Бог є добрий? Що без Нього нічого доброго не можемо вчинити? Що тільки Він відпускає гріхи? Людина стає добросердною тільки тоді, коли черпає з нескінченної доброти Божого серця. Саме щоденне споглядання Божої Доброти чинить людину доброю. Звідси і потреба щоденного заклику до Бога:

«Вчини серце моє згідно з Твоїм Серцем». Коли людина удень кличе до Бога, то й уночі її навчає її серце (див. Пс. 16:7).

Якби ми щодня щиро молилися…

Якби ми щодня щиро молилися, стаючи перед Богом як Господом і Творцем, то, без сумніву, жили б із глибшим відчуттям сенсу і ясніше бачили б мету нашого життя. Наші серця знали б, для кого вони б’ються, кому віддані. Адже завдяки молитві ми відкриваємо, що вийшли від Бога і до Нього наближає нас кожен новий день. І кожен удар серця завдячуємо Богові. А тут, на землі, ми тільки перехожі й прочани.

Та позаяк ми молимося мало і недбало, то наші серця легко потрапляють в оману. Ми намагаємося тут, на землі, збудувати собі «надійну будівлю», яка насправді є тільки піщаним замком. Наші серця передчувають ілюзорність таких розв’язань, саме тому їх огортає страх і тривога. Людське серце може перебувати в мирі тільки годі, коли цілковито довіриться Богу.

Якби ми щоденно ставали зі щирим серцем перед Богом, довіряючи Господу своїх ближніх, у наших сім’ях було б більше злагоди, одностайности, співчуття і прощення. Молитва нагадувала б нам, що Бог – Отець всіх, а людина людині тільки брат/сестра, і ніколи не може бути паном і володарем. Наші серця не гордували б іншими, не узурпували б собі право маніпулювання, насильства, деструктивної залежности і кривдження інших. Молитва і тільки молитва може вберегти наші серця від байдужости стосовно ближніх, від заподіяння їм шкоди, приниження, вчинення насильства, невірности і зради.

Якби ми щодня молилися з більшою щирістю серця, не шкодуючи часу, то жили б у більшому мирі, а щоденна радість була б нашою участю. Бог, і тільки Він, може заспокоїти стривожені людські серця. Тільки Він може зцілити наші серця від захланности, неопанованого пожадання, відрази до ближніх. Якби ми більше молилися упродовж усього нашого життя, то наші обличчя – мірою старіння – ставали б щораз яснішими, бо ми б бачили більше добра в собі, навколо себе, а передовсім у наших ближніх.

Якби ми щодня довіряли наші душі Богу, вранці і ввечері, легше пробачали б собі ті наші помилки і гріхи, через які постійно дошкуляємо собі й іншим. Адже ніхто не без гріха, то ж чому ми мали б бути єдиними безгрішними? Ми б також зрозуміли, що беззмістовно докоряти собі за ті гріхи, яких уже немає, адже раз визнані перед Богом, вони потонули в Його Божому милосерді.

Якби ми більше молилися за наших дітей

Якби ми більше молилися за наших дітей, то спокійніше думали б про них і про їхнє майбуття. Це правда, що сьогодні важко виховувати дітей. Батьки, дідусі й бабусі іноді тремтять над ними. Адже усвідомлюють, що навіть найкраща сім’я не гарантує, що діти стануть хорошими людьми. Середовище однолітків, школа, мас-медія потужно впливають на поведінку, позицію і формування особистости дитини та її світу цінностей.

Як вберегти дитину від помилок, за які вона заплатить колись високу ціну? Існує тільки один спосіб. Від наймолодшого віку навчити дитину молитися. Приводити дитяче серце до Божого Серця. Ніхто не має доступу до серця людини, лише Бог. І діти знають про це з перших років життя. Вони дозволяють собі обдурювати батьків, бо «знають», що батьки не зможуть їх викрити. Ці невеличкі обмани батьків і вихователів зовсім не є трагедію, якщо дитина щиро стає з ними перед Богом і говорить Йому всю правду про себе.

Пісні «Коли ранні встають зорі» або «Усі наші денні справи» пригадують нам про нашу щоденну молитву, яка насамперед полягає в довірі нашого серця Богу.

У пісні «Коли ранні встають зорі» співаємо:

  • «Лиш розплющу вранці очі,
  • І до Господа звертаюсь –
  • Господа, що є на небі –
  • відчуваю коло себе».

А в пісні «Всі щоденні наші справи»[1] довіряємо Господу увесь день, просячи:

  • «Всі щоденні наші справи,
  • Боже, прийми, справедливий.
  • Коли ж будем тихо снити,
  • сон наш буде Тя хвалити!»

[1] Обидві пісні подано у перекладі Ірини Кметь.

Попередній запис

2) Молитви йдуть і повертаються

Наступний запис

4) В Твоєму імені серце моє каже