д) Перекреслював контрасти
Насичувати барвами аспект, протилежний тому, на який співрозмовник хоче звернути вашу увагу, – це дуже характерний прийом для близькосхідної ментальності. Коли Ісус говорить про млинове жорно або про те, щоб вибрати собі очі чи зненавидіти батька й матір, – це слід розуміти в контексті вищесказаного. Ісус лише хоче донести перевагу іншого аспекту, про який веде мову. Класичний приклад педагогічної стратегії – це момент, коли Ісус картає фарисеїв за те, що вони «відціджують комара, а верблюда ковтають» (Мт. 23:24).
Отже, не треба буквально сприймати ці слова, а лише зрозуміти, що Ісус хоче сказати, коли наводить такі контрасти:
- два боржники: один винен десять тисяч талантів, а другий – лише сто динаріїв (Мт. 18:23-35);
- скалка в оці брата і колода – у власному (Лк. 6:41-42);
- багач, котрий бенкетував щодня, і бідний Лазар при брамі палацу (Лк. 16:19-31);
- дім, побудований на піску, й інший дім, побудований на скелі (Мт. 7:26-27);
- Капернаум і Содома (Мт. 11:23-24);
- побілений гріб (Мт. 23:27).
Ісус володів увагою стількох людей, ба навіть дітей, бо багато разів наголошував на числах і обставинах, що, своєю чергою, допомагало народові ніколи не забути отриманої інформації. Звичайно, найважливіше – не те, що Він казав, а те, що хотів підкреслити сказаним.
е) Використовував образи й порівняння
Виняткова педагогічна практика Вчителя з Назарета – навчати з допомогою символів, бо вони наповнені звісткою, котру можуть почути всі. Почути і ніколи не забути:
- Я – двері (Ів. 10:9);
- Я – Світло для світу (Ів. 8:12);
- Я – Пастир Добрий (Ів. 10:11).
Ісус не говорив на абстрактні теми. Він обмежувався лише представленням Царства Небесного через порівняння. Його притчі – це цікаві «комікси», на які звертали увагу всі, а потім кожен робив висновки. Слова, власне, не були рецептами чи формулами для певної проблеми, а принципами, котрі слід застосовувати щодо всіх обставин. Ці притчі – це інструмент, який підходить до різних життєвих ситуацій. Ісус не проголосив Кодексу канонічного права ані списку моральних рецептів, навіть не десять заповідей. Він лише розповідав «комікси», які демонстрували будь-який аспект життя.
Приміром, коли бідняки розважали над польовими ліліями чи птаством небесним, забували про свої тривоги. Якщо жінка тримала в руках цінну перлину, то згадувала про Царство Небесне. У мить, коли селянин засівав поле, ліпше розумів, що таке Боже Слово.
Йдучи до банку, щоб забрати відсотки зі свого вкладу, людина згадувала притчу про талант, захований у землі. Теслі дуже добре розуміли, що Ісус – двері, підприємці чудово засвоювали притчу про несправедливого управителя, а рибалкам було неважко заглибитися в тайну Божого Царства, коли його порівнювали із сітями, повними риби. Отже, щоразу, коли вони робили якусь із цих речей, притча пригадувала їм Ісусову звістку.
Завдяки цьому аудіовізуальному методу все творіння проповідувало. У символізму не існує звітрення слів, він проникає крізь кордони культур, бо застосовується до всіх обставин людського життя.
є) Пророчими знаками
Також Ісус, як і деякі пророки, творив символічні дії, найважливішим в яких була не дія сама по собі, а те, що вона означала:
- звіщати убогим Євангеліє (Лк. 3:18);
- прощати гріхи (Мр. 2:1-12);
- зціляти в суботу (Мр. 3:1-5);
- помити ноги апостолам (Ів. 13:1-17);
- померти в день Пасхи (Ів. 19:31).
Усі ці знаки мали велику вагу повідомлення. Це насінини, котрі містять великі істини.
ж) Взірець – дитина
Найбільш влучний приклад для зображення Божого Царства – це дитина. Неможливо бути учнем, не діючи, як дитина. Найкраще продемонструвати Боже Царство зміг не якийсь випускник єрусалимської школи равинів, а малюк, котрий довіряє своєму батькові та залежить від нього (Мр. 10:15).
з) Показував приклад
Люди визнавали, що Ісус – Учитель, котрий відрізняється від інших, з однієї простої причини: Він виконував усе те, що проповідував. Ісус учив словами і більше, ніж просто словами, – власним прикладом. Найбільша наука – це Його спосіб життя: щоб навчитися, як повинна поводитися в цьому світі Божа дитина, досить було спостерігати за Його поведінкою.
Ісус не збирав натовпу, щоб читати лекції про прощення. Він пробачав – блудниці, Закхеєві, Петрові за його потрійне відречення і, особливим чином, Своїм мучителям: «Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять вони!» (Лк. 23:34).
Учитель не викладав курсу з убогості. Він Сам був убогим – не мав ані грошей, ані володінь, ані навіть де голову прихилити.
Ісус ніколи не вдавався до грецької чи єврейської етимології слова «любов». Він виявив найвищу пробу любові: віддав Своє життя за тих, кого любить (Ів. 15:13).
Ізраїльські пастухи не йшли за вівцями, а перед ними. Через це Ісус заявив, що Він – Добрий Пастир і прямує першим, а Його вівці слідують за Ним. Він показує приклад, а інші слідують за цим взірцем. Тому Ісус наважився сказати: «Навчіться від Мене» (Мт. 11:29).
Ефективність ізраїльського війська полягає в тому, що в них не існує команди: «В атаку!». Є лише: «Ахарай!» – «За мною!». Командир ніколи не залишається осторонь і не віддає накази зі свого офісу чи через комп’ютер. Він першим іде на лінію вогню. Командир показує приклад і виконує те, що згодом накаже робити іншим. Чи ми самі можемо наважитися віддати іншим цю команду?
Ісус спершу виконував, а потім проповідував. Уся Його наука була підтверджена власним прикладом. Власне в цьому полягала різниця між Ісусовою наукою і наукою фарисеїв та книжників, котрі готували чудові лекції, але ніколи не втілювали їх у життя через власний приклад. Авторитет Ісуса не ґрунтувався на якомусь титулі чи званні, а на тому, що Він жив тим, що проповідував. Ісус дав команду: «Ахарай!», коли сказав: «Навчіться від Мене» (Мт. 11:29).
Часом пастирі замість того, щоб іти перед стадом, лише віддають накази. Власне в цьому Ісус звинувачував книжників Ізраїлю: «Говорять вони та не роблять того» (Мт. 23:13-32). Вони – немов дзвін, котрий запрошує всіх на Святу Літургію, а сам ніколи не спуститься із дзвіниці, щоб брати в ній участь.
З іншого боку, Ісус не переймався тим, щоб наповнити Своїх учнів знаннями, а тим, щоб вони втілили в життя кожне з Його слів. Він не прагнув, щоб натовп слухав Його Слово, а щоб Його учні вірно його виконували. Найважливішим для Вчителя було заснувати не папський університет, а лабораторію, в якій би втілювалося в життя те, чого Він навчає. Власне, це Ісус описував так: «Будувати на скелі» (Мт. 7:24-27).
Його школа – це майстерня, де випробовувалася б Його наука. Знак, котрий характеризує Ісусового учня, – це не академічний титул чи вчений ступінь, а життя згідно з тим, чого навчає: «Як у слові Моїм позостанетеся, тоді справді Моїми учнями будете» (Ів. 8:31).
Підсумок
Учитель – це той, хто вчить жити, а учень – той, хто уподібнюється до свого вчителя, відтворюючи його стиль життя. Ісус був дуже оригінальним Учителем. Він володів методологією і стратегією, котрі зобов’язують учня, і навчав прикладом Свого життя. Бути одним із натовпу, котрий слідує за Ісусом, і належати до групи Його учнів – це не одне і те ж. Це зовсім різні речі. Ісуса не цікавив натовп, а формування дванадцятьох Своїх учнів. Не одне і те ж – бути учнем і бути апостолом. Перед тим, як стати апостолом, потрібно бути учнем.